Вона знову всілася біля відчиненого вікна,
Вдихає розпечене за день повітря,
Втомлено розглядає останні промені сонця,
Від яких вже не болять її сумні очі.

Здалеку долинають звуки міста,
Здавна вона ненавидить шум листя,
Звично ховається у темряві ліхтарів,
За тиждень у неї життя без змін.

Кожна клітинка її тіла відчуває спокій,
Кожній емоції відведено свій ящик.
Крижана зірка світить з надією,
Криється у темряві остання мрія.

Часто її думки зводять з розуму,
Чудово рятує гучна музика.
Чай, залишений годину тому поруч,
Через необережні рухи земля п'є знову.

Ядовитим поглядом вона покриває обрій,
Який її рятує у світі, хоробру.
Як і колись вона блукає тривожно.
"Я" шукає в собі і в кожнім.