***

На тоненьких нитках – крил тендітна статура,
Незагоєні, в затисках досі рубці,
І хірург, аби довше тривала тортура,
Не дає роздивитись небес антрацит.

Ти сливе ще жива. В одномісній палаті
Квіти наче скосив з необачності жнець.
На забрьоханих бильцях лікарняний халатик,
Ніби повен, як все тут, чужих порожнеч.

Якби знати… Якби жарт цей не надокучив…
Якби стачило сил все це перемогти…
Ти ще звикнеш, як тіло до трубочок штучних,
Вірить в янголів… адже один – саме ти.


Переклад © Валерія Богуславська



***

Твои крылья — на тоненьких шёлковых нитях,
И ещё не зажили в зажимах рубцы,
И хирург, продлевая привычную пытку,
Запрещает смотреть на небес антрацит.

Ты почти что жива. В одиночной палате
На мелованной тумбочке вянут цветы.
На замызганной спинке — больничное платье
Небывалой, как всё здесь, чужой пустоты.

Если б знать… если б всё это было не шуткой…
Если хватит и жизненных сил, и мечты,
Ты привыкнешь, как тело, к искусственным трубкам,
Верить в ангелов… в то, что один из них — ты.


2004

© Леонид Борозенцев

ХМАРИНИ

А риби знову плинуть косяками
Крізь ранок, очі вікон і часи,
Гойдаються у нас над головами,
Сповиті в прибережні голоси.

Їм чути шепіт хвиль, їм кидаються в вічі
Тростинок обережність, веслярів,
Портвейну сплеск в горлянках чоловічих
І спомини про подвиги батьків.

Втрапляють їм жінки, що для сезону
Скандально сукні вимагають з нас,
І бздур… Та захід заздрістю зайнявсь
Над обрій забороненої зони.

Сліпма цей відчайдушний вал гряде
Крізь небо, оболон діряві рядна,
Пливуть, вчитавши душі, як підрядник,
До берегів, де Суд Останній жде.


Переклад © Валерія Богуславська



ОБЛАКА

А рыбы вновь уходят косяками
Сквозь утро, сквозь оконные глаза,
Колышутся у нас над головами,
Запутавшись в прибрежных голосах.

Им слышен шум волны, им видятся лучины
Тростинок осторожных, взмах гребцов,
Портвейна всплеск, которым давятся мужчины,
Припоминая подвиги отцов.

Им попадаются злословящие жёны,
Цедящие по платью на сезон,
Их дрязги, бедствия, но завистью сожжён
Закатный горизонт запретной зоны.

Слепцы. Они отчаянно текут
Сквозь небо. Сквозь пустые оболочки,
Плывут, читая души, как подстрочник,
К кисельным берегам на Страшный суд.


2000

© Леонид Борозенцев

СЛІПИЙ

Він згадує віджилий листопад,
І барви ранку, й трави на осонні,
Яким кортить за звуком по стопах –
Над прорізі бійниць на пенсіоні.

Як захлинеться гуркотом орда,
Й серцебиття затишшям переважить,
І пагорбів небесних череда
Сумирно біля водопою ляже, -

Він чує, як проміння ссе оса,
Ворушить захід посивілі віти –
І світлом очі повнять небеса,
І музика відлунь у тремі вітру.


Переклад © Валерія Богуславська



СЛЕПОЙ

Он помнит отшумевшую листву
И краски утра, и травы высокой спицы,
Которые вывязывают звук
Над прорезью отставленной бойницы.

Когда смолкает грохот канонад,
Затишьем заглушив сердцебиенье,
И тучные холмы небесных стад
У водопоя замирают на коленях,

Он слышит, как лучи сосёт оса,
Как трогает закат седые ветки,
И светом наполняются глаза,
И музыкой звучат порывы ветра.


1998

© Леонид Борозенцев

***

Вечір взяв за зап’ястки задумані вежі,
Надихаючи речі загадковішим сенсом.
Плів ансамбль цвіркунів мелодійне мереживо,
І спалахував обрій під замріяним пензлем.

Ми застигли побіля старої дзвіниці
І мовчали, щоб їй не сполохати думи.
Ніч надходила. В серці вляглись таємниці.
Струмувала молитва призахідна в душі.


Переклад © Валерія Богуславська



***

Вечер тронул запястья задумчивых башен,
Наполняя предметы загадочным смыслом.
Хор сверчков был особенно тонок и слажен,
Полыхал горизонт под таинственной кистью.

Мы стояли у ветхой седой колокольни
И молчали, чтоб мыслей её не нарушить.
Ночь спускалась, и было на сердце спокойно
От закатной молитвы, струящейся в душу.


1998

© Леонид Борозенцев

***

Пам’ять – вимога в данника сплати –
Та ні віршів, ні слізних вистав.
Я заслаб. І сандалі крилаті
В женихів на бенкетах стоптав.

За борги хай життя забере в мене,
Та відсотки з гріхів – понад сил.
Отже, знову в цей світ – на арену.
Допомоги нема. Й не просив.


Переклад © Валерія Богуславська



***

Память ждёт неуплаченной дани,
Только нет больше слёз и стихов:
Слаб, подковы крылатых сандалий
Я стоптал на пирах женихов.

Жизнь отдать? Но не примет за ценность,
А проценты с грехов велики.
И опять в этот мир, как на сцену,
И нет сил, прошептать: "Помоги!"


1998

© Леонид Борозенцев

***

Ось нарешті і ти помітив:
Наша осінь не йде – вповзає
Саламандрою в хижі сіті
Інтернетних лихих мозаїк.

Осінь чатиться листопадом,
Не словами кружляє – цвітом
Із багряно-достиглим садом –
Відставним приходським піїтом,

Одяг палить, на шкіру схожий,
І горлає, як Стєнька Разін,
Про князівен, що в душі вхожі,
І про іншу хмільну заразу.

Човен-листя гойдає снами,
І зникають князівни в тіні,
Тільки скринька живе листами
В нескінченній журбі осінній.


Переклад © Чорнява Жінка



***

Это ж надо — и ты подметил:
Осень к нам не идёт — вползает
Саламандрой в тугие сети
Интернетных лихих мозаик.

Осень чатится листопадом:
Не словами — круженьем цвета
С заигравшим багрянцем садом —
Отставным приходским поэтом,

Бросив в пламя одежду-кожу,
Всё горланит, как Стенька Разин,
О княжнах в наши души вхожих
И о прочей хмельной заразе.

И качаются лодки-листья,
И уходят княжны в забвенье,
Присылая на ящик письма
С неуёмной тоской осенней.


2005

© Леонид Борозенцев

***

Медея знов занурює в ріку
Скривавлені бинти вечірніх сонцекраїв,
І присмак ревнощів гострішає в ковтку,
Жадає помсти він і винних пам’ятає.

Не витерти Ясона зраду й хіть,
І сміх прокльони вже не полишає,
І Місяця надщербленого мідь
Все срібняком у пам’яті спливає.
______________

Холодна хвиля вечір поглина,
Зірки над прірвою, безодні потойбіччя...
І так спокутливо-невинна глибина,
Та навіть в ній живе чуже обличчя.

2010

Переклад © Чорнява Жінка



***

Медея вновь полощет на реке
Кровавые бинты немеркнущих закатов,
И привкус ревности всё тяжелей в глотке:
Он ждёт отмщения, он помнит виноватых.

Предательства Ясона не стереть,
И смех проклятия уже не покидает,
И месяца надщербленная медь
Серебреником в памяти всплывает.
________________________

Вечерний час. Холодная волна.
Далёких звёзд над бездною скольженье...
Так искупающе невинна глубина,
Но даже в ней — чужое отраженье.

1998

© Леонид Борозенцев