(напівсерйозно, напівжартома)

Я стомився, мила, буть твоєм рабом,
Ну бо народився вільним козаком.

Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.

Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".

Та ж були ми разом день і ніч удвох,
Ревнощі ти сиплеш, наче той горох.

Ось тепер й до мертвих вже ревнуєш ти --
Як це пережити? - Господи прости.

Ти скажи їй правду з віщих твоїх губ:
Він одномандатник, тобто однолюб!

Із розлуки плачу я вже кілька діб,
Хочеться живому полягти у гріб.

Мученик кохання - вся у тому суть,
Ось мене на цвинтар людоньки несуть!

А ти йдеш і плачеш, гіркі сльози ллєш,
Й за тобою схлипує майже весь кортеж.

А як вже до ями підійдуть вони,
Я тоді зненацька встану із труни.

Хтось із того дива вимовить матюк,
А когось ухопить раптом кондратюк.

Я скажу їм: "Люди. Я люблю всіх вас,
Та ще не нажився, ще не накохавсь!"

Усміхнуся й з личка твого стру журу:
Не ревнуй, дурненька, а то справді вмру!

18 листопада 7533 р. (Від Трипілля)