Новітная грізна доба
Надворі залізно крокує,
А кована наша стопа
Свій крок в такт до неї карбує.

Ми йдем, там де степ неозорий-
Геть вирвем бурйян, хащів стоси!
Баґнетами хоч землю зорем
І кровю пролитою зросим…

Там потім засіємо зерно-
Здорове лише проросте!
І наше життя (не мізерне)
Заквітне, буйне й непросте.

12.10.1986р.

Над хвилями зринаючи,
На парусах йде корабель,
В просторі вод шукаючи
Іще не звіданих земель.

Приспів:

-Море, хоч крий світ собою,
Вітре, лиш парус надми!-
Хвилі ж одна за одною
Від носа біжать до корми.

Витримуючи шквалів натиск,
Він борознити океан звик,-
У нього на борту є напис,
Як тавро вибите: ”Romantik”.

Це знов упертий той ”Голландець”
До вітру курс бере так круто,
Що доти буде в вічних мандрах,
Аж доки мис Бур не здобуто…

Хай парус дерто, щогли голі,
І в шторм штурвал не втримати,-
Та він кидає виклик долі,
Щоб вічність хоч йти до мети ! ...

1997

-А хто ж головний тут герой серед вас?
-”Барон чорний”, он він: Віттманн Міхаель,
Хоробрий з хоробрих і танковий ас!
Він сто тридцять вісім раз йшов на дуель,-
Ніхто на землі його так й не підбив,
Лиш ворог з повітря вкінець поразив…

-А цей що, теж з вами, безвусий юнак?
Йому ж бо пора іще в школу ходити!..
-Він, перш як в Берліні упасти навзнак,
Три танки ворожі зумів підпалити!
Там школу смертельну пройшов бо він он-
На плечах худеньких тащив фавстпатрон...

”Залізного” кожний хреста кавалер,
Там ще молодці з ними знов всі живі,
Хоч в бою, хоть з рани хто б з них був не вмер,-
І честь віддають їм уже стійкові:
-Яволь! Ви герої тут всі як один-
Вас з рапортом прийме війни бог Один!

2012

ЕСеСи йдуть у землі вражі,
Бісівський марш чорт завива,
А вояки на Волзськім кряжі*
Наспівують слова:
-Плювали ми вверх і донизу,
Тож хай нас тепер увесь світ
Собі проклинає чи лиже,
Як хто лиш не хоче в одвіт.

Приспів:

Там де ми, там все офензива,
А чорт хай регоче: Га-га, га-га, га-га !
Ми ж будем боротись, хоч доля й зрадлива,
Вітчизно, знай, дорога!

В багатьох битвах бились ми,
Де Північ, Полудне, Захід й Схід,-
Проти червоної ж чуми
Готові все в похід !
ЕСеСи не спочинуть доти, -
На що ми й дали вже зарік - :
Очистимо світ від мерзоти –
Цьому ми свій жертвуєм вік!

Приспів

2012р.

Коли не находиш одвіту
В сумятті буднів сьогодення,
Тоді навертаєш до ”міту”,
Бо він як исте одкровення.

Найперше, що в нім, ”поклик крови”,
Прадавний, одвічний й всесущий,
Щоб йти уперід був готовий,
А також пильний, невсипущий.

Коли бо заводить наука
В блуд хвилі кождіської леда,
Тоді в поміч є така штука–
Санскритська стародавна ”веда”.

Тоді ж, як фальшує всяк знак,
Звістуючи ґальоп нещастя,
Й навкруг лише пітьма…однак
Ще искра надіє єст – ”свастя” !

2015

”Наші мури розтрощені,
Але серця в грудях ─ ні !”,─
Вождем великим натхнені,
Вистоїм і в цій війні …

Вже наш Wehrmacht обезкровлений,
Зір ж аж рябить з вражих турм,-
Є до борні підготовлений
Наш український Volkssturm !

2014-15рр.

Коли літ з пів життя я мав,
Був трохи грошей пристарав.
Й щоб те добро не знецінити,
Зміняв на злото й самоцвіти.

Мов би забув за всяке горе,
Бо появилось друзів море,
Жінки к...расиві, вино, карти,-
Тож, я гадав: життя цим й варте…

Та сумнів взявсь одної миті.
Пішов ж до мудреця я в скиті,
Й, щоб в виборі своїм впевнитись,
Почав добром отим хвалитись
Ще став, щоби переконати,
Слова високі добирати…

Мудрець, що мав поважний вік,
Сперш вислухав, що я прорік.
І тут, немов мечем у карк,
Сказав : ”Не це безцінний скарб !”

А ще – зібрав те срібло, злото
Та вкинув зараз же… в болото (???)

Я навколішки аж був впав,
Гріш із грязюки вигрібав,–
Старий сміхом спинив: ”Бач, о́то:
Не розрізнить болото й злото!
Тож суєту суєт облиш…
Ти ж, бачу, маєш другий хист.

Найбільша цінність в живім слові,
Збирай, кохайсь в народній мові.
Не закопай же свій талант–
То є найкращий твій брильянт !”

…………………………….

З тих пір слова дзвінкі збираю,
Тим рідну мову розвиваю.
Шліфую, мов сапфіра кант,
Й вони блищать, як діямант !

2015

Погаснув промінь світла денний,
І я у тьмі зловісній сню,
Та, дивлячись на знак священний,
Ще бачу відблиски вогню.

Вогонь- арійське божество-
Отак палає нам довіку,-
Він запалив й моє єство,
Й воно горітимо довіку!

2-9.07.1979

Поклик крові

Ми чуємо його одвічно-
Єство арійське наше кличе,-
Він ж буде вести в бій довічно-
В життя величне й таємниче.

В нім заповіти прабатьків,
З епох давноминулих звучих,
Й надія новітних віків -
Нащадків в майбутнім грядучих.

І ми з кличем звитяжним знов
Готові ринути без впину,
А кров, гаряча наша кров,
Кипітиме аж до загину.

28.05.1976

Вирушаєм ! Лиш стукіт чобіт,
Та підківки брязчать об бруківку,-
Салютуємо : сонцю привіт!
І прощаємо рідну домівку.

Викарбована площа Ринкова.
Проводжає нас захват юрби,
І два леви- два конзулї Львова,-
Йдем за зовом грізної доби.

Вітерець, як і ми, молодий,
Його шалом в нас груди наповнені,-
Ми вітаємо день цей новий
І ─ порядок новий у становленні !

Хай в Берліні лунає ”Sieg heil !”,-
Бо Варшава й Париж вже впокорені,
Та Москві- ми покладемо край,
Бо лиш Київ і Львів є нескорені !...

* ДУН- Дружини українських націоналістів

6 і 7.07.1985

Потік в гірському мчить руслі,
Бючись об скелі ґрані,
Туман встає в вечірній млі,
Де доли сріблоткані.

Потік кудись в долину рине,
Туман тече у даль,-
Лиш жаль, що в серці, не покине-
Мій невідступний жаль.

Пару орлів вгорі зір зрить
Що злялись в цятку двоє,-
А серце в грудях знов щемить,
Мов крається надвоє…

30.3.1980

Нема тепла вже в твого тіла,
Хоч й як б я не тулився,-
Любов … любов перегоріла-
Лиш попіл залишився.

Давай з собою попрощаєм-
Це все, що ще зумієм
Любов умерлу поховаєм-
Той попіл тай розвієм…

20.04.1980

До Л.Б-ської

Любов мертва … її убито-
Як цвітка та зівяла,-
Лишився в книжці лиш відбиток,
Де ти її поклала.

Я ж трохи мав тої печалі
Той зсушок викидати,-
Й життя свого сторінки далі
Почав перегортати.

20.04.1980

Я милій щодень, як мав змогу,
Пісень щонайкращих співав,-
Та якось в далеку дорогу
На якийсь час їхати мав.

Щоб їй ж не забувсь голос мій,
Коли то відйїздив від хати,
То в клітці такій золотій
Лишив соловейка співати.

Часу небагато минуло,
Щасливо вернув я додому,-
Та лихо мене там стрінуло─
Хіба не казати нікому ?!

Мов вітер по серці повіяв,
Вразило мене що украй :
Там, в клітці, замість соловія,
Сидів вже якийсь попугай…

08.10.2013р.

Між кряжів стрімких й гордівливих
Раз вздрів я кущ дикої ружі,-
Відтоді до єї звабливих
Пелюсток я став не байдужий.

Й захтів я до своєї хати
Той кущик пересадити,-
Щодень щоб єї підливати,
Кохатись у квітці, любити…

Та дертись по скалах не брався,
Відваги мав, видко, не дуже,-
Чи ж руки вколоти боявся
О гострі колючки у ружі ?!

А вітер, що там ’горі пражив,
Шалений, буйний та дужий,-
Він, лайдак, на теє не зважив
Й пірвав геть пелюсточки ружі…

21.03.2009