Щось смуток душу розриває. Хоч не болить, та часом сумно так буває
Щось вірші в голові зринають, та думки в унісон їм заспівають
Так сумно та журливо ніби птаха що в вирію згубилась неборака
Що свої стаї якось загубилась, та як чужинець до нової не прибилась
І так сама ширяє небозводом, сама, але гордиться своїм родом
Невірна і не вдячна, непокірна, та сильна духом, горда та свавільна
До дому з вирію вертає. Летить! І допомоги ні відкого не приймає.
Летить, та прагне до мети дійти. Сама, самотня так як ти ,
Що в вечері з собою розмовляєш, що сам собі ти душу відкриваєш
Що ти не приймеш ні від кого,й ні від чого, а ні поради, а ні доброго такого,
Та щирого, та ніжного слівця. Душа закрита, так як очі у мерця
Вона по світу, твоя доля, тебе носить, на рідну землю полетіти просить,
Та мертве тіло свій пристанок тут знайде, кінець в холодній, та чужій землі прийде
Де не по рідному по тобі відспівають Де першу грудку у могилу не вкидають
Бо то лиш рідні так прощаються з покійним, чи з сином а чи з татом. Неподільний
Твій смуток закопають із тобою, Ніхто не крикне бо не буде цього болю,
І ти один на самоті лишився тут, небуде сліз, вінків тобі не принесуть
Лиш буде ось стояти той священник, котрий відправу відспіває тихо й чемно.
Латиною. Та добрих слів не скаже він тобі, бо ти чужинець, вмер на самоті.
Таке життя жорстоке на землі, АБО ІНАКШЕ КАЖУТЬ C'EST LA VIE( се ля ВІ) !
2013р