Я завжди ненавиділа спортсменів, -
накачали цицьки й дуркуваті кубики,
і думають: всьо, ****ець, королі постмодернізму.
А схожі, загалом, на набитих французьких вуток,
яких до ригачки заповнюють їдлом,
щоб потім з їхньої печінки
ми з тобою, Хуане, поїли свіжу фуа-гру.

У них є ще забава - одягати біле і обтягуюче,
біле і обтягуюче,
ну звісно, бо це ж м'язи,
а м'язи - це вам не книжечку почитати,
це всі повинні бачити! Всі!
Бачиш, мала які в мене руки!
Та я тебе цими руками зараз як візму...!!!
І всі жінки, збуджено та нервово
вистрибують зі своїх і без того закоротких суконь
та смурних цехових підборів
і біжать за цими руками
в надії, що вони
як візмуть саме їх...!!!

Вони, загалом, не пьють, не палять,
нерідко навіть не жруть м'яса,
тіко корисний протеїновий коктейль на сніданок,
що має особливий зовнішній вигляд -
ніби вже разок з'їли, і не пішло.
І борони боже тобі, Хуане,
Мати такого спортсмена за попутника
у потязі чи літаку!
Хєр ти поп'єш з ним сухого французького,
як оце тут зі мною!
Він одразу розповість тобі, яке ти гівно!
А що, він нормальний пацанчік,
правильний та чіткий, як зорі вночі,
він і так сьогодні не в настрої,
не випив вранці свій корисний протеїновий коктейль, розумієш?
Не кінчив у свою Катрю,
теж нормальну дівчину, студентку першого курса політеха.
І що ти тут розклав свої ламкі кістки перед ним,
алкаш бородатий, у тебе там, мабуть, ще й цигарки у кишені,
ти, по ходу, ще й якийсь художник чи музикант.
Що? Музикант? Їбав він вашу музику!

А знаєш, Хуане, як оці величні постмодерністи невеликого спорту
трахаються?
Ну звісно, не знаєш, не вистачало ще, щоб ти знав.
Навіть розповідати не буду,
скажу головне: їм треба все зробити правильно.
-Нам треба покохатися сьогодні, - каже він тобі,
ну, тобто не тобі, а мені, ну, тобто, не мені,
ну, добре, яка на *** різниця, нехай мені.
А потім вставляє лише за розкладом,
демонствуючи при цьому свої ідеальні м'язи.
При чому, вставляє він завжди без презерватива,
але постійно говорить про здоров'я,
ніби натякаючи, що у тебе здоров'я, як раз, немає,
так і згнаєш у калюжі,
ригаючи своїм сухим французьким та йобаною фуа-грою,
хоч би про вуток подумав...!

Але потім кінчати в Катрю стає нецікаво,
хочеться драйву,
і кожен з них знаходить собі іншу жінку,
поетку чи художницю,ні, хай краще буде поетку,
таку, бажано, що ночами курить козацьку люльку на кухні,
намагаючись довчити довжелезний верлібр перед власним виступом,
знаючи, що однаково не довчить.
Таку, яку буде вивертати від м'яз та протеїнових коктейлів,
таку, що буде тікати від нього й ***рити палену водку в підвалах,
де востаннє прибирали хоч трохи ще на початку вісімдесятих.
Але одного дня, коли вона, раптом, протверезіє
і збере свої речі - рвані кеди та зписані зошити без обкладинок,
вона сяде біля нього і скаже:
-Я - поетка, ми всі, поетки,
не хочемо нормального пацанчіка,
нас нудить від вашої надуманої інтелигенції,
нас відлякують ваші м'язи,
і взагалі, ми ненавидімо вуток,
сприймаючи їх виключно у форматі фуа-гри.
Невже тобі подобається бути фуа-грою?
Гей, м'язеносцю, невже тобі подобається бути фуа-грою?!

Я впевнена, що стежити за здоров'ям треба
ще до першого відвідування венеричного диспансера.

2014