Ти як море, безмежне та бездонне,
Ласкаве часом, а інколи хвилею зіб'єш,
До тебе прийдеш, радується око,
І хочеться пізнати всю тебе,
А ти відкинеш, потім пригорнешся,
І ніжно шепчеш пісню своїх вуст,
Так дивно, так приємно,
Коли з тобою поруч я іду,
Коли з тобою розмовляю,
Як загляну в безмежність у твої очах,
Приємно просто, не сказавши що кохаю,
Віддати трішечки тепла.

2008

Не знаю я, чому так сталось,
Чому життя зіткнуло нас,
Тебе я навіть ще не знаю,
Та вже всміхнулася душа,
Тобі я відкриваю душу,
З тобою я бідой ділюсь,
Що правда та біда в нас спільна,
Вона одна у нас з тобой.
Не знаю я, чи варто знати,
Чи знаєш ти чи може ні,
Тобі так хочу я сказати,
Слова написані в вірш,
А ти мені все теж розкажеш,
Поплачемо ми разом вдвох,
Поплачемо та і всміхнемось,
Хоч не щаслива в нас любов.
Нехай біда піде в минуле,
А ми підемо в новий день,
І може нова наша дружба,
Веселих створить ще пісень.

2008

Холод осінній та листя опале,
Сонце ранкове не дарить тепло,
Так одиноко, так в душі сумно,
А життя далі йде все одно.
Лиш до весни мені би дожити,
Лиш до весни, до теплого дня,
До теплого сонця, до жаркого проміння.
Дива весняного дня.
До першої квітки на абрикосі,
першого чуда зеленой трави,
Дожити мені би, дожити лиш трішки,
Прожити кошмари холодної зими.
прожити у смутку в надії на радість,
В надії на те що на завжди пройшло,
В надії на те що більше не буде,
То лиш до весни, а там буде любов.
Весна то любов, надія і віра,
натхнення, бажання і радість життя,
чекаю нестерпно, чекаю і вірю,
Що вічну любов подарує весна.

2008

пройде час,
Хай дні минуться.
вітер листя позрива з дерев,
і все само собою по полицям розкладеться,
і так як має бути стане все,
Хай пройде час, він гоїть рани,
образи з пам'яті зітре,
душа воскресне зцілена словами,
лиш пройде час,
нехай же він мине.

2008

ми руйнуємо своє життя,
ми руйнуємо свої надії,
розбиваємо об стіни буття,
свої найплеканніші мрії,
ми нищимо святе,
за ради грішної віри,
А потім клянемо когось,
хоча самі в біді своїй винні,
Ми дурість за істинну маєм,
і свято вірим брехні,
правда нічого не варта,
не хочемо святої любві,
ми йдемо, за хвилинною втіхой,
ціною щастя свого,
та коли розумієм помилку,
вже пізно, і нема того що було,
нема і вже більше не буде,
бо палим пішовши мости,
і нищимо в душі тих хто любить,
почуття кохання святі.

2008

А ти мовчиш, нехай так краще!
А ти мовчиш… ні слова з вуст,
А серце б’ється, душа плаче…
Бо я ж живий бо ще люблю…
Це тільки мить - як біль нестерпний,
То все мине, як пройде мить,
Та лиш біда, що мить для серця,
Це вічність і душа болить.
І дихати чомусь так важко,
Так важко, бо нема тебе,
І пам'ять знов мені розкаже,
Що ти прекрасна і про те…
Як разом ми були щасливі,
миті радості ділили,
Як ми любов свою ростили,
Та були разом я і ти!
Про те як біди оминали,
І свято вірили та знали,
Що щастя поруч – ось воно…!
Та все змінилось, все забулось,
Покрилось пилом й страшним злом,
Та віра душу не покине,
Доки в серці є любов.

2008

Знаєш, все так дивно,
Тебе нема, спустів наш дім,
і стало все тепер так тихо,
і вітер віє чимось злим.
Один в кімнаті тихо ходжу,
Де ніжно квітла в нас любов,
Тебе нема і місце в серці,
заповнили і сльози й кров.
Тебе нема, у цьому домі,
Він був же наш, тепер нічий,
Він був просякнутий любов’ю,
А що тепер? Лишився біль...?
І ті безмежні миті щастя,
щасливий перший наш приїзд,
А пам’ятаєш, як ми разом...
В нім мріяли про щастя дні?
Ти помниш те, як ми мов пташки,
звивали радості гніздо?
Ти пам’ятаєш...? ні забула...
Забула все, ти вже пішла,
То все пройшло пішло в минуле,
Тепер любові тут нема.
Нема тут мрій, нема надії,
Лишився холод, пустота.
Тебе нема і вже не буде,
Не буде всього що було,
Та ти живи, й нехай же мрії,
твої не згаснуть як мої,
та ти живи не обертайся,
нехай лишуся я один,
В коханні я тобі признався,
а в ненависті не признаюсь ні.
Нехай все буде як ти хочеш,
нехай зі мною біль іде,
А як згадаєш, чи вертатись?
ти не питай цього мене.
Ти як згадаєш, то й забудься,
Про світлі миті що були,
Їх так багато що змішались,
вони з сумбурністю сих дів.
ти все забула й не згадаєш,
та пам’ятати буду я,
нехай, мені лиши страждання,
а ти із щастям йди в життя.

2008

Холодний вітер, зірве лист із клену,
І кине у небо, нехай він летить,
Він впаде на холодну, осінню землю,
Він впаде на землю, як сльози мої,
Ти була моїм сонцем, ти була моїм небом,
Ти була моїм щастям, була моїм всім,
Я люблю тебе так, як ніхто не буде любити,
Я люблю тебе так, як не змогла мене ти.

2008

А вітер між дерев гуляє,
З весною ніжно заграє,
Траву зелену колихає,
Тепло від сонця п’є,
Весна осипалась,
Навколо квітом,
Теплом, незвіданим в душі.
І ніжність,
В серці пробудилась,
В кохання світлім почутті.

2009

Вже заросла,
Травою стара стежка,
Що стрічкою під берегом була,
Де бігали ми босі, коли були ще діти,
Де бігав ще недавно я.
Зросла травою,
Вже важко й роздивитись,
Вже нікому її стоптать,
І берег той,
розмитий вже водою,
Вже інше стало і життя.
Лиш спогади,
Тут кружать з вітром,
По між городів, берегом і над водой,
Тим спогадам чимало років,
А так здається що було ось-ось…
Стара верба,
Схилилась над водою,
Вже хиляться кого так любим ми,
Нехай же серце, сповнене любов'ю,
Не забуває ті минулі дні,
Нехай душа, не забуває руки,
Котрі тримали притиснувши тебе,
І дні з життя усе минають,
І хай же вдячність в серці не мине.

2009

Дзвеніли голоси осінні,
Лунали пісней журавлів,
Шелестом листів пожовклих,
І піснею холодних вже вітрів.

Дзвеніли голоси осінні,
Все навколо вбрало золотистих барв,
Вже зібрані плоди достиглі,
Поезія з’явилася сумна,
В душі затихла літня спека,
Зникла та жагуча прить,
І молоде вино п’янило злегка,
Знімало тим хоч трохи серця біль.

Затихли вже пісні лелеки,
Прощальні зникли в далині,
Вітер золото здіймав до неба,
Просився тим у гості до зими,
А осінь ще кружила вальси,
З вітрами та пожовклою листвою,
Поля усіялись димами,
Душа усіялась журбой.

А серце плакало й стонало,
У ньому був нестерпний біль,
Аж поки радість очей не зазнало,
Доки дотик не торкнувсь руки,
І вже коли затихли всі осінні дзвони,
Поникли золота вже голоси,
Зима накривши килими снігові,
Дарувала миті теплоти.

2009