Смарагдові очі, волосся руде,
усмі́шка Джоконди така таємнича.
— Напевно, собі і ціни не складе,
тому жоден парубок заміж не кличе! —
Пліткують про діву, якій сорок два,
в якої на цвинтарі батько та мати.
Тікають літа́, мов крізь пальці вода —
відрадощів обмаль, а смутку багато.
Не тішить конвалії запах п'янкий —
нагадує перше побачення з милим.
Так рясно цвіте на могилі живий
блакитний барвінок над прахом спочилим.
А вдома соснова підлога рипить...
Окрасою вікон герані червоні.
Безсоння снує аріаднину нить
з душі лабіринту на світле осоння.
Ніхто не постукає в двері вночі,
удень не попросить живиці з криниці,
бо янгол лілейний на правім плечі,
а чорний на лівім сумної дівиці.
Лиш песик грайливо долоні лизне,
що пестять грядки, а її б незавадить:
носити на крилах, возити в турне,
в обіймах закоханих бавити радо.
Колись жінку сватав один чоловік,
та згодом втопився у річці глибокій.
За нього пішла б на край світу повік —
надійний і добрий, на вигляд нівроку.
Пускала на воду весільний вінок
на Йвана Купала — приплив до чужого.
Вже всохли вербички, а річки струмок
не взмозі у брід перейти босоного.
А їй би не жити минулим, та ні,
ще згадки медові ворушить щоночі.
Коштовними перлами щастя на дні,
так легко дістати, та жінка не хоче.

07.07.2026р