Ти знов не спиш і зірка твоя дружка, що у ночі на не спить з тобою, марить теж.
Тебе у нічку темну проводжає , до царства сну, веде дорогою без меж
Тим битим шляхом , що проходять твої думи, тим маревом нічним - де муки й забуття.
Там твої думи й зраджене кохання. Там біль. Там плач. Ненависть там. Нема життя.

Пустеля там. Лише ненависть проростає. І ту любов, що деревом цвіла,
Вона отруює її, вона вбиває. Там тільки злість бутоном чорним зацвіла
Там сонце вже давно не сходить у пустелі , лиш вітер перекотиполе поганя
Це мертвих край . Це зраджених та вбитих. І в ту пустелю тебе зрада заганя

Любов- Таке жорстоке почуття
Так серце защемить коли її побачиш
Вона пройде повз тебе як життя
І ти старий та кволий лиш заплачеш

Коли весна квітує й днем радіє
А твоє серце смуток наповня
Коли залишилась від неї тільки мрія,
Та біла мрія в темнім світлі дня

Коли без неї морок прилітає.
Він лиш нагонить чорних круків клич
Коли розлука серенади заспіває
Там на могилі, де навіки ти лежиш

у цій могилі ти покоїшся із миром
З коханням прийнявши нерівний бій
Воно глумилося над твоїм білим тілом
І твоє серце як трофей віддало Їй

Отій, красуні, що любив безмежно
Що дихати без неї не хотів
отій що взяла твоє серце обережно
Та вкинула в вогонь фальшивих слів

Вона обманом твою душу взяла
Вона крутила ніби револьвера барабан
Вона табе усього витрачала
На забаганки та гіркий обман

Прощай мій друже брат по крові
Тепер я спокій в серці не знайду
Тепер і я стаю на бій з любовю
Якщо загину, то зустрінемось в раю!
2013р

Ось так. Чи знали ми, що саме буде?
Але чи вірили що ми такі будем?
Чи чесно чи не чесно що помрем?
Таки не правду кажуть всюди
На певно ти здивуєшся тепер
Що не таким мене ти знала
ти моя доле, але впала
Душа моя. І встати? Не підем...
Про що це доленька белькоче,
Я сам не знав що ти така будеш...
Надіявся, але не смів питати,
Та ти сказала, що роби,
Роби лиш те що ти захочеш,
а я лиш раз поцілував бо я не знав,
що ти цього хотіла, проте не зміг
спинитися, - а ти не захотіла,
чи може також не змогла
Пора , пора тоді вже пізня була,
і серце виривалось із грудей
І падав дощ. і ти уся тремтіла, і я...
Пора . пора уже тобі сказати.
що ми не будем вічно так плисти
ми кораблі, а навкруги всі люди
як рифи, й ск али камяні....
та серце каже,що те слово
що народилось у мені,
воно ще яре, і воно ще не готове,
на те щоби промовити тобі
але про що, про що це я говорю!
бо ти щось дала,
я мов тону у вині....
поправді, я уже на дні.
Прийшли вони, ті дні тяжкі,
Вони...вони....вони...
2010р

Щось смуток душу розриває. Хоч не болить, та часом сумно так буває
Щось вірші в голові зринають, та думки в унісон їм заспівають
Так сумно та журливо ніби птаха що в вирію згубилась неборака
Що свої стаї якось загубилась, та як чужинець до нової не прибилась
І так сама ширяє небозводом, сама, але гордиться своїм родом
Невірна і не вдячна, непокірна, та сильна духом, горда та свавільна
До дому з вирію вертає. Летить! І допомоги ні відкого не приймає.
Летить, та прагне до мети дійти. Сама, самотня так як ти ,
Що в вечері з собою розмовляєш, що сам собі ти душу відкриваєш
Що ти не приймеш ні від кого,й ні від чого, а ні поради, а ні доброго такого,
Та щирого, та ніжного слівця. Душа закрита, так як очі у мерця
Вона по світу, твоя доля, тебе носить, на рідну землю полетіти просить,
Та мертве тіло свій пристанок тут знайде, кінець в холодній, та чужій землі прийде
Де не по рідному по тобі відспівають Де першу грудку у могилу не вкидають
Бо то лиш рідні так прощаються з покійним, чи з сином а чи з татом. Неподільний
Твій смуток закопають із тобою, Ніхто не крикне бо не буде цього болю,
І ти один на самоті лишився тут, небуде сліз, вінків тобі не принесуть
Лиш буде ось стояти той священник, котрий відправу відспіває тихо й чемно.
Латиною. Та добрих слів не скаже він тобі, бо ти чужинець, вмер на самоті.
Таке життя жорстоке на землі, АБО ІНАКШЕ КАЖУТЬ C'EST LA VIE( се ля ВІ) !
2013р

Тихенько сонечко за гору заховалось
Враз стало темно на землі
На печі ясно свічка запалала
Освічуючи хату навкруги

Сподобалося свічці так горіти
Красивий й ясний був її вогонь
Нічний метелик захотів погрітись
Чим дуж полетів до її долонь

Але не знав, що цей вогонь мінливий
Обманливо палає в темноті
Він підлетів і обгоріли крила
А були в нього крила золоті

Що ж моя свічечка зробила?
Чи може плакала вона? Та ні!
Вона горіла і горіла
Метеликів багато на землі

І всі комахи, що до неї прилітали,
Згорали враз від подиху її
Вона палала і палала
Палила мрії їхні всі смішні.

Бо не могли вони всі зрозуміти
Що свічечка любила лиш себе
Їй не хотілося ні з ким себе ділити
Бо їй подобалось життя таке!

Подобалось самотньо їй згорати
Нічиєю не бути "ні чи-чи"!
Для себе жити , і самотньою страждати
Горіти ні для кого по житті.
м.Івано-Франківськ 2005р