Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.16
06:28
Вклоняюся низько високому слову,
Глибокому змісту і формі чіткій, -
Дивуюсь пісенності рідної мови
І в радості світлій, і в тузі
гіркій.
Дивлюся на букви, вслухаюся в звуки
І мріям про щастя свободу даю, -
Отак опановую вічну науку -
Глибокому змісту і формі чіткій, -
Дивуюсь пісенності рідної мови
І в радості світлій, і в тузі
гіркій.
Дивлюся на букви, вслухаюся в звуки
І мріям про щастя свободу даю, -
Отак опановую вічну науку -
2026.07.16
05:29
казка для дітей і їх батьків)
Щороку 4 червня поминають діточок, які загинули внаслідок збройної агресії росії проти України. Символом цього дня є дзвіночок, який означає чисті та обірвані війною дитячі життя, а також запалені свічки у вікнах.
Стан
2026.07.16
00:05
Лiто пасма свої розпустило,
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
2026.07.15
23:19
Вони здравствують за цією веб-адресою, поки автором формується або редагується (хз) сама його сторінка. Він радив і мені натискать на підкреслене, і воно піддається цій нескладній дії ©
2026.07.15
16:52
ліжко те ж, і оцей лазарет
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
2026.07.15
13:15
шерехи шашелю чує горище крізь сон
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
2026.07.15
12:58
Хай ліпше я не висплюсь і змарнілий
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
2026.07.15
12:58
Сідає сонце і у полі тоне,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
2026.07.15
12:40
найбільш морочить саме те
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
2026.07.15
12:06
Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
2026.07.15
11:12
Це ще не все, мій милосердний?
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
2026.07.15
07:17
Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
2026.07.15
06:49
Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
2026.07.15
05:49
СПАЛАХ П’ЯТИЙ. ПОВЕРНЕННЯ ЛАСТІВКИ
За вікном-бійницею завірюха раптом почала вщухати. Дике завивання вітру змінилося на глибоку, заворожуючу тишу різдвяних зимових Альп. Останні зерна піску в годиннику її життя стрімко падали донизу.
Боян підвівся з
2026.07.14
21:46
Громаддя
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Кисельов (1977) /
Публіцистика
„З роси й води, Вікторе
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
„З роси й води, Вікторе
Минулими вихідними в невеличкому, але знаковому історичному княжому місті Вишгород, що на північ від Києва, відбулася незвичайна за своїм характером літературно-мистецька подія: свою книгу віршів, видану до власного ювілею, презентував український поет, учасник численних літературних фестивалів (зокрема, він єдиний, хто був на всіх чотирьох „Уманьлітфестах”) Віктор Кучерук.
Особливістю цієї презентації було те, що на зустріч із поетом з’їхалися його друзі – поети, композитори, художники – чи не з усієї України: зі Львова й Луганська, Сум та Умані, Чернівців і Миколаєва, Хмельницького й Черкас. Такий непідробний інтерес викликала творчість автора книжки душевних і щирих поезій із промовистою назвою „Красива ти, моя любове…”.
Ювілейний творчий вечір, що проводився у приміщенні районної бібліотеки, складався з двох частин – офіційної, яку вели працівники книгозбірні на чолі із заступником її директора Галиною Дмитренко, та неформальної, ведучою якої була українська поетеса й майстриня „гендмейку” з Умані, авторка передмови до презентованої книги Софія Кримовська. Саме в цій частині свята виступали друзі Віктора, які найповніше представили не лише сторінки його життєпису й окреслили визначні риси його поезії, а й висвітили його прекрасні людські якості, розповіли про історію свого знайомства з автором, зрештою прочитали власні вірші, присвячені ювілярові. Справжньою окрасою святочної зустрічі стали дарунок Вікторові від молодої художниці Катрусі Матвійко – кумедна лялька з рисами обличчя, що нагадують постать поета, та пісні на слова Кучерука у власному виконанні композиторки з Чернівців, авторки музики на його твори Оксани Первової-Рошки.
Після урочистостей у бібліотеці на її учасників чекала екскурсія стародавнім містом, проведена істориком-краєзнавцем, Почесним громадянином міста Вишгород Анатолієм Черняхівським. Зокрема, друзі поета-ювіляра побували в місцевому музеї гончарства, де не лише оглянули різномантні цікаві експонати, а й самі мали можливість посидіти за гончарським кругом. Також усі гості побачили стародавню Церкву святих мучеників Бориса і Гліба (тепер це храм УГКЦ), пам’ятник цим русько-українським князям-страстотерпцям, а також монумент на честь героїв-чорнобильців та інші численні пам’ятки.
Заключним акордом ювілейного дня стала дружня вечеря, організована Віктором Кучеруком та всією його прекрасною родиною – мамою, дружиною, сином, донькою та зятем, кожному з яких поет присвятив свої вірші.
Наступного ранку всі запрошені на зустріч мали змогу побувати на ще одній екскурсії – цього разу околицями Вишгорода. Поети (і „співчуваючі” їм) відвідали Музей битви за Київ, село Нові Петрівці зі стародавньою церквою Межигірського Спаса (сьогодні належить УПЦ КП) та козацькою Дзвонковою криницею. Усі відчули неабияку духовну силу від цього освяченого й намоленого місця. Кожен покуштував води зі знаменитого джерела, усі охочі змогли власноруч побити в церковні дзвони.
Як настав час роз’їжджатися, поет-ювіляр нікого не залишав напризволяще: кожного гостя син поета Віктор Кучерук-молодший відвозив до найближчої станції столичного метро, звідки вже справою техніки було дістатися до залізничного вокзалу.
Усі без винятку учасники торжеств надзвичайно задоволені гостинним прийомом, майстерною поезією, що йшла від самого серця, та двома незабутніми днями загального творчого спілкування в тісному дружньому колі. Прощаючись із ювіляром, гості знову й знову вітали самобутнього поета з днем народження й першою книгою. „З роси й води, Вікторе”, – таким був лейтмотив чудового вишгородського свята.
09.08.2013
Особливістю цієї презентації було те, що на зустріч із поетом з’їхалися його друзі – поети, композитори, художники – чи не з усієї України: зі Львова й Луганська, Сум та Умані, Чернівців і Миколаєва, Хмельницького й Черкас. Такий непідробний інтерес викликала творчість автора книжки душевних і щирих поезій із промовистою назвою „Красива ти, моя любове…”.
Ювілейний творчий вечір, що проводився у приміщенні районної бібліотеки, складався з двох частин – офіційної, яку вели працівники книгозбірні на чолі із заступником її директора Галиною Дмитренко, та неформальної, ведучою якої була українська поетеса й майстриня „гендмейку” з Умані, авторка передмови до презентованої книги Софія Кримовська. Саме в цій частині свята виступали друзі Віктора, які найповніше представили не лише сторінки його життєпису й окреслили визначні риси його поезії, а й висвітили його прекрасні людські якості, розповіли про історію свого знайомства з автором, зрештою прочитали власні вірші, присвячені ювілярові. Справжньою окрасою святочної зустрічі стали дарунок Вікторові від молодої художниці Катрусі Матвійко – кумедна лялька з рисами обличчя, що нагадують постать поета, та пісні на слова Кучерука у власному виконанні композиторки з Чернівців, авторки музики на його твори Оксани Первової-Рошки.
Після урочистостей у бібліотеці на її учасників чекала екскурсія стародавнім містом, проведена істориком-краєзнавцем, Почесним громадянином міста Вишгород Анатолієм Черняхівським. Зокрема, друзі поета-ювіляра побували в місцевому музеї гончарства, де не лише оглянули різномантні цікаві експонати, а й самі мали можливість посидіти за гончарським кругом. Також усі гості побачили стародавню Церкву святих мучеників Бориса і Гліба (тепер це храм УГКЦ), пам’ятник цим русько-українським князям-страстотерпцям, а також монумент на честь героїв-чорнобильців та інші численні пам’ятки.
Заключним акордом ювілейного дня стала дружня вечеря, організована Віктором Кучеруком та всією його прекрасною родиною – мамою, дружиною, сином, донькою та зятем, кожному з яких поет присвятив свої вірші.
Наступного ранку всі запрошені на зустріч мали змогу побувати на ще одній екскурсії – цього разу околицями Вишгорода. Поети (і „співчуваючі” їм) відвідали Музей битви за Київ, село Нові Петрівці зі стародавньою церквою Межигірського Спаса (сьогодні належить УПЦ КП) та козацькою Дзвонковою криницею. Усі відчули неабияку духовну силу від цього освяченого й намоленого місця. Кожен покуштував води зі знаменитого джерела, усі охочі змогли власноруч побити в церковні дзвони.
Як настав час роз’їжджатися, поет-ювіляр нікого не залишав напризволяще: кожного гостя син поета Віктор Кучерук-молодший відвозив до найближчої станції столичного метро, звідки вже справою техніки було дістатися до залізничного вокзалу.
Усі без винятку учасники торжеств надзвичайно задоволені гостинним прийомом, майстерною поезією, що йшла від самого серця, та двома незабутніми днями загального творчого спілкування в тісному дружньому колі. Прощаючись із ювіляром, гості знову й знову вітали самобутнього поета з днем народження й першою книгою. „З роси й води, Вікторе”, – таким був лейтмотив чудового вишгородського свята.
09.08.2013
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
