У важких чавунах
клекотить смола
Крокую назустріч
Сміливо?
Не знаю-душа зайнялась
полум ям хтивим
Можливо
ти впустиш
до пекла

Вигнанцем пройти я мушу
я очі побачити прагну
Величі й ниці
в їхніх очницях здебільшого дим
А ,може, і грім-
хтозна...
Не бачу я сенсу даремних припущень;

Дізнаюся сам
приборкаю пил полохливий
розвіяних мрій
Я витру з лиця
бісеринки холодного поту-
з когорти
нащадків кривавої зливи
я словом осяйним прагну горіть
у темінь пустелі
тужливу

До болю у м язах я стисну кулак
І губи до крові кусатиму-
за гратами
гнів і смола
наразі
мої побратими
у тих чавунах
Мордують окрутно героїв
Я низько вклонюсь
відвазі
кривавих загоєнь

А хто ж тоді-я
Ланцюг злодіянь
розірвавший?!
Я істини прагну торкнутись
Безумець...

Сміливо дивлюсь!
Відкрий свої очі, благаю!
...в зіницях іржавих
ледь блимає відблиск багать...

Смолою клекочуть
все дужче
зраждені сльози криниць
зневірою
Тріснуло небо
Дратують вівтар
чорти
Я вірю Христу!
і вперто крокую, рішуче
де смертю нещадною бавиться
ртуть
Пара смердюча
Не здатна супротив і порив
спинить!

Знаю:то злочин
Серцем горіть полум яно
у пащі тортур
Отче...

Я знаю:лик сонця намітив
мені підземелля пройти
Вигнанцем

...Раптом здригнувсь-
і тиша
Лиш чути як небом багряним
дихає степ
сповіді відчай
тане
у нім черемшина розквітне-
строптивий митець

Торкнутися льоду сердець
Смолоскипом душі
я прагну
і хай я застигну на вітрі холоднім-
Мені все одно
Я бачив тортури
Смолу підземелля ковтав
Як обурень
вино
як мікстуру...

...Я втік із безодні...

Росою залюблений
втіху п янкої журби
випиваю поволі
Свідомості вперто доводжу-
то сон...
Можливо
Та він окропив
кров ю реальність
і я тепер-привид
Персона нон-грату для Ваших
віталень