***
Вертайся, солдате, тебе розвели...
насправді в країні немає війни...
насправді й країни немає давно...
Росія, Європа,
вже всім все одно...

Вертайся, солдате, вони вже брати...
вони вже спілкуются знову на ти...
вони вже не мають ні сили, ні злості...
вже знов одне одного кличуть у гості...

Вже більше не має за кого вмирати
Вертайтесь солдати...
Вертайтесь солдати...

Вертайтеся, вас розвели генерали!!!
Насправді вони їм ті землі продали!!!
Вертайтесь, солдати, вертайтесь хороші!!!
Це ж дуже безглуздо вмирати за гроші...
М. Філдман

а знаєш кохана
Господь таки з нами
а життя підступне…
ну і нехай…
я легені твої наповню віршами
ти тільки як вмієш кохай…
М.Філдман

я намагаюся вигадувати гарні речення,
Господи,
та мені б тільки бачити її з ранку,
заспану…
вона потрібна мені як допінг, для забезпечення
роботи
моєму серцевому клапану.

нехай забирає думки… я їх і так жену…
я кажу їй багато того, що раніше казав подумки.
та мені б лежати, дивитись на неї ніжну і збуджену,
і рахувати на тілі у неї
родимки…

і дотиком пальців,
губами вивчати ландшафт її тіла,
її пахуче волосся, вуха, ніс, брови… вії…

і робити це ніжно,
щоб шкіра її тремтіла,
минаючи губи її надзвичайні, сповзаючи нижче шиї…
М.Філдман

Боже, милий Боже,
за що ж ти так з нами?!
Хіба ж то так можна,
з доньками й синами?

тягнути з нас жили,
цькувати, давити.
Чи ж ми заслужили,
твої сліпі діти?

Сліпі та скалічені,
забуті тобою,
залишились лічені,
готові до бою…

бо інші вже вбиті,
а іншім не треба,
вони взуті й ситі,
живуть обіч неба…

а деякі діти,
ще ходять у школу,
та їм тільки пити,
горілку, колу…

а інші в салонах,
у клубах і барах…

а паство в коронах,
на тронах,
у хмарах…

а вівці розгублені,
і як ото місію,
обмануті, куплені,
чекають Росію.

розбиті,
знедолені,
незнаючі долю,
раби поневолені,
самі йдуть в неволю.

налякані,
змучені,
покинуті братами,
на власній землі скручені,
російськими катами.

Боже, милий Боже,
за що ж ти так з нами?!
Хіба ж то так можна,
з доньками й синами?

сліпі та скалічені,
УкрАїни діти,
залишились лічені,
за неї кров лити…

«Слава герою
горе горою
вмився золою
вкрився труною»

пишалися ми дідами
складали їм вірші
тепер діди пишайтесь нами
ми ж за вас не гірші

ми ж з отруєної чаші
попили так само…
і поклали душі наші
а за що незнамо

ой моліться не дай Боже
якщо це підстава
бо і наших внуків може
спіткати ця слава

вшановуйте ж нас так само
приносьте нам квіти
як то тато? як то мамо
синів пережити?

Ти мабуть вже палиш ультра міцні,
і через кожне слово вставляєш мат…
ховаючи сльози…
й під очима синці,
щоб ніхто не побачив твоїх втрат.

ти як завжди киснеш в своєму соку,
над собою не роблячи жодних зусиль…
але я навчився сприймати тебе таку,
я навчився бачити в цьому стиль.

і як всякий естет, із дешевих писак,
з тих що люблять писати низьку поезію,
я почав знаходити в цьому смак,
я роблю у віршах певну адгезію…

я навчився мішати високе й низьке,
я навчився мішати каміння з водою,
я почав додавати в широке вузьке,
я навчився сприймати тебе такою…

тому пий найміцніше у світі вино,
і будуй навколо камінні плити,
знаєш, я звик до тебе такої давно,
я звик…
та мені з тобою не жити.
© М.Філдман

ні!!!
нас так просто не розігнати,
ми будем стояти попри всі заборони,
нехай насилають танки й гармати,
розженуть тисячі... зберуться мільйони...

і нехай помагае нам Боже,
мою країну заклали в ломбард,
це так просто скінчитись не може,
розженуть мільйони... збереться мільярд...
М.Філдман

Уночі, коли я лягаю спати,
і ставлю будильник на восьму ранку,
вони приходять тайком до моєї кімнати,
і висять наді мною
аж до світанку.

Вони весь час говорять про тебе,
ї з їх розмов я пишу вірші,
мої думки стали чисті як небо
з якого більше не йдуть дощі…

Леді, в віршах уся моя правда,
Розумієш?!
Правда над всі світи!
я вперше радий що буде «завтра»,
бо в цьому «завтра» тепер є ти.
М.Філдман

***
вартовий обійде засніжене сонне депо
від яскравого світла ховаючи втомлений погляд.
ми так довго шукали щастя у чеках Сільпо
не помічаючи що воно знаходилось поряд…

ризикуй моя люба
лишаючи попіл від блок постів
нам ніколи не розібрати ці вічні життєві ребуси.
над втомленим містом висить павутиння з електро дротів
по яким до шостої ранку не ходять тролейбуси…

місто спить
сплять будинки і різні споруди
всі тролейбуси сплять склавши штанги мов янголи крила…
та в цей час по місту тиняються дивні люди
вони дивні…
так само як ми
мила…
М.Філдман

а хіба нам є що втрачати
ну хіба у нас є якісь межі?..
все що в нас є
це чати
й переписки у соц. мережі

ми насправді малі діти
і все що в нас є
безтурботність
і якщо нам і є що лишити
це свою суверенну самотність

і ховаючи біль у кишені
несучи його завжди з собою
ми наповнюємо легені
сумнівами
і журбою…

та навіть коли іде сніг
треба навчитись жити
і сніг він один для всіх
тай під снігом ростуть квіти

щось не так із цією зимою
чи може мені здалося…
я так хочу бути с тобою
і торкатись твого волосся

стало важко дихати киснем
не маючі мір і кордонів...
він тобі не здається кислим
від надлишку в нім феромонів?..

щось не так із цією зимою
я не знаю куди іти
я так хочу іти с тобою…

чи не хочеш зі мною ти?

не відомо чи вийде щось путнє...

щось скажене і не стабільне…

та у цього хоча б є майбутнє
невідомо яке
просто спільне…

так
життя не дається без бою…
та якщо це тобі не треба
забери всі вірші з собою
бо з них більша частина про тебе…
М.Філдман

Господи, навчи нас
любити життя і цінувати час...
і не переводити кисень на вуглекислий газ…
Господи,
навчи нас…

Господи, прости нас…
замість Синаю, вибрали Парнас,
замість канону, rock, hip-hop і jazz…

Господи,
прости нас…
М.Філдман

«цей мітинг проходив чесно, без пресингу й бою…
все.
я зробив все, що міг…
резолюція за тобою»…

прикро,
але свою революцію я програв,
на жаль, мій "серцевий пікет" розігнали,
це ж мирний був страйк, я ж не порушив устав,
і це засвідчити можуть усі незалежні канали.

мій мітинг був мирний,
я не брав твою раду штурмом,
приходив, чекаючи рішення президента,
не викрикував гасел,
не набридав тобі шумом,
це був мирний мітинг закоханого студента.

люба,
я просто хотів інтеграції,
мила, я вірив своїй опозиції,
я ж прводив зібрання і мирні акції,
не висував вимог,
лише пропозиції…

але ти розганяла усі мої мирні пікети,
розбила навколо себе мої барикади…

я розпускаю свій страйк
і збираю свої намети...

я зрозумів…
не буде більше блокади.

«цей мітинг в моєму житі був дуже незвичний,
й лишив по собі вірш політико-аполітичний»…
© М.Філдман

казала скоро прийде зима
боялась що кохання тюрма
казала мені Бога нема
гадала що все робиш сама…

а в той час Бог зліпив твої очі
в які вдихнув цунамі і шторми
зліпив риси обличчя жіночі
такої надзвичайної форми.
зростив твоє волосся і вії
як зрощують галявини й клумби
зробив все так красиво як вміє
і дав такі привабливі губи.
і в це не закохатись не можна
в ці тонкощі і вигини тіла
дав все що я люблю так безбожно
за що ж ти так його незлюбила?..

і все казала прийде зима
боялась що зі мною тюрма
тому казала краще сама
казала мені Бога нема…

а в той час Бог носив твої речі
Бог їв твої улюблені страви
заходив в твій фейсбук кожен вечір
й вирішував усі твої справи.
Бог вчився грати на піаніно
почав приймати ті самі ліки
порізав джинси там де коліно
почав збирати цукрові стіки.
вмикав твої улюблені треки
заслухавши з них кожен до дірки
Бог як і ти ходив до аптеки
і лікував від каменів нирки.
він навіть у твоєму спав ліжку
коли ти залишалась сама
читав твою улюблену книжку
скажи то як же Бога нема?..
© М.Фільдман

мала, справа навіть не в тому щоб вступити саме в ЄС,
я насправді не вірю, що нас там зустрінуть із хлібом і сіллю,
мала, але нам потрібен хоча би якийсь прогрес,
інакше, мала,
ми просто покриємось цвіллю.

мала, зрозумій мене правильно, ми ж не консерви,
ми не можемо закритись і киснути у маринаді,
мала, у нашій країні не вічні резерви,
і не важливо насправді, мала,
хто буде при владі.

аби тільки нам обіцяли наше майбутнє,
хоча б обіцяли, я вже не кажу "робили",
бо нам треба вірити в щось,
а зараз віра відсутня,
а народ, який втратив віру, хапає вили.

а Росія, мала,
ну що вона може нам дати?..
у них свого давно не лишилось нічого,
окрім, «Путінкі», «газа», «Масфільма», «кіркі» і «лапати»,
ну іще дехто лишився у них, хто вірує в Бога…

з усієї Росії, мала, жирує лише Москва,
ну ще Петербург, а так суцільна біднота,
а «Вєлікая Русь» давно вже просто слова,
слова,
від яких у них, у самих, ікота.

але прикро, мала, що не знаєш, як бути після навчання,
бо лишається в армію йти або сісти за ґрати,
тому знаєш, мала, людям набридло мовчання,
мала, їм дуже хочеться жити,
а не виживати…

а ЄС лише привід,
щоб вилити всю образу,
і повернути віру у завтра, яку у них вкрали,
бо люди, як завжди, мала, хочуть все і одразу,
бо так вже сталось, що всі козаки були ліберали.
© М.Філдман

Вже до горла дійшла нудота,
Б'є! Реве!
мій вільний народ,
він багато разів брав «до рота»,
та ніколи не візьме «в рот»…
© М.Філдман

Монолог...
- Ну, як там з тією?..
та сама біда?..
що?
мовчите й надалі?..

- у нас все незмінно…
у нас вода,
як у мильному серіалі,
у такому дешевому,
знаєш?
що знімають заради бюджету,
де через серій сто розумієш, що в ньому немає сюжету.

його крутить один канал,
а знімають якісь лосі,
там давно вже стався фінал,
а вони ще знімають досі.

- Ну, так вирішіть щось остаточно…
ви ж не малі діти.

- а можна якось заочно?..
я не знаю про що говорити…

- ну, це вже твої ідеї…
але скажи мені, брате, одверто,
ти сам чого хочеш од неї?

- жити,
а потім померти…

- тобто триматись за ручку,
обійми і поцілунки,
різні любовні штучки,
різні приємні дарунки,
проводити разом дні?

- ну так…
а чому би і ні?

- так,
це звучить чудесно,
та, брате, одна біда…
якщо говорити чесно,
це ж така сама вода?..

ти сам собі брешеш, чувак,
тобі ж це не буде цікаво,
тобі потрібно, щоб саме так:
півночі безсоння,
а зранку подвійна кава…
«самотність»,
«муки душі»,
коли криє… і криє дуже,
саме це надихає тебе на нові вірші,
тебе ж це заводить, друже…
не мені, звісно, бути суддею,
але скажи мені чесно, брате,
коли ти будеш із нею,
про що ж тоді будеш писати?....
...............................

- ...
про її надзвичайні очі,
що міняють окрас на погоду,
про те, як не сплю півночі,
описуючи її вроду,
про її привабливі губи,
такої дивної форми,
і які вона любить клуби,
і які відвідує форуми,
про її дивацтва і звички,
про постійні її запари,
і руки шовкові, як рукавички,
і такі ніжні, як хмари…

і проте, як боюся затримати погляд,
щоб їй не було ненезручно,
і про те, як приємно, коли вона поряд,
нехай навіть мовчки…
нехай беззвучно…

ти помиляєшся, брате,
якщо гадаєш, що я боюсь тиші,
я так само буду писати,
тільки вірші стануть світліші…

і не хай це теж серіал,
вода і дебільні мрії…

але це хоча б не фінал,
це тільки розвиток дії…

- так скажи мені, брат, остаточно,
ти хочеш бути із нею?

- хочу, брате, це точно…

- так не займайтесь фігнею…
© М.Філдман

***
Вона пішла забувши вернути ключі
пішла як сніг…
сніг що випав весною
і буває вона вертається у ночі
коли я сплю
й лягає поруч зі мною...

І я відчуваю запах її волосся
тепло її подиху
чую серця биття
згадую як мені важко з нею жилося...
але з нею принаймні я відчував життя...

А зараз всередині мене панує відлюдність
зараз всередині мене спинився час
без неї моє існування – формальна присутність
бо яке може бути життя де не має… «нас»…

Її нервозність і втома…

все…

нарешті спочила…

спокійна і нерухома…

Тепер її ліжко - могила.

Священик сказав - вона вдома -
навіщо він бреше
я ж знаю
це ж ясно як аксіома
таких не беруть до раю…
М.Філдман

Він жив у квартирі, що схожа була на жебрацький притулок,
зі своїми страхами, і янголом, якому обрізали крила,
і матір’ю, яка казала, що він безнадійній придурок,
хоча насправді дуже його любила…

Йому було двадцять.
Він знав, що сидить у неї на шиї.
І вона казала, що через нього в неї сиве волосся,
вона дорікала йому тим, що лишила всі свої мрії,
лишила заради того,
щоб йому нормально жилося.

А він кричав:
то краще б зробила аборт?!..

а янгол ходив поміж них, збираючи пір’я своє…

Так, треба було!!! рипіла вона, як фальшивий акорд,
хоча розуміла:
він все, що у неї є.

А янгол безкрилий ходив, несучі свою втому,
і через це
уночі бувало скрипіла підлога,
янгол тихо ходив по цьому сірому дому,
плакав і тихо просив нову пару крил у Бога…
М.Філдман