ХМАРИНИ

А риби знову плинуть косяками
Крізь ранок, очі вікон і часи,
Гойдаються у нас над головами,
Сповиті в прибережні голоси.

Їм чути шепіт хвиль, їм кидаються в вічі
Тростинок обережність, веслярів,
Портвейну сплеск в горлянках чоловічих
І спомини про подвиги батьків.

Втрапляють їм жінки, що для сезону
Скандально сукні вимагають з нас,
І бздур… Та захід заздрістю зайнявсь
Над обрій забороненої зони.

Сліпма цей відчайдушний вал гряде
Крізь небо, оболон діряві рядна,
Пливуть, вчитавши душі, як підрядник,
До берегів, де Суд Останній жде.


Переклад © Валерія Богуславська



ОБЛАКА

А рыбы вновь уходят косяками
Сквозь утро, сквозь оконные глаза,
Колышутся у нас над головами,
Запутавшись в прибрежных голосах.

Им слышен шум волны, им видятся лучины
Тростинок осторожных, взмах гребцов,
Портвейна всплеск, которым давятся мужчины,
Припоминая подвиги отцов.

Им попадаются злословящие жёны,
Цедящие по платью на сезон,
Их дрязги, бедствия, но завистью сожжён
Закатный горизонт запретной зоны.

Слепцы. Они отчаянно текут
Сквозь небо. Сквозь пустые оболочки,
Плывут, читая души, как подстрочник,
К кисельным берегам на Страшный суд.


2000

© Леонид Борозенцев