...не знаю, що тут діється...так званий пан поціновувач поезії, який комфортно розмістився і на інших сайтах відкрито займається дурницями...як такого позбутися?...поясніть...
минув майже місяць...Очорнення продовжується...що ж,хоча ніколи не бажала недоброго ближньому та зараз напишу не вельми добрі слова..чекатиму, що мо' і мої друзі-недруги, які злорадствують і надумують на свою голову різні версії щоб образити невинну людину - колись попадуть в таку ж дурну ситуацію, в якій опинилася я...хоча і тоді не втішатимусь - тихо поспівчуваю...

Жінка-янгол, жінка-богиня, невіста.
Помежи істин
Вальсує із вітром… вітряна панна,
Осінь, осанна…
Крила білого птаха, що ніби вросли у небо.
Чи треба
Любити осінь – діву, жінку, невісту?
Вечір і місто,
Розгублені зорі, вітрини, клени,
Учора зелені.
М’яко торкаю рукою ніч,
Що зіткана зі свіч,
Що пахне сном, кардамоном, єлеєм
…я поруч із нею,
Вдихаю її – прозору осінню ніч
…поклич…
Крізь осінь і ніч – клич!

Відображення безкінечності
У світі, у квітці, у слові.
Від божевілля - до ґречності,
До любові.
Сліди на палітрі життя
Холодно-гарячі, різномасті.
Серед омани, безвілля, знетям
Не впасти б.
Дихати кожним днем
І вірити, що настане завтра.
Іти проз весни, у листя руде,
Як ватра.
Дерева, наче білборди,
Весняно-квітні, срібно-зимові
Розшифровують коди
У слові.

Аплодувати сирим словам,
Що не мають душі –
Чи варто?
З імли, десь там,
Де вицвілі од відчаю спориші –
Розгорається ватра.
Безпорадна юрба
Аплодує Іуді, з мольбою: «Спаси
Нас!»…од нас же самих…
Українці?…Хіба?
Матері не зрадить син!..
Жар не зотлів, не утих.
Пекуча кіптява впивається у світ,
Ще вчора усміхнений.
А нині?
«Не вбий. Не вкради»… – Божий Заповіт…
І всі вони:
Лжелюди, лженевинні,
Фарисеї без імени і серця…
А ми молимося: «Боже, Ти, що єси…
Ізбави нас од лукавого…»
У шаленому скерцо
Небо і земля. Відлуння яси
Понад загравою.
На тілі землі – шрами
Беззвучні плачі,
Що між нині і завтра…
Аплодувати сирим словам,
Що не мають душі –
Чи варто?

Осінь і грім.
Блискавка губиться у пожухлому бур’яні.
Несподівано, дивно.
Скоцюблені спини
Проймають об'ємні дощові краплини,
Наче серед літа.
Нахмурені грозові хмари прагнуть летіти
За журавлями.
Посеред осені – тісно. Кричу до нестями!
Кричу мовчанням…
Ця осіння гроза, немовби остання.
Дивачка,
Загублена блудниця із пісні неначе.
Вона лише мить.
А за обрієм – стогне, горить…

Я викрешу вогонь із білого каменя,
Що на моїй душі.
Залиши
Усе, що тебе болить – мені
Переболію колись.
Замкнусь
Аж на сім замків,
Щоб ні лукавого, ні Бога
Нікого.
Лише задзеркалля і пустка.
Ще дні, без часу та виміру.
Вимрію…
Так не можна, я знаю.
Та деколи хочеться, треба.
А як без неба?!...

Парашутом осінньої хмаринки
Опустився на землю смуток.
Заснути б.
Ненадовго, на мить,
Щоби прокинутися весною.
Нагою
Душею і тілом,
Як немовля.
Щоб земля –
Без війни, горя і фальші.
А дальше?
Підійнятися і піти,
Почати життя з білого листка…
Хитка
І прозора мрія,
Мов павутинка бабиного літа.
А ще трембіта,
Далеко в горах,
То голосила, то вмовкала.
Повні бокали
Терпкого шафранового напою
Що пахне осінню.
І досі я
Стою на перехресті вітрів,
Закохана в жовтогарячий смуток
Ні, не зможу заснути,
Прийму все, що судилося долею.

(акровірш)
Україно убога уярмлена,
Коронована карою ката
Розірвана, розіп’ята
Анексована абортована
Їй-Богу!
Незалежна? Невже, небого?!
Армія аборигенів

Має місце між млою.
Оселі обпалені
Яригами, яремні ясою.

Колись квітуча, кохана…
Роз’ятрилася рана
Арештовані азимути
Їхні?
Ніколи! Ніко…
Акафіст, або…

Україно убога уярмлена,
Коронована карою ката
Розірвана, розіп’ята
Анексована абортована
Їй-Богу!
Незалежна? Невже, небого?!
Армія аборигенів

Має місце між млою.
Оселі обпалені
Яригами, яремні ясою.

Колись квітуча, кохана…
Роз’ятрилася рана
Арештовані азимути
Їхні?
Ніколи! Ніко…
Акафіст, або…

Писалося скромно, як завше,
Чорним по білому.
А так вже хотілося нового –
Білим по чорному…
Та біль історії овдовілої
Пече нас у тілі, під серцем,
Вогнищем дихає.
Над нивою пустопорожньою
Круки літають,
Немов над могилою тихою…
А так захотілося сонця
В душу щоб зиркало.
Щоби заясніли навіки
У житі волошки
І небо розшите низинкою…