
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.25
05:50
Почуттів усіх навала,
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
2025.08.24
22:12
В її житті майже не було
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
2025.08.24
15:28
Як же доля зовсім різно у людей складається.
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
2025.08.24
11:51
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
2025.08.24
10:55
Відвойована ніч, вир із обстрілів - день…
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
2025.08.24
09:29
Із Бориса Заходера
Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
2025.08.24
09:23
Я на колінах попрошу Святих,
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.
Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.
Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті
2025.08.24
06:35
Освітлені місяцем хвилі
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…
2025.08.23
21:39
Кістки дерев. Нестерпний, дикий холод
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.
Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.
Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
2025.08.23
20:58
Друже і брате,
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!
Боже боронь
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!
Боже боронь
2025.08.23
16:25
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Муза смієтьс
Муза смієтьс
2025.08.23
13:02
Серед тваринних звичок москалів найхарактерніша – мітити чужі території.
Носії істини в останній інстанції частенько надривають пупа під своєю ношею.
Манія величі для недомірків – майже професійне захворювання.
Найбільше світ намагаються змінити
2025.08.23
12:36
Із поезією Сергія Жадана я познайомився у Львові. На дошці меню студентського кафе, яку виставили просто на вулицю, білою крейдою були написані такі не дуже рівні літери:
Вирощено і нищівно
над каменями і кущами
повітря заповнене щільно
душами і дощ
2025.08.23
06:03
Хоч сохне листя й менше цвіту,
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.
2025.08.22
21:59
У кожній посмішці є посмішка скелета.
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.
Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.
Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
2025.08.22
20:35
іде війна, о Господи, іде війна
налито чашу смерті аж по самі вінця
і накопичує себе чужа вина
іде війна до найостаннішого українця
приспів:
мій Друже, нам цей хрест тепер нести
не піддавайся шалу і знемозі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...налито чашу смерті аж по самі вінця
і накопичує себе чужа вина
іде війна до найостаннішого українця
приспів:
мій Друже, нам цей хрест тепер нести
не піддавайся шалу і знемозі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Світлана Ковальчук (1967) /
Поеми
Територія смислів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Територія смислів
Жити, вижити, вижити просто.
«Коридором зеленим» пройти.
Чорні птиці – непрохані гості.
Чорні вибухи – дикі світи.
Він од болю упав у непам’ять,
перетнувши червону ріку.
Зорі сипали кривди прадавні,
досягали у душу гірку.
На світанку кривавий Ярило
колобродив огненні ковші.
Не згубити останні ще сили!
В землю вритись!
В ножі? Крізь ножі!
І об ґрунт обдиралися нігті
Біле тіло палало вогнем.
У розстрільному дикому віхті
Іловайськ написався до схем.
Від сьогодні запечена тиша
з жаху мовчки схиляє чоло.
Це колись на скрижалях запишуть
чи замовчать: цього не було?
Не було цих смертей в «коридорі»,
що, мов насміх, «зеленим» назвуть?
Не було мертвих тіл в чистім полі,
Що їм, юним, одвічная путь?
Заривався у землю, бо ж тіло
паленіло не сонцем – вогнем,
Тіло з болю ходити не вміло.
Побратими сказали: «Прийдем…»
Заривався: земля порятує,
бо вкраїнська, бо наша, своя.
Чи смертей веремія нам всує?
Чи дійме сатанинська змія?
Щось метнулось (помовка про вовка?)
Ні, це тільки звичайний хробак.
Треба з’їсти: земля прогодує.
Треба жити. Не жити ж навспак.
Без ноги? Без ноги проживеться.
Знать, на те Божа воля. Проте
заболить Україна у серці.
Треба жити. Нас Ангел веде.
Тиша мертва. Жива не буває.
Друзі вірні незрушно лежать.
Он вороння насіло над краєм.
Ну, а може, це сон?
Хижий тать
підбирає тілами данину,
ріки крові ворушить, пряде,
заосичує осами днину,
в сині соняхи входить, іде..
І якісь то не соняхи – люди
в мовчазливім стоянні століть.
І вдаряються оси об груди,
І тим грудям пекельно болить.
Територія соняха ще суголосна бджолі.
Територія смислів означена картою поля.
Ті – володарі смерті, великі-великі царі.
Ці – лягали у соняхи і помирали поволі.
Територію смерті запише вогненна бджола,
у високому небі запише прозоро і біло.
Нас нема вже. Нема нас.
Давно і недавно нема.
Ми у корені вклякли,
і корені випили тіло.
Територія смислів дозріє у сонцеквітках,
у бджолі, що раптово буває так схожа на кулю.
Паленів у цілунку не сонях,
а сонячний птах,
і літа ще кувала далека й самотня зозуля.
Ледь пошерхлими зрушив губами.
Надслухав.
Зачиналось на ніч.
Пропливав ніби снами – не снами,
наче море торкалося віч.
Перепливу цю ніч, перепливу,
перелистаю долю, пролистаю,
вогнем свічі, високої свічі,
зігріюся і помолюсь...
Настане світанок.
А ніч – як море,
темна хвиля б'є,
і думи розгойдались до нестями.
Десь там далеко – зоряні вігвами,
десь там – розчинені гостинно брами,
а я маленьким човником пливу,
перепливу цю ніч, перепливу.
І переплив. Лише нестерпна спрага.
І наче дощ… А може, й не було?
І мов в дитинстві: хлопчаків ватага,
несеться по калюжах крізь село.
І море бризок. Хоч одну схопити б.
І зрушити губами. Пити! Пити!
І так в ріку – шубовсть! з такого духу,
щоб упіймати зеле… чорну муху…
Ранковий промінь блиснув, зачепився.
Ранковий промінь Ангелом явився?
Та що це? Юнака пробита каска…
А в ній – води ковток. О Боже! Казка!
Рука тремтлива і слова молитви:
«Я вдячний, Боже. Я ізнов до битви
черпаю сил з долонь твоїх ласкавих.
Я буду жити! Для твоєї слави!».
І буде жити славна Україна.
І буде мати зустрічати сина.
І буде син здоровий і веселий.
І буде внуків щебет ув оселі».
П.С.
Його знайшли, як п’ята ніч минала,
іще живим, хоч ледве що тримався.
Обабіч ангели сторожею стояли.
І день на Божий помисл зачинався.
«Коридором зеленим» пройти.
Чорні птиці – непрохані гості.
Чорні вибухи – дикі світи.
Він од болю упав у непам’ять,
перетнувши червону ріку.
Зорі сипали кривди прадавні,
досягали у душу гірку.
На світанку кривавий Ярило
колобродив огненні ковші.
Не згубити останні ще сили!
В землю вритись!
В ножі? Крізь ножі!
І об ґрунт обдиралися нігті
Біле тіло палало вогнем.
У розстрільному дикому віхті
Іловайськ написався до схем.
Від сьогодні запечена тиша
з жаху мовчки схиляє чоло.
Це колись на скрижалях запишуть
чи замовчать: цього не було?
Не було цих смертей в «коридорі»,
що, мов насміх, «зеленим» назвуть?
Не було мертвих тіл в чистім полі,
Що їм, юним, одвічная путь?
Заривався у землю, бо ж тіло
паленіло не сонцем – вогнем,
Тіло з болю ходити не вміло.
Побратими сказали: «Прийдем…»
Заривався: земля порятує,
бо вкраїнська, бо наша, своя.
Чи смертей веремія нам всує?
Чи дійме сатанинська змія?
Щось метнулось (помовка про вовка?)
Ні, це тільки звичайний хробак.
Треба з’їсти: земля прогодує.
Треба жити. Не жити ж навспак.
Без ноги? Без ноги проживеться.
Знать, на те Божа воля. Проте
заболить Україна у серці.
Треба жити. Нас Ангел веде.
Тиша мертва. Жива не буває.
Друзі вірні незрушно лежать.
Он вороння насіло над краєм.
Ну, а може, це сон?
Хижий тать
підбирає тілами данину,
ріки крові ворушить, пряде,
заосичує осами днину,
в сині соняхи входить, іде..
І якісь то не соняхи – люди
в мовчазливім стоянні століть.
І вдаряються оси об груди,
І тим грудям пекельно болить.
Територія соняха ще суголосна бджолі.
Територія смислів означена картою поля.
Ті – володарі смерті, великі-великі царі.
Ці – лягали у соняхи і помирали поволі.
Територію смерті запише вогненна бджола,
у високому небі запише прозоро і біло.
Нас нема вже. Нема нас.
Давно і недавно нема.
Ми у корені вклякли,
і корені випили тіло.
Територія смислів дозріє у сонцеквітках,
у бджолі, що раптово буває так схожа на кулю.
Паленів у цілунку не сонях,
а сонячний птах,
і літа ще кувала далека й самотня зозуля.
Ледь пошерхлими зрушив губами.
Надслухав.
Зачиналось на ніч.
Пропливав ніби снами – не снами,
наче море торкалося віч.
Перепливу цю ніч, перепливу,
перелистаю долю, пролистаю,
вогнем свічі, високої свічі,
зігріюся і помолюсь...
Настане світанок.
А ніч – як море,
темна хвиля б'є,
і думи розгойдались до нестями.
Десь там далеко – зоряні вігвами,
десь там – розчинені гостинно брами,
а я маленьким човником пливу,
перепливу цю ніч, перепливу.
І переплив. Лише нестерпна спрага.
І наче дощ… А може, й не було?
І мов в дитинстві: хлопчаків ватага,
несеться по калюжах крізь село.
І море бризок. Хоч одну схопити б.
І зрушити губами. Пити! Пити!
І так в ріку – шубовсть! з такого духу,
щоб упіймати зеле… чорну муху…
Ранковий промінь блиснув, зачепився.
Ранковий промінь Ангелом явився?
Та що це? Юнака пробита каска…
А в ній – води ковток. О Боже! Казка!
Рука тремтлива і слова молитви:
«Я вдячний, Боже. Я ізнов до битви
черпаю сил з долонь твоїх ласкавих.
Я буду жити! Для твоєї слави!».
І буде жити славна Україна.
І буде мати зустрічати сина.
І буде син здоровий і веселий.
І буде внуків щебет ув оселі».
П.С.
Його знайшли, як п’ята ніч минала,
іще живим, хоч ледве що тримався.
Обабіч ангели сторожею стояли.
І день на Божий помисл зачинався.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію