Спекотний день,
на небі ні хмарини.
У затінку сховатися б тепер...
Болючим блиском
в очі б'ють вітрини,
Де ж той фонтан
і прохолодний сквер?
А час пливе,
минає невблаганно,
Спекота чередується з дощем.
Так і в житті,
від вечора до рання,
Доля замінює журбу
щасливим днем.

Намалюю море
з піщаним берегом,
голубе,
як твої очі.
Намалюю ліс густий,
золотистий,
як твоє волосся.
Намалюю джерельце
з живою водою,
солодкою,
як твої уста.
Тоді притулюсь до них
і питиму,
щоб вистарчило
на все життя...

Сидить Боря на лавочці,
На сопілці грає.
Біля нього на травичці
Кіт Мурчик дрімає.
Перестав Бориско грати
І почав казати: -
Ти б, Мурчику, не дрімав,
Досить вже лежати.
Давай краще ми з тобою
Будем танцювати.
Я зіграю на сопілці,
А ти берись вбоки,
І починай по травичці
Стрибати з вискоком, -
Але Мурчик на ту мову
Зовсім не зважає.
Він солодко потягнувся,
І далі дрімає.

Хто ти ,хлопчику, такий?
Українець я малий!
А в якій живеш країні?
В ріднім краю, в Україні.
Чим для тебе ця земля?
Батьківщина це моя!
Хто здобув тобі її?
Мій народ у боротьбі!