Стихи 5 ноября 2013 22:55:35

Легенда

Тремтіли пір’їнки чорної птахи

Страхи несли армади хмар

Над водами темними ніби до плахи

Схилившися брів старий бояр

Все у очах його відбивалося

Несе він тепер тугу свою,

Жаль, що у світі так воно сталося

Доля і смерть не підвладна йому...

Гроші віддав старцям і церкві,

Не зміг відкупити ними душі...

Дім полишив, аби після смерті

Ним не блукати тихо вночі...

Поміж гранітних колон...

Надії

Лишились - розбились об віру в святе

Ніколи вже серце його не зігріє

Галас онуків веселий і те

Ранкове тихесеньке пурхотіння

Світлих очей з під багряних кіс

Доня... чи ж доля скупа, як каміння !!!

До молитов і розпачливих сліз...

Чи ж Бог те не бачив, як лагідно днями

Ти обіймала щасливе життя...

Боже !!! Ти в силах правити нами,

Ти нам єдиний у світі суддя !!!

Та чим завинили дівочі мрії ?

Чим завинив мій чесній рід ?

Вік у земельку розпахану сіяв

Ніс для людей здоров’я і хліб...

Мої молитви і покійної мами

Що вік рятувала людям життя

Ти не почув, вчинивши так з нами,

Мов розтоптавши у полі груддя...

Неслися ті думи й лилися сльозами

У ріку бурхливу разом з дощем

А місяць сховався подалі у хмари,

Щезнув, тотем палавший вогнем...

...

Присів понад урвищем на брилу могутню

Останній у роді своєму " Орлів "

Поглянув у води і наче на лютні

Заграли музики десь у душі

Згадався той ранок, як мила руденька

Тут танцювала доненька й ненька

За руки тримала, сонечко гріло

В воді малювало кола яка зараз дощі...

Знову загув пронизливий вітер

І вдарила блискавка десь у лісах

Грім розійшовся несамовито

Лише не здригнувся над грушею птах

Далі послідував крик відчайдушній

Пронизливий своїм болем в грудях

Знникнув десь досі ще непорушний

Крилатий вісник в темних лісах...

" Знаєш чи ти ? І цим не відкупиш вічного

Твого злого гріха !!!"

Лиш вигук роздався десь поряд

З’явився й Отця святого слуга...

" Тепер ти прийшов усе закінчити...

Ти ж знав, що так буде, на що ти чекав ?

Не слухав, а все товкли тобі люди...

Не з тою ти вік свій пов’язав...

Казали старійші, що щастя не буде

У парі з відьомською кров’ю забав...

Орле... вернися додому, молися

У тому вернеться спокій в життя... "

Так пан Отець над сидячим схилився,

А поряд все товкся горбатий слуга...

...

Слова ті - заточене лезо уп’яте у груди

Аж біль мовчазний, нестерпним робився,

Та буде ще крила розправити !!! Буде !!!

Стане ще сили над тім хто глумився...

...

"Він зараз говорить... слова його чисті,

Як бруд що стікає струмком з берегів...

Мабуть перед смертю додасть мені честі

Позбавити плеч тих брехливих голів...

Це їхні слова загнали на страту,

Їхня рука палила багаття...

Може душа полине без болю,

Якщо за життя безневинні розплата

Послідує чесна... Така Божа воля !!! "

- Така Божа воля ? Аби я молився ?

І гріх мій в красі жінки й доньки ?

Боже !!! Від їхніх імен мені розум затьмився !!!

Падіть на коліна кати !!! "

Від рук та простігся меч аж на плечі...

Ряса злилася з мідним хрестом...

Пав першим слуга, а Отець правив речі...

Молив до предтечі й до втечі збиравсь...

Орлова жага не знала спокою,

Та розум родив тут новий план...

" З тобою квитатися буду без зброї,

А так же як ти моїх любих вбивав... "

...

Вогонь не хотів займатись у хмизі

Вже ранок от - от і підуть на поля...

Кричить пан Отець, заплутались в ризі

Під ноги складені йому гілля...

...

Та іскорка, що все тут закінчить

То блимне, то миттю погасне в сирих

Болотяних травах і волокнистих...

Аж здалеку видно, що десь там димить...

...

То йшов дід Свидор, колись міцний лицар

І нині ще дав би ворожим відсік...

Ще мить - знову блиснула криця

Й в Сидора з плеча багрянець потік...

...

Вже сходило сонце, над водами птахи

Над дідом присів і плакав вояка

Десь безголове тіло горбате

І над багаттям Отець просить "Брате !

Візьмись вже за розум !!! Ну що ж ти це твориш !!!

Не упізнаєш геть зовсім людей !!!

То досі чари тьмарять свідомість...

Молися !!! " Кричав зв’язаний Прометей...

...

Свирид все потягував засмалену люльку...

Здавалося й рана його не болить...

" Зранку з петлі я витягував Юрку...

Тіло ще тепле... жаль хоронить...

Він так любив твою доню Орлятко,

Гарною б пара мабуть була...

Я більше не дід, ти більше не татко

Зате св’ятий тут - поборець зла !!!

Бо мало ж з тобою зла ми бороли

І на кордоні і за горбом...

Як гнали з земель... вже думав з косою

По нас... коли навпаки ген...

Тоді не боявся ні ти там померти,

Та бачу і зараз у нас один дух...

От тільки кому передати тепер то...

І син мій поліг від ворожих тортур...

Тоді нами рухала світла надія

Що рід буде далі отут та цвісти...

Тепер як і мною тобою діє

Помсти вогонь !!! на люльку, помсти...