ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2026.03.11 15:49
Вони настільки маленькі,
що їх не бачать і топчуть.
Але настільки розумні,
що виростати не хочуть…
І ми вже настільки виросли,
що нас вони не помічають.
Від нашої сили гинучи,
якісь НЛО вивчають…

Марія Дем'янюк
2026.03.11 14:04
У моїм сні бабусині груші, сливи і вишні,
Квітник, де всміхаються сонцю жоржини розкішні,
Ранкова роса і яблука жовті, червоні,
Що трохи замерзли і просяться в теплі долоні.
Метелики, джміль і гамак у саду, та сестричка —
В її рученятах червоні пахуч

С М
2026.03.11 12:15
був одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
та й одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
що казати про що казати
моє кохання невзаємне ~

поки поїзд не прибув я

Борис Костиря
2026.03.11 10:47
Як би я хотів відродити книжку,
яку так необачно спалив.
Я хотів би
воскресити її думки,
її фрази,
ніби коштовне каміння духу.
Ця книжка була
великим раритетом,

Ярослав Чорногуз
2026.03.10 18:53
А я люблю вусатого Тараса
В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.

Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,

Микола Дудар
2026.03.10 13:03
Дивує березень хурмою…
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.

Іван Потьомкін
2026.03.10 11:25
Заздрю Вам, Блаженний Феофілакте,
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр

Борис Костиря
2026.03.10 10:51
Не буде яблук споважнілих,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.

Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,

Віктор Кучерук
2026.03.10 06:15
Весна несе не лиш турботи,
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.

Володимир Бойко
2026.03.09 22:56
Закоханими у себе бувають не лише політики. Люби себе і хай тебе ревнують. Якщо любов нерозділена, розділи її із собою. Люби себе та не залюблюй. У любові до себе, коханого, він позбувся усіх конкурентів. Багато любові в одному тілі виявило

Ігор Павлюк
2026.03.09 22:03
Садки вишневі рідної Вкраїни
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д

Олег Герман
2026.03.09 19:49
Не кличу смерть, хоч бачити заважко,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.

Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,

Артур Курдіновський
2026.03.09 16:25
Весна - велика вільна витівниця!
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!

Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -

Юрко Бужанин
2026.03.09 15:59
Коротке наше літо промайнуло,
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.

Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил

Світлана Пирогова
2026.03.09 12:43
Він не просто поет, не лише малював олівцем,
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.

І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с

Ігор Шоха
2026.03.09 12:26
                І
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Славік Славко (1988) / Поеми

 Легенда

......

....

Стихи 5 ноября 2013 22:55:35

Легенда

Тремтіли пір’їнки чорної птахи

Страхи несли армади хмар

Над водами темними ніби до плахи

Схилившися брів старий бояр

Все у очах його відбивалося

Несе він тепер тугу свою,

Жаль, що у світі так воно сталося

Доля і смерть не підвладна йому...

Гроші віддав старцям і церкві,

Не зміг відкупити ними душі...

Дім полишив, аби після смерті

Ним не блукати тихо вночі...

Поміж гранітних колон...

Надії

Лишились - розбились об віру в святе

Ніколи вже серце його не зігріє

Галас онуків веселий і те

Ранкове тихесеньке пурхотіння

Світлих очей з під багряних кіс

Доня... чи ж доля скупа, як каміння !!!

До молитов і розпачливих сліз...

Чи ж Бог те не бачив, як лагідно днями

Ти обіймала щасливе життя...

Боже !!! Ти в силах правити нами,

Ти нам єдиний у світі суддя !!!

Та чим завинили дівочі мрії ?

Чим завинив мій чесній рід ?

Вік у земельку розпахану сіяв

Ніс для людей здоров’я і хліб...

Мої молитви і покійної мами

Що вік рятувала людям життя

Ти не почув, вчинивши так з нами,

Мов розтоптавши у полі груддя...

Неслися ті думи й лилися сльозами

У ріку бурхливу разом з дощем

А місяць сховався подалі у хмари,

Щезнув, тотем палавший вогнем...

...

Присів понад урвищем на брилу могутню

Останній у роді своєму " Орлів "

Поглянув у води і наче на лютні

Заграли музики десь у душі

Згадався той ранок, як мила руденька

Тут танцювала доненька й ненька

За руки тримала, сонечко гріло

В воді малювало кола яка зараз дощі...

Знову загув пронизливий вітер

І вдарила блискавка десь у лісах

Грім розійшовся несамовито

Лише не здригнувся над грушею птах

Далі послідував крик відчайдушній

Пронизливий своїм болем в грудях

Знникнув десь досі ще непорушний

Крилатий вісник в темних лісах...

" Знаєш чи ти ? І цим не відкупиш вічного

Твого злого гріха !!!"

Лиш вигук роздався десь поряд

З’явився й Отця святого слуга...

" Тепер ти прийшов усе закінчити...

Ти ж знав, що так буде, на що ти чекав ?

Не слухав, а все товкли тобі люди...

Не з тою ти вік свій пов’язав...

Казали старійші, що щастя не буде

У парі з відьомською кров’ю забав...

Орле... вернися додому, молися

У тому вернеться спокій в життя... "

Так пан Отець над сидячим схилився,

А поряд все товкся горбатий слуга...

...

Слова ті - заточене лезо уп’яте у груди

Аж біль мовчазний, нестерпним робився,

Та буде ще крила розправити !!! Буде !!!

Стане ще сили над тім хто глумився...

...

"Він зараз говорить... слова його чисті,

Як бруд що стікає струмком з берегів...

Мабуть перед смертю додасть мені честі

Позбавити плеч тих брехливих голів...

Це їхні слова загнали на страту,

Їхня рука палила багаття...

Може душа полине без болю,

Якщо за життя безневинні розплата

Послідує чесна... Така Божа воля !!! "

- Така Божа воля ? Аби я молився ?

І гріх мій в красі жінки й доньки ?

Боже !!! Від їхніх імен мені розум затьмився !!!

Падіть на коліна кати !!! "

Від рук та простігся меч аж на плечі...

Ряса злилася з мідним хрестом...

Пав першим слуга, а Отець правив речі...

Молив до предтечі й до втечі збиравсь...

Орлова жага не знала спокою,

Та розум родив тут новий план...

" З тобою квитатися буду без зброї,

А так же як ти моїх любих вбивав... "

...

Вогонь не хотів займатись у хмизі

Вже ранок от - от і підуть на поля...

Кричить пан Отець, заплутались в ризі

Під ноги складені йому гілля...

...

Та іскорка, що все тут закінчить

То блимне, то миттю погасне в сирих

Болотяних травах і волокнистих...

Аж здалеку видно, що десь там димить...

...

То йшов дід Свидор, колись міцний лицар

І нині ще дав би ворожим відсік...

Ще мить - знову блиснула криця

Й в Сидора з плеча багрянець потік...

...

Вже сходило сонце, над водами птахи

Над дідом присів і плакав вояка

Десь безголове тіло горбате

І над багаттям Отець просить "Брате !

Візьмись вже за розум !!! Ну що ж ти це твориш !!!

Не упізнаєш геть зовсім людей !!!

То досі чари тьмарять свідомість...

Молися !!! " Кричав зв’язаний Прометей...

...

Свирид все потягував засмалену люльку...

Здавалося й рана його не болить...

" Зранку з петлі я витягував Юрку...

Тіло ще тепле... жаль хоронить...

Він так любив твою доню Орлятко,

Гарною б пара мабуть була...

Я більше не дід, ти більше не татко

Зате св’ятий тут - поборець зла !!!

Бо мало ж з тобою зла ми бороли

І на кордоні і за горбом...

Як гнали з земель... вже думав з косою

По нас... коли навпаки ген...

Тоді не боявся ні ти там померти,

Та бачу і зараз у нас один дух...

От тільки кому передати тепер то...

І син мій поліг від ворожих тортур...

Тоді нами рухала світла надія

Що рід буде далі отут та цвісти...

Тепер як і мною тобою діє

Помсти вогонь !!! на люльку, помсти...

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2013-11-06 17:48:16
Переглядів сторінки твору 1521
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.723
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ЕПОС
Композиції для сцени
Автор востаннє на сайті 2014.09.30 18:34
Автор у цю хвилину відсутній