Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Кассандра Рімскі (1982) /
Вірші
Вона писала
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вона писала
Вона обов'язково напише мені буквально за три години
Я відкрию поштову скриньку і побачу від неї листа
Зі словами про те, як вона провела вечір
І зі щедрою дозою російського мату, що давно вже для неї під стать,
Вона взагалі погано витримує будь-які зміни.
Ми познайомились випадково,
На якійсь події
Серед п'яних олігархів, тонкокістних моделей і
Вона розповідала сербською мовою
Історію про те, як тримтячою рукою ледве утримувала перо вона,
На врученні якоїсь літературної премії.
Вона писала мені про свої випадкові зустрічі,
Про те, що саме таку, на перший погляд, щасливу, як вона, жінку
Може насправді бентежити,
Допиваючи джин, доїдаючи пасту під соусом устричним,
В загальних рисах, описуючи того, хто навпроти,
І якого кольору сьогодні на її білизні мереживо.
Вона писала мені навіть про самого мене,
Яке я маю волосся, які вії, якої довжини пальці,
І як сильно хоче до всього цього торкнутись.
Вона писала:"Які мені милі очі твої зелені,
На перехресті моїх думок, ніби ховаючи під землею,
Власну, викликану тільки тобою, розкутість."
Я обожнював вчитуватися в її враження від прогулянок вечірнім Монмартром,
І від того, як зробила б сніданок для мене із трьох яєць
Я повторював її дивні речення, як священні ведичні мантри,
Вона стверджувала, що я для неї прототип, прообраз, взірець.
Я їй рідко відповідав, загалом, я б сказав, лише іноді,
А коли вже мовчав задовго, отримував знову листа,
Уяви, вона не спала три ночі, чекаючи на мою відповідь,
Перекручуючи в голові,
Чи ми всі тут живі,
Як станочник токарний верстат.
Вона писала мені, де на французьких трасах можна краще за все пообідати,
Про затори на в'їзді в Париж,
Про вуличних художників, майже всіх, шарлатанів,
Вона писала:"Мій милий, на жаль, так і не бачив нормального світу ти!"
А я ображався, але дочитував про Луару та готичний костел в Орлеані.
Вона одягалася дивно, як готична аристократка, та трохи богемно,
Носила смішні капелюхи з фетру та оксамиту.
Вона робила смішні ломо-картки, нерозбірливі, звісно і темні
І надсилала мені у конвертах з папірусу
Дурних й на швидкоруч зашитих.
Вона писала:"Настане день, я приїду до тебе додому,
Сяду знімати коралові мешти,
А ти вимкнеш світло у перепокої,
Я нікому, чуєш, нікому
Не буду так щиро належати,
Так віддаватися, що аж дихання перехоплює."
Вона писала:"Я відчуваю тебе вже зараз й навіть на відстані,
І я знаю напевно, ти маєш такі самі бажання,
Простягни мені свою руку,
Я приїду, я прилечу, уяви собі,
Я без тебе така сумна, безпорадна й задато безжальна."
А за три дні ми нарешті стрілися, и сидячи на моїй кухні,
Балакали про архітектуру й неймовірну французьку природу,
Я жив тоді просто в центрі, навпроти
Палацу культури,
Наливав їй горілку, робив бутерброди,
Й думав, ну як я знайшов ці пригоди?
На свою бідолашну шкуру.
Коли вона зібралася уходити, й взувала кеди у передсінку,
Я й досі не знаю, що таке на мене найшло,
Я, ніби самого себе безжалісно перекреслював,
Вимкнув світло, пішов до неї,
І відчув особливе тепло,
Я поклав її на кушетку у самій галереї,
А далі все само по собі пішло...
***
Пам'ятаєш, вона писала:"Настане день, я приїду до тебе додому,
Сяду знімати коралові мешти,
А ти вимкнеш світло у перепокої,
Я нікому, чуєш, нікому
Не буду так щиро належати,
Так віддаватися, що аж дихання перехоплює."
2014
Я відкрию поштову скриньку і побачу від неї листа
Зі словами про те, як вона провела вечір
І зі щедрою дозою російського мату, що давно вже для неї під стать,
Вона взагалі погано витримує будь-які зміни.
Ми познайомились випадково,
На якійсь події
Серед п'яних олігархів, тонкокістних моделей і
Вона розповідала сербською мовою
Історію про те, як тримтячою рукою ледве утримувала перо вона,
На врученні якоїсь літературної премії.
Вона писала мені про свої випадкові зустрічі,
Про те, що саме таку, на перший погляд, щасливу, як вона, жінку
Може насправді бентежити,
Допиваючи джин, доїдаючи пасту під соусом устричним,
В загальних рисах, описуючи того, хто навпроти,
І якого кольору сьогодні на її білизні мереживо.
Вона писала мені навіть про самого мене,
Яке я маю волосся, які вії, якої довжини пальці,
І як сильно хоче до всього цього торкнутись.
Вона писала:"Які мені милі очі твої зелені,
На перехресті моїх думок, ніби ховаючи під землею,
Власну, викликану тільки тобою, розкутість."
Я обожнював вчитуватися в її враження від прогулянок вечірнім Монмартром,
І від того, як зробила б сніданок для мене із трьох яєць
Я повторював її дивні речення, як священні ведичні мантри,
Вона стверджувала, що я для неї прототип, прообраз, взірець.
Я їй рідко відповідав, загалом, я б сказав, лише іноді,
А коли вже мовчав задовго, отримував знову листа,
Уяви, вона не спала три ночі, чекаючи на мою відповідь,
Перекручуючи в голові,
Чи ми всі тут живі,
Як станочник токарний верстат.
Вона писала мені, де на французьких трасах можна краще за все пообідати,
Про затори на в'їзді в Париж,
Про вуличних художників, майже всіх, шарлатанів,
Вона писала:"Мій милий, на жаль, так і не бачив нормального світу ти!"
А я ображався, але дочитував про Луару та готичний костел в Орлеані.
Вона одягалася дивно, як готична аристократка, та трохи богемно,
Носила смішні капелюхи з фетру та оксамиту.
Вона робила смішні ломо-картки, нерозбірливі, звісно і темні
І надсилала мені у конвертах з папірусу
Дурних й на швидкоруч зашитих.
Вона писала:"Настане день, я приїду до тебе додому,
Сяду знімати коралові мешти,
А ти вимкнеш світло у перепокої,
Я нікому, чуєш, нікому
Не буду так щиро належати,
Так віддаватися, що аж дихання перехоплює."
Вона писала:"Я відчуваю тебе вже зараз й навіть на відстані,
І я знаю напевно, ти маєш такі самі бажання,
Простягни мені свою руку,
Я приїду, я прилечу, уяви собі,
Я без тебе така сумна, безпорадна й задато безжальна."
А за три дні ми нарешті стрілися, и сидячи на моїй кухні,
Балакали про архітектуру й неймовірну французьку природу,
Я жив тоді просто в центрі, навпроти
Палацу культури,
Наливав їй горілку, робив бутерброди,
Й думав, ну як я знайшов ці пригоди?
На свою бідолашну шкуру.
Коли вона зібралася уходити, й взувала кеди у передсінку,
Я й досі не знаю, що таке на мене найшло,
Я, ніби самого себе безжалісно перекреслював,
Вимкнув світло, пішов до неї,
І відчув особливе тепло,
Я поклав її на кушетку у самій галереї,
А далі все само по собі пішло...
***
Пам'ятаєш, вона писала:"Настане день, я приїду до тебе додому,
Сяду знімати коралові мешти,
А ти вимкнеш світло у перепокої,
Я нікому, чуєш, нікому
Не буду так щиро належати,
Так віддаватися, що аж дихання перехоплює."
2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
