Сповідь терориста

Ми з Карі сиділи у вітальні. Останнім часом атмосфера та настрій між пасажирами ставали все більш напруженими. Та й тематика розмов не стала оптимістичнішою з часу нашої останньої зустрічі. Так вже трапилось, що ми опинилися з ним на одному кораблі, великому та досить старому вже судні. У мене багато сусідів, всі вони чудові (люди?), але нажаль історично вони зробилися мені ворогами....така у мене доля... Каюта містера Карі знаходиться вельми далеко від моєї та, до того ж познайомилися ми за досить неприємних обставин....Заступаючись за нього я не думав ані про себе, ані про майбутнє моєї дружини. Хай би сперечався цей містер Карі зі своїми сусідами, далі погроз справа не зайшла б...Дипломатія...Отже, вперше ми з ним поговорили віч-на-віч після невеликого конфлікту містера Карі з одним з пасажирів. Причиною, а точніше поштовхом до непорозуміння стала надто голосно промовлена фраза, яка стосувалась релігії та світогляду містера Карі. Зрозуміло, що цей випадок був яскраво вираженою провокацією, адже всі пасажири були попереджені щодо запального характеру Карі та його реакції на такі питання. До сперечання приєднувались і стороні. Я зайняв позицію самого Карі, як і більшість моїх сусідів, які хотіли позбавити містера Джона надто сильного впливу на капітана корабля. Ось так я і познайомився з Карі.
Як і звичайно, сьогодні ми з ним зустрілися після обіду, щоб вирішити подальшу стратегію поведінки з сусідами-опонентами. Першим вніс свою пропозицію я, не буду переказувати зміст моєї промови, та напевно, вона була дуже вдалою, бо Карі мене вислухав до кінця. Я не міг стримувати здивування, як мій палкий та не передбачуваний знайомий не сперечався зі мною, як зазвичай траплялось. Ба, навіть більше, спокійно сприймав мої розмови щодо вірувань та моєї церкви взагалі. Тоді я йому нагадав, що він вільний казати все що вважає за потрібне та піддавати сумнівам мої власні думки. На це він відповів відверто, вперше за нашу розмову.
- Вільна людина? Так ви сказали, друже? Хто ж це – „вільна людина”? Істота, яка не знає нічого і живе лише ілюзією свого існування, живиться стислими переказами минулих життів. В іншому разі – це найоптимістичніше створіння в світі...Чому? пані та панове, ніколи людина не була і не буде вільною! Жодна держава на загадковій третій планеті! Протягом багатьох мільйонів років людські цивілізації створювали собі кумирів, ідолів, хазяїв. Сперечались, воювали, щоб бути підневільними. А все тому, що людина ХОЧЕ бути рабом. Нажаль ми поки що надто примітивні, щоб звільнитися від штампу кріпацтва. Такими нас створила наша матінка Земля – схильними до гіперболізму, ставлення власної особистості вище природи, характерного егоїзму. І навіть я, зараз розмовляючи з Вами, в душі все ж таки не погоджуюсь з усім цим – ось вам і свобода слова.. Так? Наша власна природа не дозволяє нам говорити вголос. Ми всі хором промовляємо – „без минулого немає майбутнього” та „ уроки історії допоможуть нам побудувати світле майбутнє”. І це безперечна істина, та ж якби люди вміли вчитися на власних помилках. Прислухатись до голосу минулого, який пророкує майбутні помилки. Ніколи нам не стати вільними! Так і житимемо безпритульними собаками, які застрягли між минулим і майбутнім, доки не знищимо себе і весь свій рід...Що ж, скажете, пусті слова. Та знайте, недалеко той день, недалеко...
- Ну що ж, ви, друже, все не так погано...Просто сьогодні холодно та дощ надворі – от у Вас і проявляються такі песимістичні думки. Та врешті-решт, чи ви здаєтесь? Ви? Людина з такими твердими переконаннями?
- Я не здаюсь, я приймаю реальність без страху в очах, пророкую майбутнє. Не я перший, хто так каже, не я останній...Зрозумійте мене правильно, ви ще молодий і ще не зовсім, певно, розумієтесь у житті. Все в світі закінчується рано чи пізно, як і наше панування на цій планеті. Скільки разів, пане, нам давали шанси, просили переродитися, та ми не слухали і далі крокували тим кривавим шляхом війни. Суспільство в якому я існую вимагає від мене крові, посилаючись не релігію. Свого часу я сліпо довіряв цим вампірячим потребам, та настав день і я перечитав „Книгу Буття” та прозрів. Залишилось дуже мало часу, друже, надто мало...
- Послухайте, Карі, що це абстрактні розмови про Armageddon. Вчені не пророкують нашої загибелі найближчим часом, а якщо ви спираєтесь на балачки релігійних братств, то, заради Бога, вони повторюють свої пафосні промови кожні 10 років, все чують наближення Вершників...Невже ви в це вірите?
- Погляньте глибше, юначе, сприймайте час, як термін аж ніяк не буквальний. Та й пророкую я, аж ніяк не загибель матеріальну. Насправді ми помремо тоді, коли втратимо свою Людську Душу. Коли навіть Великі Люди втратять Надію. Природа просто звільнить нас від непотрібних вже більше оболонок....
- А чи є якийсь вихід?
- Зупинити війну, друже, зупинити війну. Поступитись...
- Яку саме війну Ви маєте на увазі? Наскільки я знаю війна ще не почалась ніде..
- Про що ви кажете, війна йде постійно. Просто вона модернізувалась, пристосувалась до нових умов існування. Еволюціонувала, дідько її. І якщо її не зупинити, вона знищить нас, як весь корабель.
- Корабель?
- Так...Ось Вам і приклад, ви думаєте ми коли-небудь прийдемо до пункту призначення?
- Здається корабель тут ні до чого. Це вже з області фантастики...
- Ви так гадаєте? А ви не помічали, що ми надто довго пливемо? Спочатку, ми заблукали, але зараз крокуємо прямо до загибелі.
- Чому? Поясніть мені! Кожна теорема повинна мати доведення!
- Надто багато людей, конфліктів, негативної енергії. Немає простору для її вивільнення, тому корабель піде на дно, до того ж дуже скоро.....
Починався шторм...

§1. Загальні відомості.
Оскільки геніальні думки та ідеї породжує нестандартність, тобто виключення з правил, то можна припустити, що станеться одне з двох: або у світі не залишиться геніїв або всі аксіоми і теореми, навіть тисячолітньої давнини будуть спростовані, як колись були спростовані думки про природу катаклізмів, будову речовин та теорію згідно з якою земля є центром Всесвіту, маючи пласку будову.
Геній і правило – речі несумісні, взаємо обернені. Так, звичайно, з’являтимуться нові правила, може жорсткіші по відношенню до характеру людської цивілізації, а може і м’якіші. Геніальність і стандарт – як світло і тінь. Вони один для одного небезпечні, але й існувати один без одного не стануть.
Тож, як створити генія? Ясна річ, що без кохання тут не обійтись. Яким має бути це кохання – чистим і недоторканим, або ж базарно-пафосним? Зрозуміло одне, воно повинно бути нестандартним. А далі все вже залежить від бажання і меж власної фантазії. Другим складовим компонентом нашої скульптури неозначеного роду має бути бажання. Нестримне, жагуче бажання життя. Пізнати усі його незвідані грані, ребра і кути. Але ж як виховати в собі таку жагу до пізнання, якщо вона не надана природою? Необхідно забрати в людини дійсно все, крім життя. Навчити її кохати кожну хвилину, секунду життя. Вона не повинна розділяти цю любов ні з чим іншим, тим більше дарувати кохання людській істоті, бо такі вже вони люди, що віддають себе цілком і повністю цьому коханню. А, віддавши себе іншому, Геній не зможе присвятити себе своїй ще не народженій геніальності. А геніальність не любить конкуренції, вона забирає тебе цілком і повністю, хоче мати твою душу, серце і розум без сторонніх.
Третім компонентом є працьовитість, якщо у самої людини її немає від народження, то працьовитість необхідна Вам, батьки. Адже це ви збираєтесь створити генія. Ви повинні вкладати працю в своє чадо до тих пір, поки в Вас не залишиться її взагалі. І не дивіться, що дитинка трошки зблідла і змарніла, це побічна дія від великої кількості введеної риси. Нічого, жити можна!
І нарешті четверта складова – це „ніщо”. Воно повинно заповнити серце майбутнього генія по вінця. Всепоглинаюче „ніщо” – це велика сила, яка знищуватиме будь-які поклики душі і почуттів. Адже ж ви знаєте, як це серце завжди заважає! Ось, головні компоненти перед вами. Тепер починаємо ліпити скульптуру...

§2. Можливо...
Любити, пишатись у своїй красі і здоров’ї, шукати щастя та переборювати труднощі. Кидатися у полум’я пристрасті кохання та фортуни. Пити тепло її долонь, шукати її риси у обличчях оточуючих, відчувати її прохолоду, знайти квітку її кохання...Шукати і знайти! Можливо егоїстично, проте пройти цей шлях до кінця. Можливо примітивні, повсякденні мрії звичайної людини, звичайної людини. Людини стандарту...Можливо...Таку людину не чекає блискавичне майбутнє, її ім’я не стануть друкувати у газеті, людство не увіковічить її у своїй пам’яті. Але, напевно у них буде дещо інше, вони пізнають усю геніальність життя!


§3. Кінець.
Втекти! Втікати якомога далі від цих чорних стін, від цих розкішних апартаментів. Бігти від тог постійного нагляду, постійного чекання від тебе чогось надзвичайного, надприродного. Вирватись із тих золотих грат, що зачинилися за мною ще до мого народження. Хочу жити! Жити! Куштувати на власний смак кожну краплину того напою, що зветься життям. Та де знайти крааль із якого я б випив так необхідного мені трунку?