Мне снова сняться облака,
И снова неба синь безбрежна -
Не от вина я пьян слегка,
Когда ты шепчешь: "Нежно, нежно..."

Взорвалась радугой весна,
А сердце бьёться так мятежно,
Я пью тебя, я пью сполна,
Когда ты шепчешь: "Нежно, нежно..."

В каких Вселенных побывал,
И где витал мой дух неспешно,
Чем жил в тот миг, и чем дышал,
Когда ты шепчешь: "Нежно, нежно..."

Вокруг мирская суета,
И с душ стекает страсть небрежно,
А я прозрел, я понял,-"Та",
Когда ты шепчешь: "Нежно, нежно..."

2014

Расплакалось небо слезинками звёзд,
На море бессильно упало,
Срываются птицы с разрушенных гнёзд,
А волны грохочут устало.

Тебя позову я в глухой тишине,
Из центра Вселенной Разлуки,
И снова на время почудилось мне,
Как губы нашли твои руки.

И в той тишине, где погасли мечты,
Где ветер пленили туманы,
На звёздных качелях летишь с высоты,
И с эхом читаешь романы.

Взорву тишину и туман разгоню,
И с эхом сражусь на дуэли.
Я спрячу от всех и в душе сохраню
Поэму о звёздной качели.

2014

Базар, Неділя. Шумно. Давко.

Рясної осені вертеп.

– Що просиш за ранети, Мавко?

– Сама не знаю. Що дасте?



Напевне, за прилавком вперше.

Поклала сонце на вагу.

Палає личка стиглий персик,

Горять дозрілі вишні губ.



– О, дівчино моя хороша,

Мій сад плодами віття гне.

Бери усі, що маю, гроші

За яблучко твоє одне.


– У вас весела, певне , вдача?

Ціную жарти я й сама,

Та де набрати стільки здачі?

Беріть найкраще. Задарма.


Долоню пропіка огниво.

Кубельце в грудях радість в’є.

Сміється за прилавком Єва:

"Скуштуйте яблучко моє!.."

П.Зарицький
- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -

Базар, Неділя. Шумно. Давко.
Свекруха вдома вже чека,
А в мене яблук ше запаси -
До біса, може з пів мішка.

А той стоїть, аж зуби зціпив,
Не може рота розтулить.
Напевне зранку добре випив -
Тепер шука чим закусить.

Я заздрив жиденятам iз Козятина,
А хто не заздрив їм iз Сокiльця?
Якось намiривсь попросити у матерi:
Вiддайте й нам хоч трошки масельця.

Буденнiсть торгувалася iз мрiями,
I так чомусь траплялося завжди:
Хлiбця купляли, тюльки та олiї ми,
А їли масельце малi жиди.

- - - - - - - - - - - - - - - - - - - -


Буденнiсть сiра розмовляе прозою,

А я римую будь що , як завжди,

Моe життя не називайте позою -

Бо ж з'їли масельце малi жиди.

Благав я рiдну неньку зхаменутися,-

"Нoсiть на ринок овочi й плоди",-

"Напишеш, дурню, щоб лайна позбутися,

Що з'їли масельце малi жиди ."

Зiйшли роки, та ще живу надіею,

Даремно ж прагнув свiтлої доби ?

Хлiбець купляю, тюльку iз олiею,

Що б їли масельце малi жиди.