*********
твій виграш-вода на кашу
твої прагнення-кров і піт
і цілком вмотивований вітер кишень
за..бісь
чи allright
неважливо
квиток недійсний
ти мовчатимеш, як і всі
всередині недопрацьованої моделі пластилінових
ортодоксів
сенсором надчутливим
лише
баласт неактивних відсотків
на перших шпальтах
цілеспрямована відсутність мети
і ти
уздовж горизонтів, куди не ввійти
з яких не втекти...
підкаже
плутанина розтяжок
ти виграв води на кашу

за решітками
небо фарбами
розполосане
мітками смарагдовими
бавиться
у гущі
темно-синій

Бар єр підвіконня нездолимий
амплітуда не та

обпектися
напитися іншого виміру!..

і випорхнути
приголомшеним
абсурдністю

пащею божевілля
розмежованим
пережованим
розпачем вичавленим
очманілим

пісчинка
межи вогнів

реальності маятник
лихоманить спітнілу присутність

Крок!..

Невагомість

і доріжка, забризкана
нектаром
відблиску мудрості

і ти...
і я...
воєдино

Страх
по спині
липкою вологою
пекучою

тіні-в очах

Відголоссями срібними
переливами і перлинами
сяє голос
кличе,
кличе

зачарований і залюблений

де серце відчуєш-там буду я

Замком тортур, коридорами темними
плямами бурими
місяцем кожен крок

і там, де ступила-цвітуть білосніжні троянди

На сходах п янкий аромат твого тіла...

Жива?
...серце стало
Така ж бліда, як місяць
Крижина посеред залу

Віддалася мечам тоді пристрастно
Востаннє і...
вперше

у сріблястім плащі
мерзлоти
скрипка і голос плетуть мереживо
болем
холоднечі
пекучої

зорепадом

ні йти...
ні зостатись...

Темні сили
між гір
і я

Смолоскип!

химери гілчасті
деруть
на відталім обличчі
атласи віри

Потвори
відзеркалень
дійсності
плетуть
візерунки
безправ я

По швах
порцелянові тіні
вождів

Темінь
тріщить
обпікаючись
задихаючись
сотнєкрилом
несамовитим
невгамовним!

Тіамат
облизує межі
розбещенності
запалених
неминучістю

Подих до подиху
Серце до серця
Рука до руки
спітнілих
боязких
сором язливих

за бурий асфальт
за липень
згвалтований

пливуть
зусібіч

Такі ж, як і я, смолоскипи

дні розбилися
об граніт
Хвилями темного розпачу
відніс
невловимий
невмолимо
вдалечінь
безголосу

не засну

зваблені сновидіння
волосся пестять
видно-
загусла імла
роздерта
слізьми восковими

низько схилилися тіні
важко сопуть
тиснуть грудьми-
розчавлять!..
аккорди вогню-у вінок
плетений з попелу
рим ненаписаних

срібло й свинець
одружились
і місиво з воску
бруду
й чорнил
небо зганьбило
сиве

зливою поту
заклеєна дека
вмилася
стіни облуплені
сірих приблуд самоти
видивляються
наскрізь пронизують
місяцем
розплавленим
тече
свинцева втома

віддатись асфальту, щоб птахом злетіть!

черешень квітучих
напитись
солодкого щему

Найстрашніше-
мовчить душа...
І біль пекучий схожий
на крижину
І стигне час в облупленій
стіні...

...на роздоріжжі

Пітьма, як глина, холодна і вогка
Кайдани дрижать
льодом
Пронизливий зойкіт меча
не лоскоче
погорду дзеркал

Втома чавунна іллюзій
зорю напоївши соромом
зникла у безвість

Аж вічність здригнулась
на мить

На таймері-"нуль"
І чорніше воронячих крил
Розсипається попіл із неба

Холодна й слизька
мерзенна
й волога
гадюка
міцніше затягує
вузол
Неміч
паралізована
і-тільки
супроти лабет

Втікай!
у тисячах нір мільйони щурів
тремтять
і ти тремти!
і не зважай
дивися на мене крізь плівку
ганьби

...у квітах паперових причаїлася
влада вогню

і я боюся
спокуси
схопити меча
Нерви обвуглені гнівом
тріщать!

Неправда на троні
відбитком вселенського
зла
диктує ворожі закони

лицарі сплять
сон їх-хиткий
червоні заграви сняться

гадюка сичить блювотою
синьою!..

Якшо ти не з нею-
ти ворог!
Катівня кує залізо розпечене
тілу й думкам
тобі і мені
І грудям натомленим,
неньчиним

Часу замало...
А вибір-один...

Не зрадити очі дитини

В облозі...

солодкуваті
аромати
крові
Із Півночі
приносять
страх

відчай
вітрами мовить

І знову саваном
рваним
невігласів
як у лютому
кутає
Пентакль
червоної люті

Потонути
без сліду
і натяків,
Боже!.
на ворожих
багнетах ненаситних
блиска
інертнестність
знесилених голодом
поколінь...

Олово
слів
плавиться
у вогнищі біснуватому

заспані
сни
ожили
і тіні
шаленіють

Ехо золотих-
у терновність
В лице-мастило
з воску
і зорі
бутафорні

...безодня
ячить
зголодніла

і тягне, і тягне, і тягне
і тягне
у вир!..

Чи навіки
в облозі?..

Житимеш?..
Кігтями ситими
кинутий?..

Лети!
Сколихни
віковічність каміння
геометрії ліній...
в агонії люті
зостанься
тремтінням
не встигнути

чорнилом душі розплескайся...

у місячнім сяйві
рубінами стане
кров
оживе
оголене лезо
жаги
на ранах
ненависті

до світанку
тернистий шлях...
загубилися у тенетах
липкої бридоти
тіні
крил

Але з вірою-полетіти

Троянди червоні
холонуть
на мертвій землі
Над ними зійшлись
чорні хмари свавілля
й неволі
Кружляють по колу
розсерджені запахом крові
жорстокі круки
Із темної виють діброви
голодні вовки...
Скрадаються пильно й невпинно
Допоки моє покоління
покірно мовчить
допоки подобою тіні
Блукає в країні тремтіння
де подих свічі
вже не в силах роздмухати тьму...
А вовки
все сильніше стискають
Троянди червоні
на мертвій землі
Квітучого краю пророцтва
збулись-
Країну вовки роздирають
на Захід і Схід
А геній народу зневірою спить
у журбі

Златопіль
чи знайдеш ти себе
у час нерозуміння
і журби
Чи вирвешся з лабет
міцних
зневіри і поневолень?
Златопіль
чи голос твій долине
із глибин
чи скинеш мотлох
сивочолий
червоний сором?
Коли вдихнеш
на повні груди волю
і командири
схаменуться
врешті-решт?
А де ж та воля?
у мороці совдепівських
цькувань
блукає досі
А час відносить
імена
все далі й далі...
Ті, хто пручались
Славою бринять
На струнах вітру!
О, Златопіль!
чи здатні ті, хто поруч
тобі на вірність присягти
спокійні
і суворі?

Вискімлює вітер
у лабіринтах
душі
Болісно квилить
Шалений
Охриплий
Безжальний
вищить

Зігрітися б десь
у тебе
П'яніти б від губ
медових
Безсило в коліна впасти
і пити щастя
Так твій вогонь і серце спопелить!
Вже краще душу розіп'яти
у тій імлі
у сутінках гарячі і палкі
Сховати сльози...
О, вітре буйний, непокірний!
Мене підкинь!
Високо в небо
пристрасті одшматтям...

І бий сильніш!
Жалю не знай-
тріпай!
Вистуджуй наскрізь радість
і журбу
Вистуджуй очі-
Біль той невимовний
Наповни
Духом крижаним
жбурни
і виплюхни назовні
льодинками

І хай отрута вени їсть
Так темно...
Ні вдихнути...
Заметіль...

Вже звично хочеться втекти
Але куди?
і як?
можливо
лезо знайде шлях
із лабіринту

У важких чавунах
клекотить смола
Крокую назустріч
Сміливо?
Не знаю-душа зайнялась
полум ям хтивим
Можливо
ти впустиш
до пекла

Вигнанцем пройти я мушу
я очі побачити прагну
Величі й ниці
в їхніх очницях здебільшого дим
А ,може, і грім-
хтозна...
Не бачу я сенсу даремних припущень;

Дізнаюся сам
приборкаю пил полохливий
розвіяних мрій
Я витру з лиця
бісеринки холодного поту-
з когорти
нащадків кривавої зливи
я словом осяйним прагну горіть
у темінь пустелі
тужливу

До болю у м язах я стисну кулак
І губи до крові кусатиму-
за гратами
гнів і смола
наразі
мої побратими
у тих чавунах
Мордують окрутно героїв
Я низько вклонюсь
відвазі
кривавих загоєнь

А хто ж тоді-я
Ланцюг злодіянь
розірвавший?!
Я істини прагну торкнутись
Безумець...

Сміливо дивлюсь!
Відкрий свої очі, благаю!
...в зіницях іржавих
ледь блимає відблиск багать...

Смолою клекочуть
все дужче
зраждені сльози криниць
зневірою
Тріснуло небо
Дратують вівтар
чорти
Я вірю Христу!
і вперто крокую, рішуче
де смертю нещадною бавиться
ртуть
Пара смердюча
Не здатна супротив і порив
спинить!

Знаю:то злочин
Серцем горіть полум яно
у пащі тортур
Отче...

Я знаю:лик сонця намітив
мені підземелля пройти
Вигнанцем

...Раптом здригнувсь-
і тиша
Лиш чути як небом багряним
дихає степ
сповіді відчай
тане
у нім черемшина розквітне-
строптивий митець

Торкнутися льоду сердець
Смолоскипом душі
я прагну
і хай я застигну на вітрі холоднім-
Мені все одно
Я бачив тортури
Смолу підземелля ковтав
Як обурень
вино
як мікстуру...

...Я втік із безодні...

Росою залюблений
втіху п янкої журби
випиваю поволі
Свідомості вперто доводжу-
то сон...
Можливо
Та він окропив
кров ю реальність
і я тепер-привид
Персона нон-грату для Ваших
віталень

О, ніч!
Віддаюся тобі
знавісніло і спрагло
Хапай!
Жало жагою жалить
Блискавиці грудей
стежка веде
зганьбить
Покору труїти в екстазі
розмазати мед
чи праведний бруд
по тілу
Злизати жадібно
О..
Мало... Мало..
Ще...
Ви-шень твоїх достиглих на вустах
Я чую смак терпкий...
заводить...
Подих, дотик
Гарячий, плачеш
О...
О...
Жбурляй у багаття бажань розпечених
Прірва глибока чуттів розчулених
О!..

Отже, гвалтуй
Віддаюся
спокусі
спрагло

...замало мене в тобі

Холодно
лячно
Моторошно
Болем свинцевим небо
налите
безвихіддю тисне
мозок
і виносить
втомою

Кігтем
мічений час
у сяйві рубіновім
вісника смерті
стигне

Важкість століть
сипле з обвуглених
крил
на рани
попелом гіркоти...

Зостатись
чи йти
смолоскипом в провалля глибоке?
Навіщо
вартуєте кроки
чорти?!
Лакеєм ілюзій не бути
тому
Хто ловить зірки
і вплітає в мереживо
слів
відголосся істини

Гнівом
кличуть
у вир нечестивий
чиїсь голоси:
Неси
тягар
Журби своєї хрест!
Терпи наругу батогів
що душу шматують
нещадно
Терпи!
Піднімайся і падай
і знову вставай!
зціпивши зуби,
іди

Хай вітер шалений терзає
Не бійсь!-
шляхи боротьби
тернисті

Сміливо
у вічі смерті
дивись
Чистий і світлий духом!
Віддайся
пожежі прозріння
свій страх розіпни
на зіницях байдужих!

Хто боїться-той вже переможений
майже загинув
у сутінках
зневіри...

Спорожни свою чашу
презирства!

І побачиш тоді
як по небу пливе
вогонь
як золото тане блакиті
Високо злетиш!
Крила розтерзані
питимуть спрагло
святу глибину...

...Ризикуй!

Як душа твоя-місиво з ран
знай:
життя недаремно
минулось

...Багрянцем горить
горизонт

І я піднімаюсь
І йду
І вірую

радощі болем міряю

Паростки смутку ранньго
Вип ють очей
росу...

Життя поета-над прірвою танець
Я вигнанець...
дешевих портретів
Художник
У світі безбожнім
незатишно
Ніде сховатись душі
від презирства й омани...
Над прірвою танець
танцюю відколи
На волю
прорвались вогні
полум'яного серця!
Оголені перса
Природи
Я ніжно ласкаю
Люблю!..
Гей, Ви, чесний люд!
Дивіться, як втративший розум
Танцює для вас з смолоскипом в руці
Хай вітер відносить,
Зриває слова з моїх губ
про втрачену суть...
Тепер я для всіх самогубець
Вина принесіть!

Ти моя любов остання
до світання
до пориву осіннього вітру
до звабливих обіймів
п'янкої, солодкої смерті
Відверто кажу
Коли сяйво небесне поманить
Я до тебе любов понесу
у незнані світи...

Ти чарівним вогнем оповита
Я цілую, п'янію
і знову і знову і знов
У серці надію
плекаю
безкраю
на квіти спокуси
На сонячну радість
дібров

П'янким зорепадом
освячена пристрасть
іскриться
Палає у полум'ї темнім
зелених очей
Глибока чарівна криниця
де таїнство відьми зплелося
з прокляттям богів

Я б сонце спинив
хоч на мить
щоб продовжити радість
Щоб красою твоєю
душею
напитись сповна
Бринить
ніжний голос
Я млію від губ соковитих
Не треба й вина
хмільна...

Хай вічним лишиться
Незайманий спокій
в бурхливу епоху...

Остання любове,
Пристанище теплих надій

Вогонь
з кількох знесилених жаринок
не роздмухати
Дотліє мовчки, без жалю
І стане попелом гірким
пекуча пристрасть
Вітром
розлетиться
повнолунь
застигне
на льодинках сивих душ
солодким присмаком покори
розіп'ятої

У повені любові буде квітень
Стражденну пам'ять полосне
ножем із сліз
Так гаряче, так люто і безжально
навдмаш!
Вогнем
очей
Ти здатна полонити
пригорнути
Душі перлини
що до сонця здійнялись

Переситишся мною
диявол
звабою
дітища
вени
розплавиш
Хижо
підступно
жбурнеш
у хвилі пожеж
втішень
захмарних

Катарсис вогню!

Крижини байдужості-маски
святих злодіянь
в'язкість
століть
невігласів
тане
Отруєна кольором ряси
і ран
на тлі розіп'ятого
сонця...

Свідомість
в полоні
затьмарень
уява липка
заколисана пилом
безкрилих
янголів
дихає ним
розімліла
розпластана
птаха в агонії сил
розшматованих
Марить
весь час
що потоне
Облита вогнем
захлинеться

у бурях інтриг
замордовані
істини
за іконами
іскрить
гнів
ілюзорних дзеркал
і пазурі гострі
цілять у спини
згорблені
зліплені
з воску
лестощів

Хто я?

Віддатись екстазу
отрути
прагну
Мозок чортів
ганьбити
пірнати
до дна
у морок густий
насолод
потаємних!

розплата за то-

гвіздки не іржавіють
досі
й на лобі криваві
краплинки

** ** **

Переситишся мною-
втечеш
на цвинтар
пожежі
Віддаси
важкезному олові
втоми
Вітрами вологими
душу розпатлану

...сповідь сюжету
нескінчена...

Я крапку поставлю
сам!

Хто жити не зміг-

...зуміє

...померти