Я завжди ненавиділа спортсменів, -
накачали цицьки й дуркуваті кубики,
і думають: всьо, ****ець, королі постмодернізму.
А схожі, загалом, на набитих французьких вуток,
яких до ригачки заповнюють їдлом,
щоб потім з їхньої печінки
ми з тобою, Хуане, поїли свіжу фуа-гру.

У них є ще забава - одягати біле і обтягуюче,
біле і обтягуюче,
ну звісно, бо це ж м'язи,
а м'язи - це вам не книжечку почитати,
це всі повинні бачити! Всі!
Бачиш, мала які в мене руки!
Та я тебе цими руками зараз як візму...!!!
І всі жінки, збуджено та нервово
вистрибують зі своїх і без того закоротких суконь
та смурних цехових підборів
і біжать за цими руками
в надії, що вони
як візмуть саме їх...!!!

Вони, загалом, не пьють, не палять,
нерідко навіть не жруть м'яса,
тіко корисний протеїновий коктейль на сніданок,
що має особливий зовнішній вигляд -
ніби вже разок з'їли, і не пішло.
І борони боже тобі, Хуане,
Мати такого спортсмена за попутника
у потязі чи літаку!
Хєр ти поп'єш з ним сухого французького,
як оце тут зі мною!
Він одразу розповість тобі, яке ти гівно!
А що, він нормальний пацанчік,
правильний та чіткий, як зорі вночі,
він і так сьогодні не в настрої,
не випив вранці свій корисний протеїновий коктейль, розумієш?
Не кінчив у свою Катрю,
теж нормальну дівчину, студентку першого курса політеха.
І що ти тут розклав свої ламкі кістки перед ним,
алкаш бородатий, у тебе там, мабуть, ще й цигарки у кишені,
ти, по ходу, ще й якийсь художник чи музикант.
Що? Музикант? Їбав він вашу музику!

А знаєш, Хуане, як оці величні постмодерністи невеликого спорту
трахаються?
Ну звісно, не знаєш, не вистачало ще, щоб ти знав.
Навіть розповідати не буду,
скажу головне: їм треба все зробити правильно.
-Нам треба покохатися сьогодні, - каже він тобі,
ну, тобто не тобі, а мені, ну, тобто, не мені,
ну, добре, яка на *** різниця, нехай мені.
А потім вставляє лише за розкладом,
демонствуючи при цьому свої ідеальні м'язи.
При чому, вставляє він завжди без презерватива,
але постійно говорить про здоров'я,
ніби натякаючи, що у тебе здоров'я, як раз, немає,
так і згнаєш у калюжі,
ригаючи своїм сухим французьким та йобаною фуа-грою,
хоч би про вуток подумав...!

Але потім кінчати в Катрю стає нецікаво,
хочеться драйву,
і кожен з них знаходить собі іншу жінку,
поетку чи художницю,ні, хай краще буде поетку,
таку, бажано, що ночами курить козацьку люльку на кухні,
намагаючись довчити довжелезний верлібр перед власним виступом,
знаючи, що однаково не довчить.
Таку, яку буде вивертати від м'яз та протеїнових коктейлів,
таку, що буде тікати від нього й ***рити палену водку в підвалах,
де востаннє прибирали хоч трохи ще на початку вісімдесятих.
Але одного дня, коли вона, раптом, протверезіє
і збере свої речі - рвані кеди та зписані зошити без обкладинок,
вона сяде біля нього і скаже:
-Я - поетка, ми всі, поетки,
не хочемо нормального пацанчіка,
нас нудить від вашої надуманої інтелигенції,
нас відлякують ваші м'язи,
і взагалі, ми ненавидімо вуток,
сприймаючи їх виключно у форматі фуа-гри.
Невже тобі подобається бути фуа-грою?
Гей, м'язеносцю, невже тобі подобається бути фуа-грою?!

Я впевнена, що стежити за здоров'ям треба
ще до першого відвідування венеричного диспансера.

2014

А чесно кажучи, увесь сенс,
Власне-то,
В тому, що ми на стільки часто
Прикидаємося взагалі не з тими,
З ким так хочемо прокинутися.
Прокинутися, приготувати сніданок,
Навіть якщо у холодильнику миша
Повісилася.
Відкрити занавіски і, обіймаючись,
Допалювати вдвох
Останні дві цигарки лакі страйк,
Дивлячись на все ще злих та млявих
Бабусь, що торгують насінням
Та пересоленими фісташками.
Прокинутися і торкатися його волосся,
Його неймовірного, темно-русявого
Волосся,
Що поєднується в мій окремий дзен
З його очима,
Кольору вищезгаданих фісташок.
І думати про одне тільки:
Покажи мені знову цей жест,
Покажи його,
Відкинь назад свого божественого чуба,
Поворухнись, посміхнись, поплач,
Поговори, скажи, відкрий, закрий
Та подаруй, примусь подарувати, та ні!
Залиш все, як було.
Твого русявого волосся,
Фісташкових очей
Та довгих тонких пальців,
Мені, насправді, досить.
Ага, прокинутися і сказати,
Сказати йому нарешті,
Як сильно ці фісташкові
Компенсують
Чотири моїх недошлюби,
Три обломи
І навіть те, що Ілля Лагутенко
Навідріз відмовився
Зі мною фотографуватися.

Все х...йня.
Прокинутися і мовчати.
Прокинутися і більш ніколи не спати,
Прокинутися, дивитися на себе голу
В люстерку в ванній,
І думати, блін, які ж худі у мене ноги,
І здається, навіть немає складок на животі,
І все в мені так пропорційно і органічно,
Що три цілих чотирнадцять сотих здець.
Прокинутися зовсім взимку
Й раніше за нього,
Прокинутися й думати,
Заглядаючи у холодильник:
"Є вино та редис.
І яйця. Три яйця.
Як зробити йому сніданок?
Особливий сніданок,
Тому що він сам
Особливий."
Прокинутися й бігти до найблищого горішника
У хуртовину та у мінус двадцять три
У незнайомому місті
Незнайомої країни,
У пошуках сметани для салату,
Одночасно розуміючи,
Що культура країни налаштована так,
Що немає в них,
А ні сметани, а ні кефіру
Тільки, бл...дь, cream та cream...
Їбала я їхню культуру!
Прокинутися і зрозуміти, що ти обожнюєш
Прати його вуличний одяг,
Годувати його кота,
І кожна його
Темно-русява волосинка,
Що залишилася на подушці,
Манна твоя небесна,
Боженькою щиро тобі подарована.
Прокинутися, ніби немає тепер
Ані гопників, ані тітушок,
Ніби всесвітній мир,
І коти вміють розмовляти з господарями.
Прокинутися так, ніби його рука,
Що так мужньо і впевнено
Обіймає твою втомлену шию,
Захистить тебе від усього,
Навіть від пташок,
Яких ти, як смерті, боїшся,
Бо страждаєш
Такою рідкою
Птеранофобією.
Прокинутися і зайнятися тим нестримним,
Тим найщирішим,
Тим, від якого мембрани в клітинах
Уходять на дискотеку
І п'ють темний ром,
Намагаючись розжувати
Солодкий тросниковий цукор.
Прокинутися, бентежачись,
Мовляв, що ж так,
Я гола.
Вся.
Як же, друже, як же,
Я гола, зовсім гола.
І чому я гола і така щаслива.
Така щаслива.
Гола.
Перед люстерком.

Так от, реальність, вона, сука, вперта,
І в черговий раз,
Прокидаючись в одному ліжку
Не з тим,
З ким ти так мрієш прокинутися,
І саме цей не той - непоганий, блін, чувак,
Та от тільки не твій він, не той він,
Думаючи,
Ошаленіло думаючи,
Що принесла тобі ця ніч,
І що було,
І чи було щось взагалі,
Ти розумієш, що приходить грьобане,
Приходить справжнє,
І в люстерку ти не така приваблива,
І китайський штучний редис
Гірчить,
Не залишаючи жодної можливості
Приготувати вже не особливий,
А хоч якийсь сніданок,
Смачніше та корисніше
За Доширак з Мівіною.
І на дворі мінус двадцять три,
І горішників цілих п'ять штук,
Бери, все, що хочеш,
Та нема для кого,
І джинси його брудні
Після дня, проведеного на дворі,
І джинси його -
Не твоя проблема.
Твоя проблема - інші джинси,
І кота у нього нема,
Й нема кого
Підгодовувати солодкою ватою з парку Горького,
Шаурмою зі Студенської
І соковитими чебуреками з Маршала Жукова.
І хто завгодно,
Вийди лише на Пушкінську
Після одинадцятої,
Готовий годинами
Дарувати нестримний,
Пронизуючи, відчайдушно пронизуючи
Всі твої вушні раковини,
Готовий домовитися про всі нюанси
Твого комфорту
І, коли що, твого гонорару.
Такі нерідко підходять після виступу,
Від них несе горілкою,
І вони цікавляться:
"Касю, ви любите сауну? Касю, любите сауну?"

Так от, мій тросниковий цукор,
З яким мені увесь світ стає таким милим,
Зеленоокий і абсолютно особливий.
Його волосся мені, як пташине пір'я -
До нестями боюся.
Боюся.
А потім торкаюся,
І божеволіючи від власного дзену,
Думаючи, вечір добігає кінця,
А коли ми з тобою зустрінемось...
Ну, коли ми знову зустрінемось?
Головне одне,
Най буде так
І тільки так,
З щирістю та правдою в кишені,
поклавши руку на серце й без піздєжа:
Лише його рука здатна
Так мужньо і впевнено
Обіймати мої плечі,
Що були в обіймах
Роздратованих коханців та коханок,
Що били одне одному морди
За можливість провести
Зі мною теплу липневу ніч.
Най буде так, щоб його рука,
Що так мужньо і впевнено
Обіймає мою шию,
Захищатиме мене,
Захищатиме, подібно оберігу,
Мене грішну, мене,
Що мала коханців та коханок,
Мене, цілком прихуївшу
Від пропозицій,
Що поступають
Та способу життя.
Захищатиме від ворон та голубів,
Що поїдають цвілий сухий хліб
І не думають своїми пташиними
Опецькуватими мізками,
Що навкруги можуть бути птеранофоби.
Та, головне - одне.
Якщо він прийде до мене сьогодні ввечері
І принесе мені перо,
Я візьму його.
Перо з його рук - це ліра для письменника.
І більше не доведеться
Прокидатися не з коханими
Не з єдиними
І не з тими, з ким ми хочемо
Прокинутись.