Янголи й демони лиш посміхалися,
Як рвалися бомби і сили втрачалися,
Гинули воїни в українській землі,
Тонули хоробро в гарячій крові.
Горіли ліси, розривались касетами,
Вбивали там ворога вогняними беретами.
Діти вмирали і просто губилися
На чужій території і просто втомилися.
Вагітним жінкам зет вирізалося,
Бог лиш дивився, а демони гралися.
Трупи знаходили в траві і смітті
До того байдужими були святі.
Газом труєні вмираючі воїни,
В будинках розквітли великі пробоїни.
Весь Західний світ занепокоєний
Та покарання досі не скоєно.
Перемогти українці старалися,
Та лиш в окопах просто стиралися…
Бог був байдужим, а демони гралися…
17.11.2024

Війну перетворили на ток-шоу,
Жартуємо в мережі,немов Бернард Шоу.
Ухилянтів розплодилось, як собак,
Населенню у військкоматах все не так!
-"ВІЙСЬКОВИМ ПЛАТЯТЬ СОТКУ, А Я - ЖЕБРАК!",
-Так підіть, позаробляйте на війні!
- Краще най солдати, а я - ні!"....
Як це все набридло, аж за край!
Хочеться поїхати за небограй,
Щоб це все не бачити, аж ніяк
Й тих всіх ухилянтів, яким все не так...

Горить моя свічка
Над тихою річкою,
Згадує Голодомор...
Як люди заплакані,
Чином налякані
Прийшлих московських потвор.
Згадує овочі,
Які мовчки й дО ночі,
Скидали у Саксагань.
Скотину всю з'їли,
Й собак не лишили -
Це наслідки Росії діянь.
Як пухли від голоду,
Вмирали від холоду,
Й шукали хоч би зерня...
Кропива та й з лутигою,
Слабий, добитий мотигою-
Ось тодішня стряпня.
На роки засекречено,
Мільйони приречених
Та пам'ять досі жива
Про те, як нас нищили,
Як нас калічили
В ті голодні жнива...

В кожному з нас є янгол.
В кожному з нас є демон.
Кожен має свій символ,
Й ніхто не знає,куди ми всі йдемо.
В кожному з нас є небо.
В кожному з нас є прірва.
Не літати нам - дуже ганебно,
Та осісти змусить лиш діва...
Та діва, що ходить так тихо...
Та сама,що в капюшоні...
Та сама, що носить нам лихо...
Та сама, що ходить з косою.

Я цілую тебе в кров,
Я цілую тебе в серце,
Лиш залиш відчинені дверці,
Для мене,щоб щастям наповняв його знов.
Просто знай,що ти не самотня,
Я з тобою пройду крізь віки!
Я піду за тобою в безодню
Й не цікавлять інші жінки.
Я вірю тобі, як нікому!
Лиш благаю - довіри не зрадь.
Почуття не знають кордону
Й не використовують масок, знарядь.
Хоч взаємність твоя неповна -
Все одно піду до кінця.
Може з часом її щось доповнить?
І нас з часом розсудить життя.
13.01.18

Отримати тіло — не значить отримати душу.
Я обіцянок своїх не порушу.
Отримати тіло порожнє без тої душі
Що так любить мої вірші...
Не треба...
Кохати нестримно- не значить бути коханим.
Най ти будеш найкращим у світі, старанним -
Можливо, не зможеш запалити вогонь
У серці,душі...дотик долонь...
Forever...
Життя є бентежне,як не крути.
Мене заспокоїти можеш лиш Ти.
Без тебе не так все й дратує.
Без тебе кожна людина нервує.
На небі...
Можливо буду щасливим,
Коли для тебе буду я особливим...
Єдиним...
12.12.2017

Ходімо зі мною — я покажу тобі Рай!
Ходімо зі мною — я здійсню твої мрії!
Ходімо зі мною — й сльозам буде край!
Ходімо зі мною — й разом здурієм!
Ходімо зі мною — залиш їх усіх!
Ходімо зі мною - бери лиш за руку!
Ходімо зі мною — я очманілий твій псих!
Ходімо зі мною - забудеш про муки.
Ходімо зі мною — ходімо на вік.
Ходімо зі мною, солодка ожино!
Ходімо за мною — я той чоловік,
Якому ти скажеш — Твоя я дружина!
01.10.2017

Якщо ми втопимось в очах -
Нам неважливий буде страх
Падати разом у прірву.
І най нам гратиме весь світ,
Я припиню вмить твій політ
І з прірви вмить тебе я вирву!
Най буде вічним наш танок,
І в танці підем під вінок,
Що об’єднає нас в подружжя.
Той танець сповнений вогнем,
Під теплим весняним дощем,
Спалить дощ і все байдужжя.
Ми разом будемо на вік,
Ти - моя дружина,я - твій чоловік,
І нам не трапиться жодне роздоріжжя...
18.09.2017

Кліп на YouTube
Викладу я,
Як обвуглився труп
І ціла сім’я!
Горіли живцем,
Горіли як мить,
Їхнім Творцем,
Що створював Світ,
Тим папірцем,
Що Біблія зветься
Обдурені!
Кожен із них
Людиною був,
Все ставив на пих,
І ось він почув
Що Бог всіх врятує,
Що Рай принесе,
Життя подарує
Нове...
В то кожен повірив
І став він мерцем
Став попелом сірим
Згорівши живцем!
В житті розраховуй
На себе одного!
В житті прораховуй
Свою дорогу!
Ніхто не врятує,
Ніхто не спасе,
Лиш смерть подарує,
Вогонь принесе!
13 вересня 2017

Мирне життя
10 років тому...
І ніхто не гадав,
Що побачим війну...
Мирне життя,
Старенький metal,
І що одягну камуфляж
Тоді я не знав.
І брат мій не знав,
Що потрапить в полон,
І що свій кулемет
Не відпустить з долонь.
Ми мчали тоді
На Сradle Of Filth,
Щоб послухати скрім
З різних столиць.
"In metal we trust"
Ми казали тоді.
"Слава Героям
В цій клятій війні" -
Це наші слова
Саме тепер
І не надто цікавий
Нам жоден концерт.
Просто урвалась
Тихо струна,
Сподіваюсь скінчиться
Ця клята війна.

У фейсбуці є 2 фото,
У фейсбуці смс,
Ну чому не скажеш "Pronto"?
Без тебе змучився я весь...
Без Тебе день в мене похмурий,
Без Тебе і життя не життя.
Без Тебе світ - то гнів всіх фурій,
Що не знають каяття!
Чому хворієш так далеко?
Чому не можем бути вдвох?
У лютий холод,пекла спеку...
Без тебе я морально здох...
Без Тебе сонце світить чорним,
Без Тебе музика німа,
Без Тебе світ не буде повним,
Без Тебе і мене нема.
Без Тебе їжа-кістка в горлі,
Без Тебе як пісок вода.
Без тебе в спині грижа Шморлє,
Без Тебе я вже нікуда...
2017

В труні я бачив новояз,
Дітей я пхав у демігляс,
Але лише російськомовних!
Під вустерширом був кацап -
Той самий,що атакував наш ДАП
Та мучив "кіборгів" моторних.
Бурята їв я у аджиці,
Хоч довго відбивав по пиці,
Та один чорт - застряг в зубах!
Кадирівець був у брусниці,
Маринували у в’язниці,
Й у трусах був його страх...
Та все одно ми їх всіх з’їли!

17.08.2017 15:30

Ти як Весна - в зелене вбрана,
Приходиш тихо й все тане.
Тебе чекають і хорти і граки,
Навіть дехто із людей,але тобі то є...все одно.
Ти як Весна - журчиш струмками,
Вдихнеш життя в столітній камінь,
Ти як Весна - грозою б'єш,
Дощем холодним обіллєш,
Та сподіваюся — зігрієш…

І там дива: там Ліший ходить!
Там москалі на гілочках висять...
Там сепарів за яйця водять -
Їх гаком хочуть відірвать!
Підеш праворуч - куля свисне
Підеш ліворуч - на кіл всадовлять!
Підеш в атаку - дупа трісне!
І не втічеш - почнуть стрілять!..
8 лютого 2016

Твого волосся водоспад
По тілу твому дико грає
Гарніший сонця у сто крат
І глибше за перлину сяє.
Твоє волосся, довжина...
Мій подих перехоплює вона!
І най росте на заздрість всім
Най вічна сила буде в нім!
24 жов 2016

Вона сиділа на даху
І то було їй до смаку,
Вона сиділа та дивилася на сонце.
В її очах був сум і щем
І задихалась від проблем
Давно вже мріяла стрибнути у віконце…
Щодня виходила на дах,
Щоб обернутися на прах,
Та не наважившись ридала у хустину.
Так тривало який час,
І узрів її в анфас
Художник,що мріяв про шедеври та картини.
Він малював її у профіль,малював її в амфас,
Малював її він довго,
Малював її не раз -
Художник,що був родом із Монмартра.
І поки той там малював,
Митець пісні пером писав,
Щоб їй їх заспівати,як Синатра.
Повернувшись один раз,
Вона побачила в той час:
Біля дверей лежали лист і ще картина.
В листі не було інших тем,
Окрім «позбутися проблем»,
Зізнань і пісень про вічнеє кохання.
Душа її вмить розцвіла,
Сльоза від щастя потекла
І подивилася вона на ту картину.
Так їй сподобалась вона,
Що її голос застогнав,
І закортіло народити собі сина.
І вийшла заміж за митця,
Вродила сина від творця отої самої чудової картини…
Один її все малював,
Митець вірші їй все писав
І ревнував її скажено, як Отелло.
І ось урвавсь терпець митця
Та відправив к праотцям
Коханця та порубане на друски її тіло.
Ще її сина порубав
І ту картину розірвав -
Померла дівчина — здійснилась її мрія.
Митець плакав і ридав,
Волосся своє він зривав -
Бо вперше сильно покохав,
Та з'ясувалося, що дівчина — повія.

Чорна троянда, краплини вина...
Готичне кохання ми вип'єм до дна.
Готичне і вічне, як небо,як морок
Небезпечне й яскраве,як сонце,як порох,
Таке дивне і ніжне, як пелюстки,
Що живуть нескінченно,роки та віки...
Так болісно й солодко,як в перший раз...
Солодко разом і біль від образ.
Життя швидкоплинне для нас - це ніщо!
Не буде "а може", не буде "якщо",
Все прописано чітко,як кров на стіні,
Амур стріляв в серце...Тобі і мені…
14.02.2016

На берегах Дніпра - буде моя воля.
Буде там життя і буде моя доля.
А в могилі тісно та в могилі поряд
Хробаки мерзенні і духу там неволя.
Волію я літати по країні милій,
Все спостерігати.Вона — той самий Вирій,
Де я врешт спочину тілом,та не духом.
А решті вояків — земля най буде пухом.

Український спец.признач. -
Вороги від нас всі в скач!
Ти в АТО і я в АТО!
Не замінить нас ніхто!
Я в строю і ти в строю -
Ворогів я всіх уб'ю!
Підем швидко по слідах!
І навієм на них страх!
Най поплачуть і скавчать -
Матимуть тавро-печать!
Ненько наша Україна!
Спец.признач цінуй,як сина!
Будьмо неньку боронить
Ворогів розіб'єм вмить!
10 лютого 2016

Ой сестри,мої сестри!
Тримайте подарунки -
Най бачать всі навколо
Ці гарні візерунки.
Най знають мої сестри,
Що брат є в Україні,
Що б’ється він за волю
Рідной Батьківщини.
Пам’ятайте сестри,
Що як не стане брата -
Знайте ви в обличчя
Свого супостата.
Сестро моя сестро,
Не корись чужинцю!
За мову рідну й слово -
Видряпай очницю!
Най ви мої сестри
В далекім Киргизстані
Та не простіть кацапам
Брата у савані.
16.01.2015

Осточортіло все
І нецікаві фільми,
І ніц ми радість не несе,
Серце розірвали кіньми.

Не хцу я бачити нікого,
Не хцу і говорить ні з ким,
Її кохав та толку з того?
Мабуть і помру з коханням тим.

Як тяжко нести кляту ношу
Шипів романтики і пофігізму,
О,серце! Заспокойся,прошу!
Та як зламати пекла призму?

Я маю йти крізь ті думки,
Що житиму лиш раз торкнувшись неба.
Я маю йти крізь ті думки,
Що житиму без тебе...


11.09.2014

Чому не можу бути поруч?
Чому так сильні почуття?
Чому не можемо водноруч
Прожити разом все життя?

Чому так боляче і гірко?
Чому на серці лиш лайно?
Замість серця тепер дірка,
І мушу жити все одно.

Тепер вже нікому чекати
Мене з роботи і АТО
Тепер нема куди вертатись
І мушу жити все одно.

Чому тепер я мушу жити?
Заради чого і кого?
Тепер я вовком хочу вити,
Тепер я хочу одного...

А чого — я най не скажу -
Таємниця це моя.
Свій біль нікому не покажу,
Тебе чекати буду я...

07.09.2014

Я так страшився тої миті
Коли ти скажеш ці слова:
- «Без тебе житиму на світі
Без тебе ж якось я жила?
Я звикла жити в тому ритмі,
Коли планую все сама.
В моїм житті, в цім алгоритмі
Немає місця тим словам
Якими душу ти зливаєш,
Якими кажеш почуття
Як на мене ти чекаєш
І мрієш як про вороття.
Пробач, що так у нас все сталось,
Пробач,кохати не змогла.
Тримайсь,аби життя не обірвалось,
Аби не з’їла його мла.
Якщо пошлють — ти повертайся
Із зони смерті та АТО,
Не помирай, життя тримайся -
Мені ти друг — не бозна-хто!»
Але це сталось... Ти сказала...
І в серці тріснула струна.
Я милувавсь,коли ти спала,
Для мене завше чепурна.
В моєму серці ти навіки,
В моєму серці ти одна.
Стечуть із серця крові ріки -
Цю чашу вип'ю я до дна.

07.09.2014

Пройшла лиш ніч, а я вже скучив...
Пройшов лиш день - я втратив спокій...
Без тебе бути я се змучив,
Де ж ти була усі ці роки?

Лягаю в сон - думки про тебе.
Коли я сплю - лиш ти у снах!
Для мене ти - як янгол в небі,
Без тебе я живу в пітьмах.

Тепер горять в моєму серці
Безмежно сильні почуття.
Так легко ти відкрила дверці,
Мені на шлях без вороття.

Мій шлях тепер — то твоє щастя.
Мій шлях — то посмішка твоя.
Ти як той хрест, а я зап’ястя -
До тебе лиш прибитий я.

І я б хотів, щоб ти це знала,
Як ніц не маєш навзаєм -
То почуттів моя піала
Зіграє мені реквієм.

Казав тобі учитель - вчи клавіатуру!
А ти цуралася тих благоговенних знань!
Тепер поглянь - транслітом пишеш з дуру,
Тепер не хочу чути жодних нарікань!

Козак думав думу,
Не стерпів він суму -
Пішов він з москалями
Люто воювать.
Бо нищать Україну,
Країну дуже дивну,
З чарівними гаями,
В них їх і ховать.
Копав кацапам ями,
З широкими краями
Повні хробаками
Та з неглибоким дном.
Най шакал їх крає
Най тіло розриває
Своїм кривим іклом

Забирайся з України!
Забирайся геть!
Як се лишиш в Україні -
Буде тобі смерть!
Гей, москалю,
Сядь на палю
Й трохи відпочинь!
Як не любиш українців -
Нишком там і згинь!

Як важко тут на чужині:
Живцем гниєш,як у труні.
Тут навіть хліб немов цеглина,
І м’ясо навіть не їсть псина,
Від молока аж шляк трафляє,
І жах у всіх в очах гуляє.
Не смалять сало тут соломой,
А їдальню звуть "столовой".
Ціни гірші шкуродерні,
І люди тут немов скажені,
Злі такі й несамовиті,
Горілкой клятой оковиті...
Через слово гнуть тут мати...
Ай!! Нема чого казати!
Одним словом — москалі!

В бокалі вино і чути лиш ZAZ,
Кохання крило відламане в раз.
Сум у душі та розбіжність шляхів,
Для зустрічі треба сотні життів.
Живеш ти так близько,
Й водночас далеко.
Нас не з’єднає до смерті лелека?
Ходжу я навколо, як той вампір,
Що чекає запрошень до щастя на пір.
Я хоч далеко, але зовсім поруч,
Жити з тобою хочу водноруч.
14.07.2013.

З першого погляду - дике кохання.
З першого погляду — дике страждання.
Ірраціонально і так по-дурному
Від почуттів впав я у кому.
Палає те серце, що майже вже спало.
Страждає те серце,бо знов покохало.
Тепер лиш Вона у моїх думках,
Від злого безсилля пронизує страх.
Поруч побути і допомогти,
Разом вершин в житті досягти.
Ніжно торкатись кохання крилом,
Кожна вечеря — за одним столом.
Ранком вітатись по-українськи,
Заварена кава і чайник ісинський.
Сніданок у постіль,
Ласощів вдосталь,
Бачити очі,
І разом щоночі...
Можливо все це — думки нездійсненні
І я в них навіки сиджу полонений..

Незавершені малюнки,
Недороблені справи,
Філіжанка холодної недопитої кави...
Кудись поспішаємо,
Кудись вирушаємо
У вирій життя...
Летимо про долю забувши,
Мчимо своїм серцем поснувши
Святеє кидаймо знов в забуття.
Святеє - то творчість,
Святеє - то щирість,
Святе - то кохання,
Що приходить наче востаннє,
Святе - то наші діти,
Що будуть за нами святе боронити.
Про то забуваймо,
Кудись вирушаймо.
Але озирнувшись,
Назад повернувшись
Дороби свої справи,
Допий свою каву,
А в малюнку змалюй найкраще життя.

Мене нема...Помер,зогнив,загинув.
Мене нема...У небуття поринув.
Мене нема...І не шукайте більше.
Мене нема...Лишився тільки віршік

Полетімо з тобою в вічність,
Полетімо з тобою в Рай,
Нам літати стане у звичність
Серед янголів диких зграй.
Ми тепер з тобою вільні -
Нас обійме небограй.
Наші душі з тобою спільні
Серед янголів диких зграй.
Кожна квітка нам шепоче:
Ти кохай, кохай, кохай!
Сонце нам сплете віночок
Серед янголів диких зграй.
Ми коханням затьмаримо сонце
Душ теплом зігріймо світ
І у спадок лишімо донці
Букет згадок файний цвіт.
Ти поглянь, моя кохана:
Це Едем! І це — наш Рай.
У нім кохання вічним стане
Серед янголів диких зграй.

Зажурили щось тебе,Україно ненька,
Кінця краю сліз нема,моя дорогенька.
Прийшла влада москалів тебе мордувати,
І так мало є кому тебе захищати.
Десь поназбирались вороги трикляті,
І повимирали козаки завзяті.
Де ж колишня слава захисту Вітчизни?
Нема тепер нічого,окрім тої тризни,
По свободі волі,по свободі долі,
І як ворогу колись насипали солі...
Зараз ми лише гинемо тихенько
І чуби козацькі хилимо низенько
Перед ворогом чужим,наче братнім людом,
А вони лиш порсають у лайно нас чубом.
Як почують солов'їну - так кричать "Бандера!"
Повернути мріють владу СРСРа.
Вже давно хворіють тим патерналізмом,
Згадують,сумують знов за комунізмом.
Все ніяк не можуть мозок схаменути,
І згадати як пекти з ворогів вертути.
Схаменіться та вставайте і порвіть ті пути,
Що заважають з ворогів випекти вертути!
2012

Ти мене чекай навесні,
Коли кульбабок поля дуже рясні,
Ти мене чекай навесні,
Біля вогню заспіваймо пісні...
Коли знов запанує тепло,
Коли соком багате стебло,
Ти мене чекай навесні.
Я приїду і зварим варення,
Напечу багато печеня,
Потім разом його ми з’їмо,
Переглянемо може цікаве кіно,
Фоток наробимо цілий архів,
Переваляймось сотні шляхів,
Перечитаймо сотні віршів,
Лиш мене дочекайсь навесні...

Болісно...Хочу склянку того глінтвейну,
Що вдушить біль мій ретельно.
Капосно...Втратити пам’ять і не пам’ятати,
Хочу біль мій сховати за ґрати.
Моторошно...Люди не хочуть між собою дружити,
Лиш брудом людей жадають труїти,
Всім показати: вони найкрутіші,
А насправді хоробрість повигризли миші.
На все всім начхати,на все наплювати
Всі лиш рахують власні витрати,
Думають дрібно і не глибоко,
Потім рахують Батьківщини пороки.
А варто лише всім схаменутись,
Від сплячки мозку навіки позбутись,
Прорахувати,що в нас не так?
Чому народ на більшість жебрак?
Чому голову гне,коли варто битись?
Чому мляво іде,де не треба баритись?
Най я осліпну,не бачу, не чую,
З лиха того я лиш сумую...

Чи не тарпани гайнулися по тілі?
Чи не слони товклися у душі?
Чи то не ми не годні жить як білі?
Чи то не ми ховаймось у кущі?
Чи не політики життя нам отруїли?
Чи не своїх топили у багні?
Чи не чуже лайно ми тихо їли?
Не слід нагайки на нашому стегні?
Я більше так не годен зовсім жити -
Й я маю щось з таким життям робить
Або інакше - це якщо лишити -
Зостанеться тихенько вовком сірим вить...

Пофарбую я в чорне
Костел,що у Львові.
Застигли холодні,
Як мармур долоні.
Наче камінний хрест
Тисне образа,
Колись прозора душа -
Тепер тріснута ваза -
Стікає сльозою
Десь у нікуди...
Від холодного болю
Не дістати б застуди...
Пофарбую я в чорне
Костел,що у Львові.
Там буду чекати
Тепла та любові,
Бо не вірить кохана:
Хоче бачить думки;
Розкладає у вазі
Холодні вінки...
Де блукає та Віра
Та Дике Кохання?!
Бо кохаю навіки!..
Навіки й востаннє...