Вона обов'язково напише мені буквально за три години
Я відкрию поштову скриньку і побачу від неї листа
Зі словами про те, як вона провела вечір
І зі щедрою дозою російського мату, що давно вже для неї під стать,
Вона взагалі погано витримує будь-які зміни.
Ми познайомились випадково,
На якійсь події
Серед п'яних олігархів, тонкокістних моделей і
Вона розповідала сербською мовою
Історію про те, як тримтячою рукою ледве утримувала перо вона,
На врученні якоїсь літературної премії.
Вона писала мені про свої випадкові зустрічі,
Про те, що саме таку, на перший погляд, щасливу, як вона, жінку
Може насправді бентежити,
Допиваючи джин, доїдаючи пасту під соусом устричним,
В загальних рисах, описуючи того, хто навпроти,
І якого кольору сьогодні на її білизні мереживо.

Вона писала мені навіть про самого мене,
Яке я маю волосся, які вії, якої довжини пальці,
І як сильно хоче до всього цього торкнутись.
Вона писала:"Які мені милі очі твої зелені,
На перехресті моїх думок, ніби ховаючи під землею,
Власну, викликану тільки тобою, розкутість."
Я обожнював вчитуватися в її враження від прогулянок вечірнім Монмартром,
І від того, як зробила б сніданок для мене із трьох яєць
Я повторював її дивні речення, як священні ведичні мантри,
Вона стверджувала, що я для неї прототип, прообраз, взірець.
Я їй рідко відповідав, загалом, я б сказав, лише іноді,
А коли вже мовчав задовго, отримував знову листа,
Уяви, вона не спала три ночі, чекаючи на мою відповідь,
Перекручуючи в голові,
Чи ми всі тут живі,
Як станочник токарний верстат.


Вона писала мені, де на французьких трасах можна краще за все пообідати,
Про затори на в'їзді в Париж,
Про вуличних художників, майже всіх, шарлатанів,
Вона писала:"Мій милий, на жаль, так і не бачив нормального світу ти!"
А я ображався, але дочитував про Луару та готичний костел в Орлеані.
Вона одягалася дивно, як готична аристократка, та трохи богемно,
Носила смішні капелюхи з фетру та оксамиту.
Вона робила смішні ломо-картки, нерозбірливі, звісно і темні
І надсилала мені у конвертах з папірусу
Дурних й на швидкоруч зашитих.

Вона писала:"Настане день, я приїду до тебе додому,
Сяду знімати коралові мешти,
А ти вимкнеш світло у перепокої,
Я нікому, чуєш, нікому
Не буду так щиро належати,
Так віддаватися, що аж дихання перехоплює."
Вона писала:"Я відчуваю тебе вже зараз й навіть на відстані,
І я знаю напевно, ти маєш такі самі бажання,
Простягни мені свою руку,
Я приїду, я прилечу, уяви собі,
Я без тебе така сумна, безпорадна й задато безжальна."

А за три дні ми нарешті стрілися, и сидячи на моїй кухні,
Балакали про архітектуру й неймовірну французьку природу,
Я жив тоді просто в центрі, навпроти
Палацу культури,
Наливав їй горілку, робив бутерброди,
Й думав, ну як я знайшов ці пригоди?
На свою бідолашну шкуру.
Коли вона зібралася уходити, й взувала кеди у передсінку,
Я й досі не знаю, що таке на мене найшло,
Я, ніби самого себе безжалісно перекреслював,
Вимкнув світло, пішов до неї,
І відчув особливе тепло,
Я поклав її на кушетку у самій галереї,
А далі все само по собі пішло...

***

Пам'ятаєш, вона писала:"Настане день, я приїду до тебе додому,
Сяду знімати коралові мешти,
А ти вимкнеш світло у перепокої,
Я нікому, чуєш, нікому
Не буду так щиро належати,
Так віддаватися, що аж дихання перехоплює."

2014