Коли настане остання хвилина мого життя,
Коли назад не буде вже вороття,
Коли зробить останній крок доля моя
Я згадаю пусте буття , бідкання ,
Переживання , нарікання,
Марні сльози , зітхання
Я побачу життя , його очі ,
В них прощання
Я буду бачити жагу пожадання ,
Злети, падіння ,
В очах сльози , на душі легкість ,
А не каміння

Коли впаде останній лист в осінню пору
Моя душа до хмар підніметься вгору

У чому сенс мого життя?
Давно у себе запитую я...
Не знаю чого хочу – таке погане відчуття...
Шкодую що живу – це все депресія

Навіщо жити з пусткою в душі ?
Як остогидло все це вже мені.
Не люблю , не ненавиджу – нема ніяких почуттів
Бездонна , сіра порожнеча....
Мене нема , чи я існую ?
Я не співаю , не малюю , я не бажаю і не мрію ,
Лиш день-у-день роблю те саме ,
Наче мене запрограмували.

А я пливу за течією , куди ?Навіщо ?
Хоч паралельно пливуть інші , я їх не розумію ,
Вони веслують на човнах , а я течу у темний океан,
Нема гармонії , ніяких поєднань , нема ,
Я їх не знаю , лише бачу і не розумію ...

Наївні й дивні ви , вам не поможуть ті човни
У той же океан покотяться й вони
Ви прагнете плисти та веслувати , а сенс який ?
Життя не вічне , що ж вам видніше...

2003

Зразкове дитятко , неначе ягнятко
Покірне телятко , гарненьке дівчатко
Та це лише казка , гидка і потворна
Маска котра нікчемною ховає силу і
Мужність , палке бажання , нестримне
Хоробре серце , стрімку течію і гарячий
Вогонь , що не загасиш водою

Вона не здолана тупою війною
Вона не боялась – ставала до бою
Вона любила все й захоплювалась тобою
Вона живе.... лиш проклята собою

Її життя – велика сцена , де вона грає
Цікаві , кумедні й захоплюючі ролі
І на цій сцені часто змінюються головні герої

Вона різна , вона звикла до болю
Її не зламати складною грою
Вона вже давно не нарікає на долю
Вона тепер забула смак любові

Її залізне серце вщент поточене іржою
Його не відкриєш ні ключем ні добротою

Та вона має ціль і силу волі
Їй нічого не треба , вона знову стане до бою ,

Тільки тепер вона відкриє волю ,
Вона не буде скована тобою ,

Тепер вона не буде доброю , чи злою
Лише проклята собою

О, моє найкраще в світі місто
Величне , славне і прекрасне
Тут ходять різні люди ,
А повітря не таке як всюди
Вдихнеш на повні груди
І розумієш , що такого ніде більше
Не може бути , тут навіть вітерець
Особливо вміє дути.
О , моє рідне місто , місто Лева,
Стоїш так гордо , а Галицький
Король Данило , спостерігає за тобою
На коні , а я обожную тебе у літні дні.
Як вийду на Високий Замок
І гляну навкруги , то згадую всі історичні
подвиги твої.
А скільки ж парків в тебе - не злічити
О,маленький Париже , люблю твої вечірні сквери
і провулки і твій солодкий запах літа
Люблю твої розваги і дозвілля,
Люблю твоє веселе сонячне проміння ,
Люблю стояти й милуватися тобою ,
Так , як милується Міцкевич, як строго
Дивиться Шевченко і Федоров із книжкою ,
й Шашкевич, Грушевський гордо поглядає
і радісно стоїть Франко!
Стояти можу так я дуже довго
й дивитись на достоїнства твої,
на місто , що стоїть на Полтві...
Архітектурне , аристократичне місто , місто Львів.
Люблю тебе готичний Львове ,
готичної, осінньої пори,
Коли дерева міняють образ свій
і всьди падають листочки , гарячих кольорів...
Я так люблю гуляти під дощем і ввечері ,
у далині дивитись на розмите світло ліхтарів
і слухати , під краплями , готичний стук
трамваїв , що сумно наближаються і віддаляються
Яка ж солодка музика оця....
Люблю я й шум твоїх вітрів ,
врни звучать ,як плескіт хвиль морів.
Люблю тебе у особливі дні і в дні прості,
Люблю гуляти по Личаківському цвинтарі.
Люблю традиції і звичаї твої...
О , рідний Львове , люблю й засніженим тебе -
санчата в руки і вперед - із гірки вниз кататися ,
Обожнюю я взимку веселитися , а ще люблю дивитися ,
як плавно , сідають на твої будинки
білесенькі сніжинки,
люблю під Новий рік дивитись на ялинку ,
що перед Оперним стоїть ,
люблю львів'ян , що колядують на Різдво;
вертепи , що твоїми вулицями мандрують.
Люблю твої церкви і храми , які очі милують.
Люблю й музик твоїх , котрі грою чарують!
На Площі Ринок , до звуків цих прислухаються
львів'яни , від них усе цвіте й не в'яне...
І справді в серці все цвіте ,
Все те найкраще що мені дане
й чому віддатись хочу я тепер ,
усе чудове й гарне,
до чого тягнеться моя душа ,
від чого є приємні почуття ,
все - все , усе , любов моя ,
єдине слово , лиш одне...
Львів.