"...и жалкий лепет оправданья..."

М. Ю. Лермонтов

Я заздрив жиденятам iз Козятина,
А хто не заздрив їм iз Сокiльця?
Якось намiривсь попросити у матерi:
Вiддайте й нам хоч трошки масельця.

Буденнiсть торгувалася iз мрiями,
I так чомусь траплялося завжди:
Хлiбця купляли, тюльки та олiї ми,
А їли масельце малi жиди.

- - - - - - - - - - - - - - - - - - - -


Буденнiсть сiра розмовляе прозою,

А я римую будь що , як завжди,

Моe життя не називайте позою -

Бо ж з'їли масельце малi жиди.

Благав я рiдну неньку зхаменутися,-

"Нoсiть на ринок овочi й плоди",-

"Напишеш, дурню, щоб лайна позбутися,

Що з'їли масельце малi жиди ."

Зiйшли роки, та ще живу надіею,

Даремно ж прагнув свiтлої доби ?

Хлiбець купляю, тюльку iз олiею,

Що б їли масельце малi жиди.

Обставини склалися таким чином, що мені не вдається особисто відповісти члену Спілки письменників України П.Зарицькому на його витвір. До уваги спільноти уривок із витвору П.Зарицького, та моя відповідь.