Зів’яле ліжко тепле від кохання,
Гаряча кава розганяє мрії.
Життя в лице кидає виправдання,
І сипле ніч на твої довгі вії,

Впліта зірки у чорний шовк волосся,
І ледь відчутним подихом торкнеться
Твоїх долонь… а серце зайнялося
П’янким вогнем… і вічність розіб’ється,

Розкришиться, зламається, розтане,
Останнім снігом відійде в минуле…
І на вікні фіалками зів’яне –
Це ти від янголів у сні почула.

А я вже третю ніч розпещую безсоння,
Пірнаючи у себе до світанку.
І так, неначе фарба з підвіконня,
Облущаться всі спогади до ранку…

А потім ти їх склеїш поцілунком,
Не пропустивши жодної деталі.
Нас це життя не пустить за лаштунки,
Скоріш за все, воно пошле подалі…

Зів’яле ліжко тепле від кохання,
Гаряча кава відганяє мрії.
День, що прийде, почне нове змагання,
А нас весна теплом своїм зігріє!..
01.03.2014р.

Нам не потрібні королі,
На них ми вдосталь надивились.
Хоч наші крила ще малі,
Радію з того, що з’явились.

Радію з того: не мовчим,
Бо це мовчання гірше страти!
Не остудить серця нічим,
Думки не кинути за грати!

Я вірю, буде день новий,
І будем ми, і Україна,
І мир, і щастя, світ живий,
Любов, яка для всіх єдина!
09.03.2014р.

Події 21-го сторіччя…
Нові герої нашого часу:
Ми бачим їхні закривавлені обличчя,
Ми бачим більше –
як тіла несуть…
Ми бачимо чиїсь розбиті долі,
Їх смерть, як яблука, з дерев зрива.
Без батька виростуть сини в Подолі,
А у Полтаві наречена – вже вдова…

Події 21-го сторіччя…
Нові герої історичних днів:
Ми бачим їхні закривавлені обличчя
Змужнілі й загартовані в вогні…

У Харкові заплаче гірко мати,
У Львові батько сина похова…
Вони на небі будуть спочивати,
Про них пісні народ ще заспіва!..

Події 21-го сторіччя…
Нові герої нашого часу:
Ми бачим їхні закривавлені обличчя,
Ми бачим більше –
як тіла несуть…
21.02.2014р.

Часом хочеться забути календар,
усі ці дні,
і не дивитись на годинника
хоч трішки.
Забути назви вулиць –
здебільшого сумні,
і наодинці в невагомості
гуляти пішки.

Забути про роботу, про борги,
і про свої, і про чужі,
і про невдачі,
бо покладе життя
як завжди на ваги
з одного боку світ,
а з іншого мої думки незрячі.

День наостанок втратить кольори,
щоночі почуття стають п’янкіші,
виразніші, злітають догори,
а з плином часу
стануть ще міцніші…

Невже ти скажеш, що усе дарма?
Усе, про що ми вдень,
та головне вночі мовчали…
Мене, як завжди,
ніжно втішила зима,
хоч по дорозі всі сварились і гарчали…

Покрила ніч своєю ковдрою
із чистого кохання
всі наші рани, неприховані образи.
Лунають постріли,
а поміж них зізнання,
чи може навпаки?
З якогось лазу
припреться совість – і почнуться муки,
а потім прийде день,
і не вагаючись, нас візьме
на поруки…
10-12.02.2014р.

Незабаром відступить зима –
Чути подих весни недалеко,
Та вона не приходить сама:
Повертаються з нею лелеки,
Повертаються сонячні дні,
І земля знов запахне росою,
Так, неначе, в найкращому сні,
Де свобода дається без бою,
Де життя варте більше за звук,
Де вогонь не пече – зігріває.
Компроміси не в стисненні рук,
А у тім, що усіх нас єднає.
Ми не ділимсь на захід і схід –
В нас на всіх Батьківщина єдина,
Наш козацький незламаний рід
Поєднала навік Україна!
------------------------
Незабаром відступить зима –
Чути подих весни недалеко,
Та вона не приходить сама:
Повертаються з нею лелеки…
05.02.2014р.

Ти моя протиотрута
від шаленого життя.
В чистий одяг закута, -
в теплий подих буття.
Ти моя невагомість,
смак збліднілих ночей,
що отримав натомість
збанкрутілих речей…

Ти моя противага, -
світлий бік темноти.
Грішне слово “повага”
часто губить світи.
Ти моя віра в себе,
віра в теплі думки.
Неможливо без тебе, -
це у прірву стрибки…

Закликаєш до бою
за свободу життя.
Тільки поруч з тобою
щирим є каяття.
Тільки поруч з тобою
розумію себе.
У полоні нас двоє…
нас залишиться двоє…
я відчую тебе…

Ти моя краща тема
в спілій прозі життя,
нелегка діалема,
і крихка діадема
в моїх купах
сміття…
...2012р.

Не можна мовчати –
твій голос потрібний,
бо кожен хто вірить
запалить серця.
Думки не забрати,
не кинуть за грати:
нам вистачить віри
іти до кінця!
Не можна ховатись –
байдужість вбиває
певніше за кулю,
бо рани в душі.
Не дай своїй честі
без бою зламатись,
братів відцуратись,
бо вийде даремно
всі рани й вірші.

Хочеться спитати в багатьох
і, навіть, в Бога:
За що таке каміння в неї на дорозі?
За що в її очах завжди тривога?..
Віршем всього не скажеш…
та, мабуть, і в прозі
не передать той біль і сльози,
коли в обличчя Матері
хтось кидає погрози.

Її біда, що за кермом безглузді капітани
були, і є, і будуть(як не жаль…).
Вона руками затиска щоразу глибші рани,
а ми(хоч нас і б’ють) погано
перетравлюєм мораль.

Хочеться спитати в багатьох…
і хочеться зробити –
відкрити двері їй у затишні сади,
і провести за руку під квітучі віти,
і показати, що не зламані
іще синів ряди.
Вона ще може нас в життя вести,
Повір лиш їй(я знаю можеш ти!).

Я вірю в неї, вірю в свій народ,
Я вірю в те, що Бог нам допоможе.
І ми разом із нею обійнять
свободу справжню
Зможем!
20.01.2014

Пам’ятай, що ти не річ,
І щось винна тільки небу.
Буде важко, то поклич –
Я прийду, коли це треба.
Пам’ятай, що всі слова
Не лише сполуки звуків.
Мрій, бо мрія ще жива,
Мрій – інакше буде мука.
Хочеш плач, коли болить:
Сльози непогані ліки.
Втома зайде лиш на мить,
Але скине черевики…
Не тікай, то є біда:
Раз - і вже ховатись звичка.
Все очищує вода,
Бо життя – шалена річка.
Не питай чому не йду –
Я без тебе не існую.
Я в тобі себе знайду,
А життя своє – дарую.

Ми вже потроху забуваємо як пахне літо,
Як теплий вітер нам шепоче про життя,
Як біля річки бігають і веселяться діти,
На жаль, в минуле ми не маєм вороття.

А хтось кричить:"В житті немає правди!"
Можливо й ні, радій, що воно є,
І пам'ятай усе, що ти зробити мав би,
Не просто так життя наступний рік дає.

І хто би що там не хотів змінити,
Та головне, я вірю, - не втрачати час.
Відчутен вік, бо душі завжди діти,
І докази цього я бачив вже не раз.
2013р.

Як довго я чекав цю зустріч із тобою,
Як палко сподівався, що ти десь справді є.
Навколо цілий світ, але тепер нас двоє,
І серце, що у грудях, воно навік твоє.

Не вмію я співати, пробач, моя кохана!
Інакше б всі пісні присвячував тобі.
Любов, то є на серці найбажаніша рана,
Мій ангел-охоронець у вічній боротьбі.

Як довго я хотів твій подих відчувати,
І дотик твоїх губ, і погляд із-під вій.
Коли в твоїх руках, не можу не літати,
Бо кожен у полоні своїх нестримних мрій.

У голові моїй думки лише про тебе,
Ти зводиш з розуму мене, моя мала!
Але мені нічого іншого, повір, не треба:
Все, що хотів собі, то доля вже дала!

Справжню зиму хотів би відчути
на дотик і смак,
Сніг і лід, яким в січні прикрашені ріки...
Справжній світ без війни... переможенний "рак",
Що вже більше нікому не зтулить повіки.

Світ, де більше не буде загиблих в бою
Не за віру і честь, а за дурість від влади.
Світ, де кожен повірить в свободу свою,
Світ, де ми не згадаєм про зраду.

На краю ліжка темна ніч
сидить і розплітає коси,
Тону в її очах, бо відірватися
не маю сил.
Терпіти важко самоту, життя
говорить:"Досить!",
Я би давно вже прилетів,-
на жаль, не було крил.

А ти з'явилася як серед снігу
квітка дивна,
Шматочок сонця у мою
сліпу пітьму.
Така близька, чарівна, трошечки наївна,
Лиш завдяки тобі я мрію і живу.

Моя мала, в твоїй душі
весь всесвіт помістився,
Але й для мене місце ти
все-таки знайшла.
Нехай говорять всі, що я
нітрохи не змінився,
Та в мене є тепер на плечах два крила!
2012р.

Мій рай в твоїх обіймах,
і кращого нема,
Бо лиш з тобою поруч сердце б'ється.
В житті дорога завжди
нерівна і крива,
Та байдуже, бо кажеш ти, що це
мені здається.
Твій голос, наче пісня, яку співає ніч,
А погляд теплий, як саме кохання.
Багато слів, але не в тому річ.
За поцілунок твій весь світ веде змагання.
Мій рай в твоїх обіймах,
життя в твоїх руках,
І лиш з тобою поруч сердце б'ється.
А іноді я думаю, що все лише у снах,
Та байдуже, бо кажеш ти, що це
мені здається.
2013р.

Ти дівчина із іншої планети,
Планети моїх мрій і сподівань.
Та я на жаль не знаю досі де ти,
Весь світ - це таємниці і секрети.
Хоч зіркою із неба прошу тебе поглянь!
Ти дівчина із іншої картини:
Пожовкле листя, осінь, зорепад;
Там в синім небі плавають дельфіни,
В зимовий вечір гріють нас каміни,
І за вікном шепоче водоспад.
Ти дівчина із іншої поеми -
Таких віршів ніхто ще не читав!
На нас життя розвішає емблеми,
Самі собою з'являться проблеми.
До них, здається, цілу вічність спав.
Ти дівчина із потяга кохання,
Ти та, що полонила мої сни.
Мабуть, життя - це за любов змагання;
З тобою поруч згоден на вигнання;
Ще дві зупинки, і прихід весни.
Ти не далеко, ти земна і щира,
В моїй душі у засуху дощі рясні.
Коли є біль, рятує в світле віра:
Я вірю в тебе, як у кращі дні.
2013р.