Чи легко стати соняшником?
Варто заглянути у своє серце,
Вогник Мрії чекає пробудження,
Пробудження від тисячолітнього сну.
Відпусти свій страх і побачиш -
Щастя є. І живе в тобі.

Миттєво проносяться в голові думки,
У них заховані всі віки.
Шаленим стукотом серця говорить
Душа. Відкриває таємниці.
Простотою почуттів зачаровує,
І хоче до всіх пробитись.

Зневірені люди з опущеними головами
Та пронизані голками злості
Зачиняють душі в надії
Врятуватись. І забувають.
Забувають свої чудові бажання:
Жити щасливо у мирі.

Сонце, допоможи людям
Відчути їх справжню силу,
Допоможи впустити тепло
У змучені крижані серця.
Чому ми страждаємо,
Якщо можна жити щасливо?

Вона знову всілася біля відчиненого вікна,
Вдихає розпечене за день повітря,
Втомлено розглядає останні промені сонця,
Від яких вже не болять її сумні очі.

Здалеку долинають звуки міста,
Здавна вона ненавидить шум листя,
Звично ховається у темряві ліхтарів,
За тиждень у неї життя без змін.

Кожна клітинка її тіла відчуває спокій,
Кожній емоції відведено свій ящик.
Крижана зірка світить з надією,
Криється у темряві остання мрія.

Часто її думки зводять з розуму,
Чудово рятує гучна музика.
Чай, залишений годину тому поруч,
Через необережні рухи земля п'є знову.

Ядовитим поглядом вона покриває обрій,
Який її рятує у світі, хоробру.
Як і колись вона блукає тривожно.
"Я" шукає в собі і в кожнім.

Ще один день у моєму світі,
Ще одна вигадана мною казка.
На цей раз окутана сонця світлом
Або, як завжди, під деревом у пошуках щастя.

Сутінки ховають сумно-бліде обличчя,
Лише ввечері можлива прогулянка містом.
Щоразу здається, вона буде вічна,
Та серед залізних істот знову тісно.

Думати й писати про тебе - звична тема,
Краплі дощу не змивають сліди почуттів.
О, ця вічна банальна проблема:
Не знаходити вчасно влучних слів.

Простіше повертатись у власний світ
Під величне дерево серед вулиць душі.
До речі, у мене є і свій вертоліт.
Загубила тільки вчора ключі.

Щирість залишається поки що в моді,
У моєму світі, я знаю, це точно так.
У міському шумі немає свободи,
І кожен блукає незмінно сам.

Вже звично зачиняти свої серця,
І одягати посмішку мало хто в силах.
Та варто шукати чарівні місця,
Як дерево у моєму світі.

Я буду писать під деревом у своєму світі,
Нехай у цьому мені допоможе вітер.
Дочекаюсь, коли зійде повний місяць.
Це вчора був той холодний квітень?

Пам'ять знімає ножем шкіру,
Тебе досі лякає пуста квартира.
А під деревом у моєму світі спокійно,
Я напишу про тебе й надію.

Ти не вимикаєш музику,
Проганяєш невтомно самотність.
Вночі не пишеш довгі вірші,
Та й без цього ти - не гірший.

З тобою не страшно помилятися,
І не страшно блукати вулицями.
Вулицями думок давно хворої душі,
Що замовкає під деревом у своєму світі.

І сьогоднішній дощ до мене привітний,
Приносить запахи вирощених тобою квітів.
Ніхто не зможе повірить дивним лікам,
І не повірить у наші шоколадні мрії.

Понад великим безжальним містом
Чорними хмарами проноситься реальність.
І лише під деревом у моєму світі
Спокійно. З тобою.

Я маю вбити короля,
І цей король занадто добрий.
Та мій обов'язок такий -
Я маю вбити короля.
* * * * *

Здається, тут добра багато,
Пора б мені попрацювати.
Я наведу порядок. Треба ж,
Щоби полинуть тихо в небо.

І ось - отримав я завдання
Від Могутніх Сил Землі.
Хочуть тонко показати,
Що добро - не ми, й не він.

Сидів, і думав, і гадав,
Себе жалів і жалюгідним став.
Який тепер з мене герой?
Ну що ж... он королю дісталась гірша роль...

А Сили давлять так на мене,
А Сили змушують - іди!
І вириватися не можу,
І проклинаю ці світи.

Все голосніш кричать із висоти,
Вони не відступають від мети.
Важку кольчугу кинули на мене,
У кожного з вас серце кам'яне.

А я лиш маю вбити короля,
І цей король занадто добрий,
І цей король - моя душа.
Стискаючи меча, вбиваю короля...

Мелодія серця не звучить дзвінко,
Її неможливо почути з динаміка телефона,
І не наспівують її люди в метро,
Поспішаючи, мов комашки, у справах.

Мелодія серця усім знайома,
Невловимо тихо лунає знову і знов,
Змушує боязко закипати кров,
А під вечір ми впадаємо в кому...

Мелодія серця додає проблем,
Хочеться стати старим кораблем,
Розсікати легко морські простори,
Забувати про душевні страшні гори.

Мелодія серця лікує швидко,
Коли знайома тобі зірка
Палає як вогник надії,
Вона завжди з тобою, ти маєш вірить.

Мелодія серця дарує мрію,
Я нею себе холодними вечорами грію.
Вам здається, це марно, наївно?
А для мене таке життя - чарівне!