Хочеться спитати в багатьох
і, навіть, в Бога:
За що таке каміння в неї на дорозі?
За що в її очах завжди тривога?..
Віршем всього не скажеш…
та, мабуть, і в прозі
не передать той біль і сльози,
коли в обличчя Матері
хтось кидає погрози.

Її біда, що за кермом безглузді капітани
були, і є, і будуть(як не жаль…).
Вона руками затиска щоразу глибші рани,
а ми(хоч нас і б’ють) погано
перетравлюєм мораль.

Хочеться спитати в багатьох…
і хочеться зробити –
відкрити двері їй у затишні сади,
і провести за руку під квітучі віти,
і показати, що не зламані
іще синів ряди.
Вона ще може нас в життя вести,
Повір лиш їй(я знаю можеш ти!).

Я вірю в неї, вірю в свій народ,
Я вірю в те, що Бог нам допоможе.
І ми разом із нею обійнять
свободу справжню
Зможем!
20.01.2014