Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Світлана Ковальчук (1967)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Мамине вікно
    Пливе вікно, прозора скрипка,
    прозора скрипка відчуттів:
  •   ***
    Ех, петрові батоги…
    – Що ж ти, Петре, наробив?
  •   ***
    Перша брунька, перша цьомка –
    То весна.
  •   ***
    А вже весна цвірінькає в кущах,
    а вже «угу» провадить з голубами,
  •   ***
    Оберегами снігу приходить остання зима.
    Розкладає пасьянс і захоплює видивом-грою.
  •   ***
    Той вічний Авель і вічний Каїн
    понад світами – як вічний хрест.
  •   ***
    листя шурхотить
    стежечка біжить
  •   ***
    драбиною – в синє небо
    торкнутись його із даху
  •   ***
    На дику стежку сіла, ані руш.
    Зелена тиша, сповнена гойдання.
  •   ***
    Говорили про смерть, переповнення вщерть,
    долю.
  •   ***
    таке сонце надворі
    що хочеться дуже літати
  •   ***
    А вже надвечірній загуслий оранж –
    в руках ліхтарів.
  •   ***
    А десь громи стинають спеку дня.
    Їх чути за надривами гучними.
  •   я ранок люблю
    я ранок люблю
    коли тільки-но тільки
  •   А понад хату яблуня стара
    Усім самотнім матерям присвячую
  •   Коли у часі вигустіє сад
    Коли у часі вигустіє сад
    і мовчки стане, сивий, наді мною,
  •   Христос воскрес!
    Неначе пава, осяйна і пишна,
    пливеш легкою павіддю небес.
  •   п'ять гіль
    п'ять гіль
    зачатих брунню на зелене
  •   Перепливу цю ніч
    Перепливу цю ніч,
    перепливу,
  •   Се подих слова
    Се подих слова.
    Дерево - як тіло,
  •   Білі сльози
    Білі сльози -
    наповнення, Боже,
  •   Сім голубів
    Сім голубів у сонячній ріці
    подрібнені на крихти сонця й щастя.
  •   ***
    Так безборонно стигнуть кольори
    Крізь плинодні і дні - зів'ялі жмутки.
  •   ***
    Ця котиків зелена брунькогіль
    мене зачепить: «Ну ж бо, усміхнися!»
  •   ***
    А вже весна долоні прикладає
    до голого бентежного гілля.
  •   Це ліхтарів таємні письмена
    Це ліхтарів таємні письмена
    зриває вітер, в ніч жене причинно.
  •   То світиться сніг проти ночі
    То світиться сніг проти ночі.
    А ніч – поза сніг перейти.
  •   Зими ще немає
    Зима достигає натужно й незримо
    у крипті своїх відображень і дихань.
  •   ***
    Територія соняха ще суголосна бджолі.
    Територія смислів означена картою поля.
  •   Котики вербові
    Вербова брунь на світлому обрусі.
    Христос воскрес! - Воістину воскрес!
  •   Жовтогарячі тюльпани
    Ці квіти - не квіти,
    а жменьки любові,
  •   Вишнева павода
    в моїм вікні - вишнева павода
    вона у небо виросла й замріла
  •   Йорданська вода
    Повертається нам кришталева йорданська вода.
    Я стою на порозі і шкірою слухаю запах:
  •   злетить паперове пелюстя
    злетить паперове пелюстя
    снігами зима замете
  •   Ця зима, крихка і полохлива
    Ця зима, крихка і полохлива,
    натривожить, назсипає дива,
  •   Горілиць
    Де небо починається? Скажіть.
    Ота пінявосонячна блакить.
  •   На Львівській в нас купаються джмелі
    На Львівській в нас купаються джмелі.
    Там кущ який прозоріє дивинний.
  •   Та й по дощі
    Та й по дощі...
    Чкурну кепчастим лисом
  •   ***
    Які тюльпани за парканом!
    - О юна панно, чи вина?
  •   Тонка ескізна провесінь весни
    Тонка ескізна провесінь весни.
    Торкання губ.
  •   ***
    Ця мідь важка, огранено-черлена.
    Їй крил нема, ні шепоту, ні снів.
  •   фіранка і вікно. а за вікном
    фіранка і вікно. а за вікном -
    присолене дощем ранкове місто.
  •   там, де гречка у льолях
    там, де гречка у льолях
    колише своїх серценяток,
  •   ***
    Ще за два кроки до мрева
    гілка впаде кришталева
  •   * * *
    Сріблисті рибалки
    виловлюють срібні підкови.
  •   релакс. до лісу
    огорнений тобою
    докронений до верші
  •   * * *
    Так і живу: чи тінь, чи нетля тіні,
    навідмаш всі далекі острови.
  •   * * *
    До мене линув дощ. Лише до мене.
    Верба собі вбиралася в зелене.
  •   * * *
    Юна жриця вогню. Їй жертовний вінець до лиця.
    Юній жриці він доля, як вічні оті три кути.
  •   йорданська вода
    вода що присутня була у Йордані
    що тілом дотична до вічного раю
  •   народження
    зеленобог у спокій проросте
    пелюстя
  •   * * *
    Можна по сніжочку
    босими ногами...
  •   Три старці або Час для меду
    Три старці, три - у них вербовий посох,
    і рушники, і чорний-чорний кіт.
  •   Мамині хризантеми
    Хризантемна, мамо, осінь.
    До осоння - пелюстками.
  •   * * *
    несподівано знаю - птахи не літають навспак
    несподівано бачу - порожня ріка без води
  •   Ностальгійне
    Кульбабковий світ
    запитає про ирій,
  •   там
    де тільки птах
    графітна цятка
  •   * * *
    поміж див просто жив я опальним поетом
    до гниття і до трупного смороду слів
  •   * * *
    Світ одурів,
    Хаос несе.
  •   * * *
    ота площина
    що далекістю біла
  •   Небесна Сотня
    Є небо високе за хмарами,
    А може, десь поруч, отут.
  •   * * *
    Боляче, боляче, боляче!
    Боже, ну де ти, ну де?
  •   * * *
    що твоє, менестрелю, дочасся?
    ти в пустелі охрипнеш до болю
  •   Я ще навчуся
    Ти знову плачеш так лірично-сонно?
    Ти - дощ.
  •   * * *
    Що та перша твоя не вина -
    то кохання палке.
  •   Хто я?
    «Ти – Оберіг,
    Ти – Мати і сім Я»–
  •   покраяне
    важко брались дині
    в сонячну опуку
  •   до таємниці усмішки
    бо над оте, що у широкім світі:
  •   * * *
    чекання дощу...
    у знемозі осипався вітер.
  •   до плодів Гетсиманського саду
    ...життя це
    розкішне оманливо-тепле
  •   ну що, вертепе?
    Ну що, вертепе?
    Ось я тут, стою.
  •   ,лісе,
    запах осінньо-достиглий...
    спокій укляклих дерев...
  •   танець
    життя рівноцінне
    одному-єдиному танцю
  •   Просто треба припудрити носика
    Ну що я сьогодні безтямна?
    І той абрикос не до вірша...
  •   * * *
    Бог мій!
    Сонце!
  •   * * *
    Біла панно,
    Тиха орхідеє,
  •   * * *
    І ромашка не скаже: кохає чи ні.
    Їй болить умирання ласкаве.
  •   * * *
    Алея поглядів - екзамен для душі
    Котру із масок одягати нині?

  • Огляди

    1. Мамине вікно
      Пливе вікно, прозора скрипка,
      прозора скрипка відчуттів:
      то хвіртка рипне, болем рипне,
      то голос – патокою слів,
      то дзвоники – неначе дзвони
      вчорашнього у сьогодень,
      то крони яблуні – у лоно
      тонкої шибки.
      Зблисне день
      і, Богу дякувати, «завтра»
      торкнеться променями вій.
      Пливе вікно – щоденна ватра
      життя, любові і надій.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. ***
      Ех, петрові батоги…
      – Що ж ти, Петре, наробив?
      Батоги чудові, синьокольорові
      Розгубив ти, друже.

      А Петро й не тужить:
      – З жовтою люцерною...
      Легко і спацерно їм,
      В путь мандрують знову,
      Літньовеселкову.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. ***

      Перша брунька, перша цьомка –
      То весна.
      Плеще, плеще у долоньки, чарівна.
      І сокоче, і цвіркоче горобцем:
      «Хочу, хочу, хочу, хочу бруньок ще».

      Друга брунька, друга цьомка –
      То весна,
      Королева, в місті Лева, чарівна.
      І співає, і цвіркоче наш трамвай:
      «Хочу, хочу, хочу, хочу в ліс і гай».

      Третя брунька, третя цьомка –
      То весна,
      Вся в обновах, кольорових, чарівна.
      І сокочуть, і цвіркочуть малюки:
      «Хочем, хочем, хочем, хочем до ріки».



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. ***
      ***
      А вже весна цвірінькає в кущах,
      а вже «угу» провадить з голубами,
      а вже комашка, гілочка і птах
      до сонця пнуться, мов дитя до мами.

      Ми спали, Боже, той зимовий сон
      такий солодкий і такий цілющий.
      І пагін кожен з лагідних долонь
      росте царем, дитиною та учнем.

      «Життю віват!» – цвіркочуть горобці.
      «Угу! Угу!» – знов голуби на хаті.
      Он первоцвіти мліють в молоці.
      Тож нумо, люди, весноньку вітати.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. ***
      Оберегами снігу приходить остання зима.
      Розкладає пасьянс і захоплює видивом-грою.
      А назавтра – весняно за розкладом, тобто нема
      ні зими, ні тюрми, ні ілюзії вічного бою.

      То зіграймо. Так ниє у ранах тривожна душа.
      І так хочеться жити. І жити яскраво і дуже.
      За душею – ні слова, ні здобичі, ані гроша.
      То зіграймо, мій сивий, мій втомлений битвами друже.

      Оберегами снігу нам доля загоїть жалі.
      Ми увійдемо в ритм, щоби завтра ще жити і жити.
      Тож посолено рани чи, може, рамена землі.
      З ран зростають не вірші - віршовані зимами квіти.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. ***
      Той вічний Авель і вічний Каїн
      понад світами – як вічний хрест.
      Росли братами, зросли у драму.
      Чому так, Боже?

      Ця тяглість верст
      у крові ріках, у недоріках,
      у пересудах і лжесудах.
      Немає ліку гріхам одвіку.
      По колоброду – з життя – у прах.

      Чи ти мій Каїн? Чи ти мій Авель?
      Чи нам стікати в ріку-журу?
      Із яви – в наву, із нави – в яву,
      У чорну пам’ять, у ніч гірку.

      Ну як там, брате, що Каїн звати,
      ну як там, брате, твоя душа?
      Вже стільки віку страждань без ліку.
      Міняєш вила на палаша?

      Чи нам до Бога лягла дорога,
      ясна дорога у ясен світ?
      Ми – вічний Каїн і вічний Авель.
      Ну скільки ж літ?




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. ***
      листя шурхотить
      стежечка біжить
      мить
      осені мазок
      прядиво думок
      крок
      перейти в світи
      дзеркалом води
      йти
      вільні мов дими
      з передснів у сни
      ми
      зранечку туман
      над ланами пан
      ран
      у душі не знать
      трави шепотять
      тать?
      ще нема зими
      лопотять крильми
      чи птахи чи ми
      ми




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. ***
      драбиною – в синє небо
      торкнутись його із даху
      печалей мабуть не треба
      літак заповзявся птахом

      муркоче листок пожовклий
      на вухо коту осівши
      в глибини вернувшись мовкне
      не яблуня – слово в вірші

      не слово а просто мислі
      що сміли летіти шпарко
      нам осінь порив зачислить?
      листок провальсує в шпарку



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. ***
      На дику стежку сіла, ані руш.
      Зелена тиша, сповнена гойдання.
      Не шелесне зеленоокий вуж.
      Суниця не покотиться остання,
      а важитиме мандрівничу суть
      і вабитиме тілом осолоди.
      Земля покличе голосом, мабуть,
      зими.
      І не спитає згоди.
      А на стежі – поспішна мурашва.
      Ти – наче камінь.
      Мовкнеш в повній тиші.
      Скидай слова, мов плащ, скидай слова.
      Сиди і слухай:
      тиша
      вірші пише.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. ***
      Говорили про смерть, переповнення вщерть,
      долю.
      Знову мертві тіла межи села, міста,
      полем.
      Наростили війну, наче білу стіну,
      звичну.
      Нам іти-перейти у далекі світи,
      вічні.

      Говорили про дім, наші діти у нім
      плачуть.
      Розлилася біда, чорноплинна вода
      наче.
      Ген дебати гудуть, в чому суть і не суть,
      сила.
      Мимо сцени і люд юне тіло несуть,
      крила.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. ***
      таке сонце надворі
      що хочеться дуже літати
      і віддерти налипле
      зі страху і болю і снів
      лише крила ті крила
      забула забула згадати б
      таж я клеїла ними
      картини надщерблених днів

      ну то сяду під сонцем
      і грітимусь тихо і звично
      позализую рани
      і думи бентежно-сумні
      а із неба сорочку
      легку собі радісну витчу
      щоб у чому та з чим
      на отій пожиттєвій війні

      і тоді з-під сорочки
      нові і такі аж небесні
      дужі крила змахнуть
      височінь! височінь! висота!
      я воскресла! мій світе!
      я духом і тілом воскресла!
      це весна чи поезія?
      вітер чи я молода?



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. ***
      А вже надвечірній загуслий оранж –
      в руках ліхтарів.
      На півслові
      стихає отой гуркотливий гараж,
      і крани цибаті готові
      закинути голови й так, без голів,
      собі пролітати по небу,
      ловити на вудочки плетива снів,
      знімати зірки, коли треба
      закоханим,
      й бути закоханим теж
      і так, без голів, кружеляти:
      – А пахне як біло заквітчаний беж.
      – І зовсім не хочеться спати.
      І попри оранж, крізь утому і тиш
      вдихати якусь розімлілість.
      Ти майже кохаєш і майже летиш
      незграбно, невміло, несміло.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    13. ***
      А десь громи стинають спеку дня.
      Їх чути за надривами гучними.
      Здіймаюся у прислуханні я.
      Та ось він, дощ - краплини, ріки, злива,
      аж лячно.
      В небі крешуть блискавки,
      неначе змії.
      Можуть укусити.

      Твоєї доторкнутися руки
      і, хай там що,
      у піднебессі жити…
      Чи в наднебессі?
      Зараз, бо коли?
      В рожевих мріях ніжитися зранку.
      Ми – білі перевтомлені воли
      чи небом переповнені орли?
      П’ємо сонця, ще молоді, у дзбанках.

      А десь громи стинають спеку днів
      і так зухвало крешуть блискавиці.
      А ми… А нам сам Бог в серця наспів.
      Для почувань.
      У легкокриллі.
      Птиці.





      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    14. я ранок люблю
      я ранок люблю
      коли тільки-но тільки
      десь тенькне відро
      доторкнувшись до зірки

      коли крізь фіранку блаженна ріка
      блаженного світла на стіл розіллється
      і світ подобріє і світла нап'ється
      мов котик налитого кимсь молока

      я ранок люблю коли тільки-но тільки
      малого пташати тоненька сопілка
      насипле октави на листя габу
      малого пташати моління люблю

      коли під вікном горошини конвалій
      розгорнуть смарагдовий свій планетарій
      і я помолюся в ранковім причасті
      краплиною слова планетою щастя



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. А понад хату яблуня стара
      Усім самотнім матерям присвячую

      А понад хату - яблуня стара,
      їй три гіллі -
      мов три терпкі любові:
      одна - як світ,
      а друга - як жура,
      а третя переламана у слові.

      Так понад хату - яблуня сама.
      Їй - всі вітри і доля, як чересла.
      Яка цьогоріч віяла зима!
      Та все ж весною яблуня воскресла.

      Ще до вікна у нахильці - цвіте.
      Ще прилетить яка весела бджілка.
      А там, дивись, - і яблучко, і те -
      до сонечка. І на душі не гірко.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Коли у часі вигустіє сад
      Коли у часі вигустіє сад
      і мовчки стане, сивий, наді мною,
      слова, що проростали невпопад,
      укриються блаженною габою.

      І буде тихо. Біло - до весни.
      Верба, відомо, заколише: "Сни".
      Усе - мов сни.
      А там - і лусне брунькою малою.
      То вже й весна.
      То й жити нам з тобою.

      Натхненний хто (а може, ми удвох),
      сопілку візьме, зроблену з ліщини.
      Я буду мавка, ти - вродливий бог.
      І не знайдеться жодної причини,
      щоб не весніти.
      Потім... знов спочинем.




      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    17. Христос воскрес!
      Неначе пава, осяйна і пишна,
      пливеш легкою павіддю небес.
      Сьогодні день який, розквітла вишне!
      Христос воскрес!

      Метелик заповзявся розгойдати
      твої планети у відлунні мес.
      А сонячно, а небо - у блаватах.
      Христос воскрес!

      Душа сьогодні - то розквітла вишня,
      легкий метелик над пастеллю плес.
      Душа подячні оди Богу пише.
      Христос воскрес!

      2017



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. п'ять гіль
      п'ять гіль
      зачатих брунню на зелене
      вино і дощ
      і свято і весна

      і ти
      у вічній вічності до мене
      і я
      чомусь не п'яна од вина

      лише від зим гілля собі заснуле
      лише коріння з пам'яттю вузлів

      рожевий полиск стрічки
      перебулий
      на білому обрусі на столі



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Перепливу цю ніч
      Перепливу цю ніч,
      перепливу,
      перелистаю долю,
      пролистаю,

      вогнем свічі,
      високої свічі,
      зігріюся

      і помолюсь...

      Настане
      світанок.

      А ніч - як море,
      темна хвиля б'є,
      і думи розгойдались до нестями.

      Десь там далеко - зоряні вігвами,
      десь там - розчинені гостинно брами,
      а я маленьким човником пливу,

      перепливу цю ніч,
      перепливу.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    20. Се подих слова
      Се подих слова.
      Дерево - як тіло,
      сухе, і тепле,
      і пропахле глицею.
      А ще душа,
      до сповіді доспіла,
      а ще ті сосни,
      що старими птицями
      клюють вітри.

      Дзвіниця. Тіні звіра.

      Се тіло поривається,
      і дихає,
      і знає бути
      золотою рибою.
      Крізь подихи і продихи
      як тихо є.
      Як голосно ворушить
      серце
      глибами.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    21. Білі сльози
      Білі сльози -
      наповнення, Боже,
      тонкострунних вишневих дерев
      вже опісля зимової прози.
      Вже опісля...
      (Сніги ж і морози!)
      Вже опісля всіх мрев.

      Так душа затужавіла плаче,
      як минається їй страдна путь.
      Люди йдуть, розглядаються, бачать...
      Що їм, людям?
      Цвітіння неначе.
      А душі?
      То навернення в суть.




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    22. Сім голубів
      Сім голубів у сонячній ріці
      подрібнені на крихти сонця й щастя.
      Опісля бур, опісля манівців
      мені чи голубам - святе причастя.

      Сім голубів нарощені з води,
      такі ж прозорі і такі ж хвилинні,

      як ранок цей блаженно-золотий,
      як я, на трохи птаха і дитина.





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    23. ***
      Так безборонно стигнуть кольори
      Крізь плинодні і дні - зів'ялі жмутки.
      О смертонько, боли мені, боли,
      І не боли, і не виболюй смутку.

      То човником безбарвним, і малим,
      І зморшкуватим, і недавньо-давнім
      Перебрідаю броди чи столи,
      Виписуючи путь свою астральну.

      Стоять у вазі стебла без човнів,
      Неначе вежі, пустки, поторочі.
      Човнята подались в сузір’я Псів
      Крізь тьму, і смерть, і безбережжя ночі.

      А стебла доторкаються до хмар.
      Помежи пальців – перелітні зграї.
      Ворона кине звичне «кар» і «кар».
      А стебла? Знову квітами зростають.






      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    24. ***
      Ця котиків зелена брунькогіль
      мене зачепить: «Ну ж бо, усміхнися!»
      І буде тепло. І ввійде у сіль
      мій корінь перший, зісланий із висі.

      А корінь другий глицею впаде,
      і стане щоглами високорунних сосен,
      І запитає: «Пагоне, ти де,
      моя дитино?.. Хоч таки доросла...»

      А корінь третій, втомлене крило,
      повернеться із дальніх переміщень.
      «Ну що, дитино, як воно було
      в сипких світах, задуманих на вічність?»




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    25. ***

      А вже весна долоні прикладає
      до голого бентежного гілля.
      – Не вір теплу! Нема його, немає, –
      холодний вітер із-за небокраю,
      а з ним глибинна і дивинна жля.
      А вже весна сонцями дні полоще,
      хоч лютий, лютий у календарі.
      Душа й собі – розвоями на площі,
      душа й собі вивільнюється з мощей
      і лине вільноптахою д’горі,
      бо то весна.
      Можливо, і зрадлива.
      Нехай.
      Нехай співають горобці.
      Веселощів їх – повна жменя, злива.
      Ріка їх, многожильна й говірлива,
      напише тихий усміх на лиці.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Це ліхтарів таємні письмена
      Це ліхтарів таємні письмена
      зриває вітер, в ніч жене причинно.
      Війна снігів, миттєвостей війна.
      У цій війні хтось плаче, мов дитина.

      А письмена впираються «під дих»,
      аж тисне в груди, млояться завії.
      Проз другу ніч – елегій вищий стих.
      Проз третю ніч – молитва до Марії.

      Падуть рої сніжинок у сувій.
      І слів нема, нема числа і ліку.
      Іде війна миттєвостей і мрій.
      Одну лиш ніч, і віч
      -ність, і
      довіку.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. То світиться сніг проти ночі
      То світиться сніг проти ночі.
      А ніч – поза сніг перейти.
      Гілки – рукава-поторочі.
      Торкнеш їх окрайцями ти,
      Окрайцями снів, течією
      Солодкої тиші в шибках,
      Ти похапцем глянеш - і глею
      Нічного наб’ється в думках.

      Та світиться сніг проти ночі,
      І кіт попросився піти.
      Ти – боса, ти – здивлені очі.
      У вузол збираєш кути
      І йдеш мовчазними садами,
      Завдавши кути на плече.
      Кіт, сторож високої брами,
      Сліди на снігу прорече.




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Зими ще немає
      Зима достигає натужно й незримо
      у крипті своїх відображень і дихань.
      Ще осінь. Ще подихи ті невловимі.
      Ще тихо.

      Ще тихо ріки чорна смуга ізблисне,
      і парк перекотить ріку-багряницю,
      і покрик ворони відбудеться лишнім.
      Насниться.

      Насниться далеке, давно перебуле,
      що в серце із літ, наче лист, налипає.
      Зима достигає прийдешнім минулим.
      Зими
      ще немає.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. ***
      Територія соняха ще суголосна бджолі.
      Територія смислів означена картою поля.
      Ті –
      володарі смерті, великі-великі царі.
      Ці –
      лягали у соняхи і помирали поволі.

      Територію смислів запише вогненна бджола,
      у високому небі запише прозоро і біло.
      Нас нема вже.
      Нема нас.
      Давно і недавно нема.
      Ми у корені вклякли,
      і корені випили тіло.

      Територія смерті доспіє у сонцеквітках,
      у бджолі,
      що раптово буває так схожа на кулю.
      Паленів у цілунку не сонях,
      а сонячний птах,
      і літа ще кувала далека й самотня зозуля.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Котики вербові
      Вербова брунь на світлому обрусі.
      Христос воскрес! - Воістину воскрес!
      І гарно так, і сонячно на дусі,
      і Божа благодать - з небесних плес.

      Душа нарешті віднайшла опору -
      вербовий котик, брунька на гіллі.
      Така їй тиша лине доокола,
      коли вся людність - котики малі -
      спиває соки, гріється в промінні,
      жовтавим цвітом сипле на обрус.

      І - колихке надихнене моління
      із лагідних сердець і тихих уст.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    31. Жовтогарячі тюльпани
      Ці квіти - не квіти,
      а жменьки любові,
      а жовтогарячі цілунки медові,
      букет поцілунків,
      принесених Вами.
      Цю ніжність всевишню
      я тямлю без тями.

      Вдихаю, впиваюсь, насичуюсь квітом.
      У кожному келиху - сонця привіти
      торкаю губами, цілую поштиво.
      Весни королевість,
      спасибі за диво.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Вишнева павода
      в моїм вікні - вишнева павода
      вона у небо виросла й замріла
      торкає сніг її м'які уста
      збентежено
      поривчасто
      невміло

      а світ затих
      постелі білизна
      і пальчики по клавішах роялю
      не спалося
      птахами - до вікна
      птахи у леті снігом опадали

      а зранку - ця небесна павода
      це зречення
      в снігах посутня вишня
      покірна світу
      тиха молода
      їй сукню одягли
      важку і пишну



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Йорданська вода
      Повертається нам кришталева йорданська вода.
      Я стою на порозі і шкірою слухаю запах:
      шовкопряність небес, і висока зоря молода,
      і тверда граносіль на зелених ялинових лапах.

      Надслухаю: іде, проминаючи магму сторіч,
      продираючи гріх на закляклій морозній планеті.
      Опускається в тінь Божим словом розчинена ніч.
      Розгоряється день, або альфа новітніх сюжетів.

      І така надлегка кришталева йорданська вода -
      у долоні, у світ, у застиглу в чеканні долину.
      Я стою на порозі, і лине мені коляда
      з передвічних сюжетів про Бога, і Духа, і Сина.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. злетить паперове пелюстя
      злетить паперове пелюстя
      снігами зима замете
      цілунком як птахом торкнуся
      цвіло одлетіло
      проте
      печалі прогіркла докука
      змаліє зотліє в снігах
      печалі затаєна мука
      доспіє мольбою в губах
      стріпнеться гарячим осердям
      жагою в життя поведе

      шукаємо вічної тверді?
      в стеблі? опелюсті?
      проте…





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Ця зима, крихка і полохлива
      Ця зима, крихка і полохлива,
      натривожить, назсипає дива,
      подмухами обрії розпише,
      подмухами, помислами…
      Тиша...
      Ця зима, легка й така ж вродлива,
      як і ти…
      Ці очі, погляд, сниво…
      Одійде картинно і сніжинно,
      а мені…
      Мені воно причинно…
      наче душу знов заворожило
      доторками, пальчиками, дивом,
      маревом гостинного кохання.

      Сніг оцей, хвилинно-візуальний,
      що його домислити несила…
      Чи було? Намріялося? Снила?




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Горілиць
      Де небо починається? Скажіть.
      Ота пінявосонячна блакить.
      Оте висоття, що йому спромога
      сягнути, очевидячки, до Бога.
      Чи не спромога?
      Де небо починається? Скажіть.
      Між кронами дерев заплелась нить.
      Як потягнути ниточку в'юнку,
      то небо поторочиться в ріку?
      Дзвінку.
      Де небо починається? В зірках?
      Воно, неначе синьокрилий птах,
      розніжилось у золотім промінні.
      Я небо теж. Думки мої нетлінні.
      У височінні.
      Я з небом починаюся. В мені
      глибезно, на самісінькому дні,
      засіялося квітів, сонця, дива.
      Чи я волошка, літеплом щаслива?
      Це повінь, злива.
      Чуттів.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. На Львівській в нас купаються джмелі
      На Львівській в нас купаються джмелі.
      Там кущ який прозоріє дивинний.
      Вгорі поважно мріють кораблі,
      внизу якісь комашечки малі
      автомобілять звинно і невпинно.

      Мов діти, розгойдалися джмелі.
      А шумовиння празного, а втіхи!
      Нам римою - фантазії Далі
      (аборигени й білі кораблі).
      - О дивовижа! - хтось прокаже стиха.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Та й по дощі
      Та й по дощі...
      Чкурну кепчастим лисом
      через міста й мости
      на край версти,
      де сонце виціловується з лісом
      і ліс достиг пацьорковогустим
      нагусненням.
      Оговтаюсь насилу
      од хвилювання, сповнення краси.
      Десь понесли вітри горласту зливу,
      вона хрипливі порскає баси.
      Послухаю, подякую за диво
      дарованого гронокришталю.

      Душа натішиться, натхненна і красива,
      і знову скаже світові: "Люблю".



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    39. ***
      Які тюльпани за парканом!
      - О юна панно, чи вина?
      - Вам личить усміх.
      - Щастя, панно.
      - До дна.

      Усміхається. Леготом наче.
      Наслухає.А хто це? Бог зна.
      Притулила тонесенький пальчик
      біла вишня до неба.
      Весна.

      Ах ці тюльпани за парканом!
      Ах серцеїди!
      В чім вина,
      що там, на небі, написала
      "Люблю"
      чи вишня, чи весна?






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Тонка ескізна провесінь весни
      Тонка ескізна провесінь весни.
      Торкання губ.
      Елегія цілунків
      у краплях, невагомих і рясних.
      І постріл
      бруньки.
      Лунко.

      Спадуть сонця смарагдових дощів
      на пальці і
      покотяться красиво.
      Яка ескізна пастораль!
      Напів
      поділимо
      сонця, цілунки, диво.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    1. ***

      Ця мідь важка, огранено-черлена.
      Їй крил нема, ні шепоту, ні снів.
      Ішли сніги. Сценічно. В чорні вени
      перетекли, стекли.
      Нема снігів.

      Лиш вени, що застромлені у хмари.
      І хмари, що нанизані на віть.
      То не ліси. То душі, тіні, мари.
      Вони реінкарнують.
      Зримо.
      В мідь.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    2. фіранка і вікно. а за вікном

      фіранка і вікно. а за вікном -
      присолене дощем ранкове місто.
      у спокої намоклих хризантем
      спиняюся кружливим падолистом.

      десь - цок і цок. у цокоті копит
      виловлюю, вилущую бажання.
      мінлива осене, з оманності гонитв
      верни мене в барвисте погойдання,
      у тиху гавань стиглих кольорів,
      в прозорі плеса прижиттєвих мандрів.

      а цокіт? - хороводами мостів,
      спірально-предковічна,
      вічна
      мантра.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. там, де гречка у льолях
      там, де гречка у льолях
      колише своїх серценяток,
      там, де радісний сонях,
      а сонце таке золоте,
      там - солодке дитя
      і щаслива осонцена мати
      кучерявих зайчат
      із небесної вовни плете.

      там, де небо у вовні,
      дитя розгойдало хмаринку,
      і пливе білий човник,
      і крапає дощ золотий.
      усміхається мати - і
      люлі, ой люлі, дитинко, -
      і пливуть зайченята,
      і сонях зростає малий.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. ***
      ***
      Ще за два кроки до мрева
      гілка впаде кришталева
      і обернеться на хатку.
      Гноми, усі по порядку,
      вийдуть, узявшись під боки:
      "Що вам у висі високій?"

      Ми ж, оперезані лісом,
      білі зухвалі гульвіси,
      обрію креслим пружину
      вітряно, гінно, сніжинно
      там, де зійшлися в обіймах
      небо й земля божевільно,
      зсипано зорі на гілля,
      інею срібне весілля,
      древа оголеність чиста,
      сповідь колінного листу...

      Що нам у висі високій?
      Скільки зосталось?
      Півкроку.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. * * *
      Сріблисті рибалки
      виловлюють срібні підкови.
      Вимовчує риба
      свої недодивлені сни.
      Лиш хвилька дністрова
      то тут, а то там на розмову
      прохлюпнеться:
      "Сни,
      ще до золота першого сни.
      А вже як впаде
      золоте ластовиння на воду
      і день язиками
      залиже прозорі вогні,
      човенце знайди
      біля нашого давнього броду,
      а в ньому - підкову
      на щастя,
      на самому дні".



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. релакс. до лісу
      огорнений тобою
      докронений до верші
      зростаю знову вперше
      вкорінююся вперше

      знеможений у скерцо
      прохромлений до стигми
      гортаю парадигму
      стікаю в парадигму
      життя...

      мій тихий доме
      це я... і біль-утома



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. * * *
      Так і живу: чи тінь, чи нетля тіні,
      навідмаш всі далекі острови.
      То віднайшла метелика на сіні.
      То вершник я. Лише без голови.

      Так і живу: вип'яльцюю на п'яльцях
      свої хрести чи сни, а чи той сад,
      що переріс у вічного скитальця
      (мабуть, садила якось невпопад).

      Так і живу: вторинним білим цвітом,
      що недоречно восени зацвів.
      Чекаю літа, потім знову літа.
      Дивуюся перетіканню днів.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. * * *

      До мене линув дощ. Лише до мене.
      Верба собі вбиралася в зелене.
      А я - німа і ніжністю відкрита.
      І я не знала і не вміла жити.
      Та линув дощ.
      Торкався несміливо.
      І бруньковито наростала злива
      Огрому серць,
      Поранень і пробачень,
      Огрому бур,
      Палких непередбачень.
      І хлинув дощ.
      Збентеженням до тіла.
      І я – верба.
      Цього собі хотіла?
      Аби до дна.
      І неба – до краплини.
      У дрож.
      В озноб.
      Душа?
      Така хвилинна.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    9. * * *
      Юна жриця вогню. Їй жертовний вінець до лиця.
      Юній жриці він доля, як вічні оті три кути.
      Їй заввиграшки небо на пальцях прозорих нести,
      І легкий білий кінь, і звабливі незнані світи.

      Проминає ріка, а чи, може, її береги.
      Кінь в бігу, і йому так тепліє ласкавість долонь.
      Світлий зайчик чи два – перестрибом до кращих осонь.
      Як горить ревній жриці натхненний високий вогонь!

      Але то ще не втома – то спішна у руслі вода.
      І жаги перелесника опік – сомнамбула снів.
      І здригнулись долоні од надміру вищих дарів.
      І потомлений кінь перейти рубежу не зумів.

      Та вогонь береже сива жриця, і ті три кути.
      Їй ріка доторкнулась чола, мов причаєний тать.
      А в котромусь куті (знає жриця) для неї лежать
      Два весла і човна недовіршена вічна печать.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. йорданська вода
      вода що присутня була у Йордані
      що тілом дотична до вічного раю
      що лики іконні навік пам'ятає
      вона проминає
      біжить у долоні
      до Бога
      я входжу
      страхи залишивши
      страхи що трясуться на березі людно
      вона доторкально
      вона обпікає
      в субстанцію істин
      до дна
      неоскудно



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. народження
      зеленобог у спокій проросте
      пелюстя
      до пелюстя -
      і до світу
      йому пройти оте земне святе
      оліття

      а за вікном - зима і коляда
      а при вікні - довершення до дива
      і цвіт - як Бог
      як таїнство Різдва
      і ми такі високі та щасливі



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    12. * * *
      Можна по сніжочку
      босими ногами...
      Душе в сповиточку,
      неба спозарана
      причаститись гоже
      в нашепті молитви.
      Ну а там - на землю,
      ну а з тим - до битви.

      Вечір, він питає:
      - Душе, як велося?
      Стеле простирадло,
      гладить по волоссю.
      Доторки до втоми,
      доторки до тіла.
      - Душе невагома,
      ти куди злетіла?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Три старці або Час для меду
      Три старці, три - у них вербовий посох,
      і рушники, і чорний-чорний кіт.
      - Що, старці, вам, простоволосі, босі?
      Звідкіль? З яких прогорнених вже літ?

      Та одійшли. І посох залишили,
      а ще кота, і білі рушники.
      А ми стояли і були безсилі
      збагнути слів зчудовані рядки:

      "Чолом, живі. Для миру і зі Слова
      Прийміть оці дорожні береги.
      Наспіє вік - приходьте на розмову.
      Настане час для меду із перги."

      Дрімав наш кіт і все мотав на вуса.
      А посох ріс в обагрену ріку.
      Ішли у дім стежки, зірки, спокуси.
      А рушники лежали у кутку.

      Ота ріка. Чому вона багряна?
      А рушники? Для них нема покуть?
      А час для меду? Він коли настане?
      Опісля всіх знедолених розпуть?



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    14. Мамині хризантеми
      Хризантемна, мамо, осінь.
      До осоння - пелюстками.
      Знаю: серце сонця просить.
      Знаю: зимінь йде стежками.

      День який! То літо, мамо,
      Наше, "бабине", для втіхи.
      Розпогодився гілками
      і горіх,
      кладе горіхи.

      Жук малий бреде в долонях,
      взявши крила наопашки.
      День який солодкий, мамо!

      Чом же пелюстково, важко?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. * * *
      несподівано знаю - птахи не літають навспак
      несподівано бачу - порожня ріка без води
      і порогом стає мертвий дім на імення літак
      і з орбіти зникають не люблені нами світи

      нам іти треба йти у ріку крізь ріку до ріки
      наші ноги і руки і очі лягли у намул
      пелену піднебесся гойдають голодні круки
      та ми певне живі бо не знаємо хто Вельзевул

      аж до болю живі - ув одежі прохромлених днів
      гінно жили пульсують пульсують пульсують до скронь
      несподівано знаю - ми ріки отих берегів
      що зростають ростуть з наших сильних і теплих долонь



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Ностальгійне


      Кульбабковий світ
      запитає про ирій,
      злетить...
      - Не зима, не зима, не зима...

      Малий павучок
      іще ткати не вміє.
      І суму нема, ще нема, ще нема...

      Лиш так
      парашутиком склались долоні.
      А руки - дороги, канати, вітри.

      Ми - обрієм, обрієм, ми - парасольні.
      Гей-гой! - проминально -
      кульбабні світи.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. там
      де тільки птах
      графітна цятка
      на синім аркуші небес
      і крок спочатку
      все спочатку
      до недовивчених чудес

      де тільки гном
      беззастережно
      пасе отару світлячків
      аби ніхто необережно
      в розпуття болю не забрів

      де тільки та
      мала мураха
      у надбудові галузок
      і щойно-вірш
      і нано-птаха
      і передсуть
      і передкрок




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. * * *
      поміж див просто жив я опальним поетом
      до гниття і до трупного смороду слів
      у пустелях згубив поривання
      у Лету
      опускалось коріння

      я вовком добрів
      до сипучих почвар
      ремиґали поволі
      переситі налиті оазою дня
      а довкола - пустеля хрести й тихі зорі
      а довкола - о леле! - країна моя

      як ішов я? куди? де ота біла хата
      що лелекою лине в калиновий пруг?
      чи я спав? чи я був? не умів прокидатись?
      то чи є ще в мені до життя людський дух?

      а почвари лихі ремиґали і бачу
      як дожовують хату колиску крило
      отого лелечати що зоряно плаче
      то чи я вже оглух чи осліпнув давно?

      з болю вирвався хрип що загус був до глею
      і звулканив пустелю до бурі і ран
      я рамена розправив
      супроти борею
      піднімався летів
      і зростав і зростав

      і укляк у молитві -
      то вже розсвітало
      розпромінено -
      Сонце
      Поет
      і Народ

      і поникли почвари
      од сонць пощезали

      ген лелека летів -
      світлий Ангел висот



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. * * *
      Світ одурів,
      Хаос несе.
      Доля? Гіпноз?
      Всує усе?
      Молох війни
      Хтось розбудив.
      Видива, крик.
      Царствує Див.

      Гойдалка днів.
      Ява чи сни?
      Гріх чи не гріх?
      Кусень весни.
      Хресна хода.
      Світ - у спіраль.
      Доле, подай
      Божий грааль.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. * * *
      ота площина
      що далекістю біла
      замислю дорогу
      до вічного свята
      аж підуть сніги
      готуватиму коней
      шалених
      шалені
      стриножені снігом
      його площина
      посіріла віддавна
      замислю утечу
      увечері
      вечір
      його далина
      від утоми байдужа



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Небесна Сотня
      Є небо високе за хмарами,
      А може, десь поруч, отут.
      В той день загорілося зарево,
      У камінь зімкнувся редут.

      – Стріляти прицільно, уразити,
      Ну, щоби убити, – наказ.

      – Чи це «бойовик», сцена наживо?
      Чи людськості скінчений час?

      – Їх вже двадцять вісім поранено.
      – Ні! Вбито! І вже п’ятдесят.
      – Чи смерті кордони огранено?
      – Бог знає. І їх сімдесят.

      Назвали Небесною Сотнею.
      Летіли, злітали... Сто шість?
      Чи болю кордони огранено?
      Хто скаже? Ну хто відповість?

      А кров осипається квітами
      На землю, бруківку, щити.

      – Ми стали легкими і світлими.

      Лягають на груди хрести.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. * * *
      Боляче, боляче, боляче!
      Боже, ну де ти, ну де?
      Правда, олжею розтерзана,
      З вірою в Бога іде.

      Ликами, многими ликами, встелено простір доріг.

      Правдо, калічена, ганьблена згірклістю всіх протиріч,
      Правдо, до скону шматована, то чи важкий в тебе хрест?
      Правдо, смертями згорьована, пишуть новий палімпсест
      ті, що законники обрані, ті, що доп'ялись до веж.

      Крапле свіча, поцілована подихом сліз-безбереж.

      Боляче, боляче, боляче...
      Путь не довершена ще.
      Бог нахилився стурбовано,
      Правді вмиває лице.

      2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. * * *
      що твоє, менестрелю, дочасся?
      ти в пустелі охрипнеш до болю
      лиш оаза тих слів не змаліє
      сій оазу тих слів для скитальців

      будуть йти, що породжені болем
      що скарби у пустелі шукають
      що скарби
      бо минуло дочасся
      білим шовком прийде караван

      що твоя перевтома, скитальцю?
      у долоні візьми срібен дзбанок
      зачерпни слів оазу дозрілу
      не оскудне снаги караван



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Я ще навчуся
      Ти знову плачеш так лірично-сонно?
      Ти - дощ.
      Ти плачеш.
      Я - печаль очей.
      Десь ринва барабанить монотонно,
      Краплини розбиваються синхронно,
      І хочеться спіймати суть речей.

      Про вічність? - Ні.
      Мені би про буденне.
      Про те, чому даровано сльозу,
      Чому серця шукають щось натхненно -
      Знаходять шкаралущу лиш пусту.

      Ти плачеш?
      Плач.
      А я собі всміхнуся.
      Сховаю сум і сльози десь на дно.
      Гірчать утрати?
      Та усе ж навчуся
      Відлущувати істини зерно.

      Навчуся ще радіти кожній днині,
      Навчусь прощати (заповідь свята),
      Любити світ,
      Як це дано дитині,
      Скріпити дух,
      Бо це дано людині.

      А я людина -
      Істина проста.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. * * *
      Що та перша твоя не вина -
      то кохання палке.
      Що та друга твоя не вина -
      то душі пломінець.
      Я пила і впивалась до дна,
      і кохала незгірш.
      І та перша моя не вина -
      недолюблений вірш.

      Ну а друга така, що весна
      відійшла до весни.
      А до неї іти, ще іти
      крізь роки навпрошки.
      Що та третя - то вічна журба
      розмітати сніги
      все до тих берегів, берегів,
      де і я, де і ти.

      2013



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Хто я?
      «Ти – Оберіг,
      Ти – Мати і сім Я»–
      Такий вердикт,
      І ноша, Богом дана.
      Карбую в серці ці святі слова,
      Несу у долю ці святі слова
      І вищості висловлюю:
      «Осанна».

      Навчи, Маріє,
      Мудрості мене.
      Навчи терпінню,
      Праведний Ісусе.
      Навчи Любові,
      Боже!
      А душа
      Знайти дорогу
      То сама вже мусить.

      Я – Оберіг.
      Я – Мати і сім Я.
      В мені –віків
      Стосила і правіра.
      І я –
      Тонка натягнута струна,
      Коли бринить
      Висока Божа ліра.

      2009




      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    27. покраяне
      важко брались дині
      в сонячну опуку

      ти мені не винен
      я собі розлука

      поламались руки
      білі та об сон цей

      краяли до вжитку
      полохливе сонце

      сонце роздавали
      по шматку до столу

      я тебе кохала
      я була простора

      гнали дикі коні
      білі білі дикі

      сполошили овид
      марева безликі

      ріки розірвали
      дині потоптали

      вишивала шовком
      я тебе кохала



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    28. до таємниці усмішки
      бо над оте, що у широкім світі:

      сонця, що звабно сяяли в зеніті;
      сирени злі... чи ні...бо цілували;
      Горгони ті, які життя спивали;
      шторми, які не вбили, а навчили;
      удави, що горлянки перекрили;
      і знов сонця і всесвіти високі

      (нема кінця, забули, чи є спокій)...

      та понад все, що у широкім світі,
      твої уста, що усміхом зігріті



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. * * *
      чекання дощу...
      у знемозі осипався вітер.
      важкі сталактити
      прохромили стигму-чоло.

      зрікання озвуч.
      у зріканні зростуть неофіти,
      діждуться дощу
      і зготують наступне вино



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    30. до плодів Гетсиманського саду
      ...життя це
      розкішне оманливо-тепле
      як море
      прибоєм затоплює душу
      чи мушу
      на хрест цей зійти без вагання
      та хочу
      пливти і чекань вже немає
      і болю
      що звичним є наче повітря
      як роздум
      що тихо й невтомно приходить
      чекаю
      світанку у снах що не сняться
      збираю
      всі зорі солодкі збираю
      крізь ночі
      напругу пустелі я знаю
      вітаю
      життя це оманливо-тепле...



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. ну що, вертепе?
      Ну що, вертепе?
      Ось я тут, стою.
      Скажи-но: рампи
      зліва а чи справа?
      У мене блазня роль?
      Готуйте "браво".
      Останній штрих і грим...
      Уже іду.

      А роль царя?
      Хто грає роль царя?
      Стривайте, я
      приміряю корону...
      Чи личить?
      О!
      Злетіли треті дзвони...
      для шоу... Що ж...

      Чи я, чи роль моя?



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    32. ,лісе,
      запах осінньо-достиглий...
      спокій укляклих дерев...
      ти всенавчи мене, лісе,
      в храмі твоїх ноосфер

      ти всепрости за гординю
      мислити пупом себе
      можна ввійти у яскиню?
      можна пізнати тебе?

      можна у спільній молитві
      глицею стати, грибом,
      запахом стигло-осіннім,
      бути хоч трохи не-злом?



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    33. танець
      життя рівноцінне
      одному-єдиному танцю
      він змій а чи птах
      що розгойдує кров до жаги
      Були ми,земні,
      наче сонячні протуберанці
      не мали вже тіл
      бо тіла вже не мали ваги

      у звуках загусли
      і звуку про смерть не почули
      Хитнулося небо
      зірвалися з дива зірки
      вогнем обпалили
      і долі навік розітнули
      віддавши тіла
      і тривалість важкої ріки




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Просто треба припудрити носика
      Ну що я сьогодні безтямна?
      І той абрикос не до вірша...
      Його звабна Осінь забрала.
      А я не змогла? Хіба гірша?

      Ну поки шукала ту риму
      у зорях, у небі, у скрині,
      Весна так зненацька застала:
      - А ти... Некрасива ти нині.

      - Невже? Я тобі не повірю.
      Ось віршів у мене багато.
      Вернувсь абрикос мій гарячий.
      Умію його цілувати.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    35. * * *
      Бог мій!
      Сонце!
      Стою,
      чистим ранком нага,
      не поранена ще, не зім'ята.
      Наповняється брунь -
      непочата снага,
      не надпита
      і ще не заклята.
      Світлотінь по руці...
      Концентрація слів.
      Концентрація точки опори.
      Я таки ще нага...
      І розкриленість брів...
      І ранкове святе доокола.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    36. * * *
      Біла панно,
      Тиха орхідеє,
      Облетіла крилами-крильми.
      Я без тебе
      Де я? Боже, де я?
      Пам'ятаєш: ми були людьми?

      Тіло біле спрагло цілував я.
      Мов бджола, спивав п'янкий нектар.
      Мов паломник, зшерхлими устами
      Клав молитву на святий олтар.

      Біла панно,
      Тиха орхідеє,
      Облетіла крилами-крильми.
      Я без тебе
      Де я? Боже, де я?
      Може, ми і не були людьми?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    37. * * *
      І ромашка не скаже: кохає чи ні.
      Їй болить умирання ласкаве.
      Білі сльози - скрижалями в білому сні:
      Хто на кого й на що має право?

      І трава "не-забудь-мене" зжухне, як дим...
      Обпече, обтече по долонях
      Тихий доторк...

      І стануть один на один
      Час і пам'ять до бою у скронях.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    38. * * *
      Алея поглядів - екзамен для душі
      Котру із масок одягати нині?
      Якщо ти зможеш, то пробач в мені
      Оту сценічність у життєвім плині

      Пробач за меч. За що воюю? З ким?
      Пробач за щит
      Це смішно - не любити
      Але кохання ми взяли на кпин
      І змовились його обоє вбити

      Алея перемог. Хто переміг?
      Чи хто змовчав, чи хто все ж має рацію?
      Якщо ти зможеш, то стерпи в мені
      Душі таку болючу реставрацію



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --