Простір без межі і краю
Доторкаю –аю-ою
Час вмістилища із раю
Розтуляю-яю-лляю
З шовкопряда ореолом
Морем, морем - океаном
За світами із туману
Шовковію-в –ію
Променію й спопеляю
Дію-ію в протидію
Знаю-з нею-зігріваю
Від арію-зрію-візувію
Вибухаю-вибух-аю
Нею –в-неї-я лілею
Мить із миті вибираю
Вічність з вічності стихії
Діамантовії-її в тілі
З лілії меланхолії
Відчуваєш, знаєш і не знаєш
Думку її наганяєш й знаєш
Прозріваєш, осягаєш
Мікромакрокосмонієш
Ще серцеве рево поглинаєш
В п’ятки серц опускаєш
Інь і Янь і Янь у Їнь
Вічлевість із вічності
У вічність…

Білизна на розі ямки з щічок
Піка льоду прози з меду
Злетів сніжок впаши біля ніжок
Твойого злету на мою планету

Вакуумного древа за вікновим ліжком
Марево цукатів кленотари із каштанів
Полишаю самотінь я тишком-нишком
І гудуть все бджоли солодом тетанів

Вологі язики вивчають гірські піки
На вершинах для лавини з неба
Поглинає в себе із любові ліки
Кантовим апостеріорі ця морфема

Пікантна, «чілі», лагідна
Ти – хамелеон у монооправах
Манірність твоя трьохвимірна
А філософія життя в окалинах
Бездоганну маєш ідеальність
Ти - жорстка сентиментальність
Суцільна картотека з утопії
Ти - амазонка клоустрофобії
Ти пізня постмодерністка
Заслана псевдоатеїстка
Ти витончена словорубка
Ти філка, а може ж і фобка…

Притулилися лиця у снах полуничних
З морозива губи кусаю твоїм я міжряддям
Доторком плеса тендітних думок я невинних
Зомліваю тебе у стернах осоту з кохання

Крила піднялись у мить опустившись
Зі швидкістю світла відірвалась землі
В плеяді галактик моя діва з’явилась
В телескоп розглядаю я зорі твої

Твій зоряний промінь мене осліпив
І вічність в душі немов оселилась
Яріє субстанцію, і тіло ліпив
Летючою в сні ти сьогодні наснилась

Струменем дощ, рябіє коромисло
Павутина огорнула нас в лещатах перини
Мабу’дь то снігами у квітні пороблено
Мабу’дь то з колисок заметілі дитини

Онде-де, то – вони?
дикуни?
та ні,
то зоря’ небес
зірка наша рятівна
Одна Єдина
Наша Медицина
Вона - то є Ти!!!
а
ще - вони...
з давніх тих давен
і повсяк час
думає
за
нас,
й
за тих,
хто думати не хоче...
сам собі не допоможе
недолугою рукою
відчиня
це
немовля світів
науки
і
кладе собі
на руки
піцу в майонезі
із тієї
піцерії
дороговказ
до хіміотерапії
чи може
фітотерапії
чи все ж
імунотерапії
алеж,
масаж...
то
не
міраж,
а
лиш
спланований
і
організований
фото антураж
світлини
тієї
спини
і
талії
із давньої Анталії
мудреців
тії
науки
Авіцен та Гіпократ
Зачинателі,
Мужі!
в руки взяли
ті
ножі!
різати
й
колоти стали
дозу
для наркозу
щоб
мовляв
не так боліло
ай-я-я-ай!
чули струм
той
зойків
але
терпіло…
мусило,
пожити трішки ще хотіло…
час далебі не стояв...
мовляв
схаменіться
й за голову візьміться!
поміркуйте й зацініть
ви ноу-хау
Скальпель?
а…
Амосов?

Іду на вибори, чи може я не йду, що ж робити , мда…

Не будь занозою свого життя!

А будь його щасливою підковою, створи себе

Будь ковалем у кузні «Україна» і все буде’



Для чого це? Всі кажуть мні

І не відчувають, що по саму шию в цім г…багні

Пірнули з головою й пірнатимуть надалі

Як тобі таке цунамі…



Не будь г…багнюкою все байдужість проявляючи

Потім винних завжди ти шукаєш, навкруги волаючи

Чому усе таке ніяке, й не пахне а смердить мов - «та»

Повір якщо не ти - то інші і довга ще рука - «та»



Тому тоді і не шукай і не волай

А просто пізнавай

Всі солодощі того г…багна

Від чого в роті гіркота…

Нестримно у небо здійматися?
На крилах із мрій?
Можливо несправжніх?
Можливо болючих?
Ні!
Вбезтямі у сіні кохатися!
У скиртах нічних!
Можливо колючих а можливо і ні…
Липневим промінням пройматися?
Із домішками медових цілунків?
Заборонених? Днем і в Ночі?
Так!
В судомах тобою купатися!
В блаженній солодкій росі…
Я буду постійно в тобі!
На голій і теплій землі…
По черзі ми будем знущатися?
Можливо ще більш оголятися?
Можливо і цілуватися?
Мабудь!
Після цього у хащах ховатися!
На очі батькам не траплятися!
В таємниці тримаючи - ті скирти нічні…
Можливо колючі, а можливо і ні…

Заварив я кави
Сів до клави
Тисну на капслок
В світі
Шок
Хаос
І
Паніка
Як
Із
Доленосного
Титаніка
Що
Пішов
На
Дно
Від
Свого
Надмірного
Лібідо…
Де
Ж
Обіцяні
Комети
Аверс
Реверс
Хвостатої
Монети.
Вже
Опівніч
На планеті.
Де розмазане
Полярне
Сяйво
Над
Українськими
Степами
Девятнадцятиповерховими
Мазанками
Й
Хатами
Де
Ваш
Катаклізмовий
Апокаліпсис,
Армагедон
І
Астероїд-
Для
Страху
Він
Стероїд,
Для
Сонця
Він
Мала планета,
Для
Мародерів
Дзвінка
Банкнота,
Для
Бегемота
Це
Антикалорійний стрес,
Для
Корупціонера
Це
Випробовування
На
Міжгалактичний
Прес…

А для
Тебе
Що
Це?

Історія
Сюжету
Про
Земну
Орбіту,
Чи про
Переддень
Ранкового
Головного болю
Перегару
Й
Холодного
Моноліту…
Щож,
Наразі
День Новий
А
Парад Планет
Старий
І
Все ж
Залишив
Він по со’бі
Слід…
Хоча
І
Кволий...
Незначний…

Чому горять зорі
Бо є ти у мене
Чому світить місяць
Бо є я у тебе
Чому сліпить сонце
Бо то ти а не сонце
Чому над нами небо
Бо то янголи над нами
Чому трава зелена
Бо неї ступають твої ноги
Чому вода мокра
Бо наші очі сповиті морями
Чому вітру не видко
Бо торкаю твій подих
Чому вербе гнешся
Бо слухаєш мій погляд
Чому Дніпро стогнеш
Бо бачимо наші голоса
Чому соловейко співає
Бо тепло торкає наші серця
Чому музика грає
Бо в колисці хтось плаче
Чому обручка на то’бі
Бо кохання спокою не знає
Чому ти мене кохаєш
Бо не бачимо життя наосліп
Чому ти стала моєю
Бо життя то є казка...

Посадив тебе я біля себе
Милуючись красою
Обливав кору водою
Наливалася росою
Безвільні помахи вустами
Піднімали вії й опускали
Свавільні постріли очима
Поїли копоті в туманах
Невинні витівки думками
Полонили й здобували миті
Нагнітали і ховали кпини
У твоїх очах блакиті
Інтрига набувала ностальгії
У спогадах безвинних
Пора по зимньому кипіла
У пристрастях осінніх
Тебе спіткала доля з снігу
Бабою стояла із мітлою
Ти пошепки кричала іншим
Танцюючи вальс Бостона
Тебе усі хотіли
Запросити на світанні
Зустріти разом сонце
Яке сходить зпозарання
Тебе хтів я й хочу
Теж я запросити
Бабо
Снігова ти бабо
Зустріти захід сонця
У ліжку вздовж віконця
Бабо ти моя сніжна леді
Ти вигадка зимова
В тебе німб і крила
Леді - бабо моя ти сніжна королево
Обійняти міцно й полонити тісно
Щоб зігріти…
Зігрів тебе я моя ти бабо із кришталя
Не знав я що тепло то просто жах для тебе
Нагрілась і розтала
На очах
Тепере вода ти тала
Пропала баба
Моя ти бабо
З снігу
Моя ти сніжна бабо
Моя ти леді...

Привіт!
Привіт!
Як ти?
Гаразд, а ти?
Як ти!
А ще,
Хтів запитати?
Питай!
Чому ти?
Тому!
Гаразд, але ще
Хтів сказати?
Кажи!
Скільки всього,
Отого неземного
Твойого,
А’ле,
Не знаю що й сказати!
То не кажи!
Гарно поговорили!
Говорили!
Мабудь краще помовчати?
Мовчи!
Ну то я мабудь пішов?
Іди!
Ну, то йду!
Та йди!
Ну, все – пішов…
Стій! Зачекай – не йди!

А я тебе сьогодні бачив!
Де?
Запитаєш
Ти…
І
Скажеш,-
Ти
Кумедний
Як
Торішній сніг
Той,-
Що
По
Коліна,
Під ногами…
Ти
І
Є
Той
Сніг…
Він білий,
Скорше
Біло-жовтий,
І схожий
Він
На той,
Що
Сьогодні
Випав
Із кишені
Твого
Потоптаного життя
Слонами
Із трибуни
Тії гангрени
Із
Арени
Акробатів
У смокінгах
Й
Потертих
Джинсах
Із
Дірками
В
Голові…
Бо
Влада
Завжди
Мізки
Нам
Кує,
Жує,
Дратує
І
В
Натурі
Пальці
В
Двері
Щоб
Мовчали
Жувавали
Сіно
і
Спали…
На колінах
На
Привокзальнім
Тім
Ві-Сі
Де
Бібісі
Тарахкотить
Побитими
Киями
Киянами
Із
Гауптвахти
Ось там
Тебе
Я
Й
Бачив
Чи
Не
Так?...
Чи може
Пальці
В
Двері
Тим
Що
На арені?...
Щоб
Стали
Проводити
Теледебати
На вокзалі
Разом
Із
Бібісі
Щоб
Аж
Прозріли
І
Так
Зраділи
Щоб
Аж
Зомліли…

Вепр
Дикий
Степ
Дволикий
Доля
Воля
Бій, бої
Шабля, ятагани
Козаки і яничари
Татарва, ясир
Кайдани
Трава, шия, зашморг
Гарем, галери
Постріл, ядра
Кулачний бій за виживання
Море Чорне
Головою в береги
Б’є
Втікач гандола
Хмарка тегів
Розриває
Бетонні стіни
Най
Не буде
Перепона
Дике поле
Степ, гонитва
Пазурі, невільник
Дикі звірі
Кримчаки, коні
Голі
Стоять
Тополі
Понад усе тієї волі
Вишневий сад
Мазанка за край села
Сусідка,
Коса чорнява
Очі, стан дівочий
Лелека
Опіка
Буденна радість
Діти
Бій, бої
За виживання
Кагала
Шайтана
Для султана
Твоя чорнява
Діти
Яничари
Знов ясир
Галери
І кайдани
Знов руїна
Та
Настала
Україна…

Знак
Літери
Книжки.
Книнегарні
А ще книгарні
Протоптані стежки
Ти - недоперечитана
І недоперепрограмована
Твоя історія недорозказана
Незапланована і незаангажована
Пролистую ці тво’ї огоголені сторі’нки
Жую і пережовую у тебе смажені я грінки
Ти є вікіпедія - розхрістана моя ти енциклопедія

Навіщо лізти в чужу історію
Невже своєї ми не маємо

Навіщо забивати баки пропагандою
Невже цього ми всі бажаємо

Навіщо бадлятись в чужій білизні
Невже цього усим вам хочеться

Навіщо ми героїв власних забуваємо
Невже не схилим голови в пошані ми

Навіщо піддаємось провокаціям
Невже не маєм власного ми бачення

Навіщо часто поступатися
Невже нам байдуже

Навіщо лізти іншим у кишені
Невже за це руки’ не відрубаємо

Навіщо ми самі себе плюндруємо
Невже самооцінка так занижена

Навіщо в хаті ворога тримаємо
Невже ми вигнати його не зможемо

Навіщо садомаза нам у раді
Невже заміни ми не знайдемо

Навіщо ми своє чужим вважаємо
Невже ми просто так усе залишемо

Навіщо у ярмі до цих пір ми ходимо
Невже кайдани не розірвемо

Навіщо свою землю гнобимо
Невже ми як ті справжні гобліни

Навіщо це всим нам
Навіщо і невже
Цю дрібноту ми не здолаємо

ШЕФ-ПО-ВАРВАР

Кулінар з дробовиком вийшов на околицю
В лісі за селом по-зимньому спекотно
Сизі спиногризи згризли грізлі
Зайвий дробовик - повар в розпачі

ТОТАЛ-І-ЗАТОР

Каламуть анархії місцевої ієрархії
Банкують на Банковій банкноти
Дежавю чи справді то - джекпот
Помилилися, наразі то – дефолт

МАНІТУ

Вождь червонокожих пролетарів
Махає руками в небо на Охтирці
Віджите слово пере - голосків
Наразі не -до -взуття - не -до -носків

ПОВНОМЕТРАЖНЕ КІНО І

Легендарний всесвіт має сво’ї легені
Здавалось, завдяки цьому ніби існує
То все є так метафізично й оманливо
Не сприймаючи насправді головного
Де його справжня істина, - де вона?

ПОВНОМЕТРАЖНЕ КІНО ІІ

Земля -вона теж не обділена пафосом
Вдихаючи ультрафіолет сонцестояння
В межах державності, створенні етносу
Лиш пестощі одвічного протистояння

ДОКУМЕНТАЛЬНЕ КІНО

Спрага правди - напитись хочеться юрби
Облиш перенасичення життєвих поглядів
Кинь нефритове каміння у свічадо бездни
Наберися мужності зірвати маски з лиця землі

КОРОТКОМЕТРАЖНЕ КІНО

Двигун затих, лобове - струмочки Київ-зливи
Онде-де росте калина - перестиглі ягоди
І, втамували спрагу, кольором перестиглої води

Недоспані ночі, втомлені очі
Вранішня кава, без цукру
Гірка’, і перець червоний
На язиці -

Зірвана квітка, поставлена мітка
Тавро, відпечаток душі
Шкребе по долоні
Як цвяхом по шклі –

Згачена гребля, налив Кабарне
Посмішка, та Незабудка
Квітнуть віка, виноградна ріка
Солодкі безтямні вуста -

Вони - моря та океани
По самі вінця наливають
П’янке вино кохання

Вони - стежинка пізнання
Оспівна із краю і до раю
У сплесках водограїв

Вони - небесна блискавиця
Що навпіл серце зпопеляє
Із полум’я жарптиці
Вони –

Якби я мав право обирати
Я став би…
Запашним бузковим чаєм
Я кричав би…
Наливай ти ме’не –наливай
Я змочив би твої губи
Пелюстка'ми фіолету
Я створив би з себе
Над-людину
В ту хвилину - водянію
І течу, лечу, тремчу
Леденію, солодію
На твоїх губах я карамель
Із туті –фруті
На твоїх зубах я твій ірис
Із кипарису і нарцису
Я мікс – я містер «Х»
Що бузовіє
Від довгих шпи'льок
На твоїх ванільних ніжках
Мліє, тліє, пітьмяніє й дотліває
Все – я, зітлів
Жаром на твоїм розігрітім тілі
Від га'рячі тепла
Фіто-чаю - із бузка…

Поцілунок - то є твій мені дарунок, вперше я відчув твойого язика

Ти була тоді собою, ніжилася мною - смакувала й очі свої закривала

Твоє тіло тоді від холоду все мліло, злива нас лякала, таки прогнала

Ліхтарики над мо́стом нас ховали, небесні капельки з нас злітали

Цей перший вечір тішився над нашими холодними і синіми вустами

Ти стояла мокра вся переді мною і благала гріти, можливо і кляла’…

Можливо хтіла чаю чи шоколяду, байдуже, аби лишень гарячого!

Я би все віддав, але тоді лише діставав ріжок морозива, покрите інієм

Воно було солодким до істерики твоєї, яка лилася зливою на мене…

І все ж ми вилізли на гору, і все ж ти це сказала: о-у ти мій гуру…

Сонцестояння твоїх парфум
У моїх прошарках гортані
Вимкнуло весь розум

І лиш дволикий медіум
Тобою вибраних світів
Вийшов з надр наркозу

Що той світ то все не то
Гляне та сльоза на дно
Тіло ж зіткане з глюкози

Вийняв кісточку з ребра
Що тобі судилась
Розітління із моралі
Ти є та - що народилась

Змій спокусник у очах
Діамантовим кільцем на шиї
Яблуко дає тобі
«Надкуси, притулись вустами»

Яблуня потекла по тілу
Сік - зеленої отрути

В моїх очах куліса ожила
А парфюмер - внадміру

Надто, надто близько я стояв
Я, не встояв – я, впав
Від того’ - твого' парфюма

Вони-

суцільна за’гадка для нас…

То є

боги

міжгалактично-аеродинамічних

харизматиків

у

сенсі віри

та

довіри

у

пізнанні

метеоритних спалахів

в

люстерках

наших душ…

Так - це вони

знов ті самі -

опівдні карі,

а

спозарання чорні…

Але, цього разу’ - нові’

й такі -

мов нічна’ та сажа,

яка веде

по місячним алеям

мі’ста сонного

та монотонного

де -

всі давно уже

літають

по лабіринтам

нічних

головоломок

й

пристрасним тунелям…

де -

хтивим наміром

когось бажають

вбезтямі

й -

крізь призму пальців

наближають…

в транквілізатор сну…

Вони -

мінятись мають здатність…

Сьогодні добрі

після вчора проявляють наглість…

Байдужість ввічливо

встромляють

у спину

біополя…

Як енергетичний той вампір

із давнього Акропо’ля…

Вони -

вмить колір поміняли

І

обрели

блакить небесних далей

Вони -

мов ластівки за коршуном літають

й

вполювати хочуть…

і заклювати

янтарним спалахом

безкрайої блакиті…

І

саме з тієї миті

сповідь наростає з відтінком

пристрасних деталей

обплітаючи

і

проникаючи

в

комірчину твоїх фантазій

в яких

ці небеса - десь там

на переломі океану й обрію морської хвилі

створюють ілюзію

всього

що

додає людської

насолоди

в

їх емоціях

спянілих від вина кохання

плоті

квінтесенції

від вибухового бажання розірватись

в насолоді

з

тими

хто в польоті

пізнання

цих

звилин розуму людського…

Поруч неї
Йому не потрібно бути іншим
Поруч неї
Йому не потрібно бути багатим чи бідним
Поруч неї
Йому не потрібно ганятися за славою
Йому кинути кістку і в нього буде радості через край
Їй навіть не потрібно
Проявляти свою небайдужість
Він буде суцільною взаємністю
І
Його легко приручити
Він з насолодою буде їсти з її рук
Якщо ти будеш в грозу сама
Він буде завжди поруч
Він буде твоїм надійним охоронцем
Віддаючи своє останнє тепло
Її натяки
Він розуміє з півслова
Він подарує тобі свою вічність
Проживе тобою безкінечність
Засинаючи тобою…