Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Світлана Ковальчук (1967)




Поеми

  1. Територія смислів
    Жити, вижити, вижити просто.
    «Коридором зеленим» пройти.
    Чорні птиці – непрохані гості.
    Чорні вибухи – дикі світи.

    Він од болю упав у непам’ять,
    перетнувши червону ріку.
    Зорі сипали кривди прадавні,
    досягали у душу гірку.

    На світанку кривавий Ярило
    колобродив огненні ковші.
    Не згубити останні ще сили!
    В землю вритись!
    В ножі? Крізь ножі!

    І об ґрунт обдиралися нігті
    Біле тіло палало вогнем.
    У розстрільному дикому віхті
    Іловайськ написався до схем.

    Від сьогодні запечена тиша
    з жаху мовчки схиляє чоло.
    Це колись на скрижалях запишуть
    чи замовчать: цього не було?

    Не було цих смертей в «коридорі»,
    що, мов насміх, «зеленим» назвуть?
    Не було мертвих тіл в чистім полі,
    Що їм, юним, одвічная путь?

    Заривався у землю, бо ж тіло
    паленіло не сонцем – вогнем,
    Тіло з болю ходити не вміло.
    Побратими сказали: «Прийдем…»

    Заривався: земля порятує,
    бо вкраїнська, бо наша, своя.
    Чи смертей веремія нам всує?
    Чи дійме сатанинська змія?

    Щось метнулось (помовка про вовка?)
    Ні, це тільки звичайний хробак.
    Треба з’їсти: земля прогодує.
    Треба жити. Не жити ж навспак.

    Без ноги? Без ноги проживеться.
    Знать, на те Божа воля. Проте
    заболить Україна у серці.
    Треба жити. Нас Ангел веде.

    Тиша мертва. Жива не буває.
    Друзі вірні незрушно лежать.
    Он вороння насіло над краєм.
    Ну, а може, це сон?

    Хижий тать
    підбирає тілами данину,
    ріки крові ворушить, пряде,
    заосичує осами днину,
    в сині соняхи входить, іде..

    І якісь то не соняхи – люди
    в мовчазливім стоянні століть.
    І вдаряються оси об груди,
    І тим грудям пекельно болить.

    Територія соняха ще суголосна бджолі.
    Територія смислів означена картою поля.
    Ті – володарі смерті, великі-великі царі.
    Ці – лягали у соняхи і помирали поволі.

    Територію смерті запише вогненна бджола,
    у високому небі запише прозоро і біло.
    Нас нема вже. Нема нас.
    Давно і недавно нема.
    Ми у корені вклякли,
    і корені випили тіло.

    Територія смислів дозріє у сонцеквітках,
    у бджолі, що раптово буває так схожа на кулю.
    Паленів у цілунку не сонях,
    а сонячний птах,
    і літа ще кувала далека й самотня зозуля.

    Ледь пошерхлими зрушив губами.
    Надслухав.
    Зачиналось на ніч.
    Пропливав ніби снами – не снами,
    наче море торкалося віч.
    Перепливу цю ніч, перепливу,
    перелистаю долю, пролистаю,
    вогнем свічі, високої свічі,
    зігріюся і помолюсь...
    Настане світанок.

    А ніч – як море,
    темна хвиля б'є,
    і думи розгойдались до нестями.
    Десь там далеко – зоряні вігвами,
    десь там – розчинені гостинно брами,
    а я маленьким човником пливу,

    перепливу цю ніч, перепливу.

    І переплив. Лише нестерпна спрага.
    І наче дощ… А може, й не було?
    І мов в дитинстві: хлопчаків ватага,
    несеться по калюжах крізь село.

    І море бризок. Хоч одну схопити б.
    І зрушити губами. Пити! Пити!
    І так в ріку – шубовсть! з такого духу,
    щоб упіймати зеле… чорну муху…

    Ранковий промінь блиснув, зачепився.
    Ранковий промінь Ангелом явився?
    Та що це? Юнака пробита каска…
    А в ній – води ковток. О Боже! Казка!

    Рука тремтлива і слова молитви:
    «Я вдячний, Боже. Я ізнов до битви
    черпаю сил з долонь твоїх ласкавих.
    Я буду жити! Для твоєї слави!».

    І буде жити славна Україна.
    І буде мати зустрічати сина.
    І буде син здоровий і веселий.
    І буде внуків щебет ув оселі».

    П.С.
    Його знайшли, як п’ята ніч минала,
    іще живим, хоч ледве що тримався.
    Обабіч ангели сторожею стояли.
    І день на Божий помисл зачинався.





    Коментарі (4)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --