...все ж таки естетичні вподобання - вперті речі. Саме тому через них не сперечаються; саме тому я не сперечаюся, не переконую, а просто - висловлюю думку, яка може не співпадати з.

Отже, і до моїх вух, нарешті, долинули чутки про нову різдвяну стрічку від Netflix, яка (майже) зробилася Різдвяною класикою, щойно монтажер останній раз клацнув ножицями. А як же! - сам великий і жахливий Курт Рассел в головній ролі, це вже 90% успіху. Та у випадку "Різдвяних хронік" - це 100%. Тому що більш нічого вартого уваги, за винятком Курта, я в стрічці не помітив; Рассел вправно виконав усе, що йому звелів режисер; він абсолютно потрапив у пропоновану естетику, але... Але естетичні вподобання - вперті речі, впертіші за етичні. Що це означає? - а ось що.

Пригадуєте, в "Поттеріані", а пізніще в "Злочинах Гріндевальда" в учбовому процесі практикувалася боротьба з ховчиком? Це така магічна істота, що перетворюється на твій головний страх; як на мене, є абсолютно неетичним публічне викриття страхів людей, нехай і дітей. Адже повідомити решту про головний страх людини означає брутально й непристойно оголити душу тієї людини, а ще - дати іншим зброю проти неї, зброю, заборонену усіма етичними конвенціями. Але естетично ці сцени зроблені бездоганно - тому ними не дуже-то й дорікаєш митцям. А тепер назад до Хронік.

Хроніки зроблено як мультфільм на кшталт "Стражів легенд", але без майстерного натяку на "нєвсамдєлішність" або влучного перетину з мультяшністю (як, наприклад, у "Хто підставив кролика Роджера" чи "Прохолодний світ"). Через те геть усе видалося мені штучним - вирізані з картону поліцейські, ватяний сніг, карусельні олені, перевдягнутий Санта, надувне Різдво.

Не знаю, в чому справа. Можливо, все через вік - адже моєму 11-річному синові Хроніки сподобалися. Можливо, Хроніки втрачають через нарочиту й надмірну постановочність - вона, як на мене, відверто розрахована на непритомну малечу. Загалом у стрічці забракло мені справжності - адже кіно мистецтво буквальне; коли мені показують героїв, які щойно шкереберть гепнулися з-під хмар, а вони мають такий самий вигляд, як новесенькі ляльки Барбі та Кен на полиці іграшкової крамниці, - я бачу ляльок Барбі та Кена, і це все.

Все відбувається доволі стандартно: треба здолати негаразди, аби врятувати Різдво. Завдання нескладне, адже постановочним негараздам будь-якого ґатунку та розмаху вірити набагато легше, ніж постановочним гараздам, а кіношне Різдво не вимагає зусиль віри та знімальної еквілібристики. От просто зараз скажіть собі подумки "Різдво", і у ваших вухах неодмінно задзвенять дзвоники та колядки, а вуста самі собою складуться в посмішку. В цій частині постарався кращий Режисер усіх часів - все вже зроблене до нас. Через те, мабуть, на Різдво стаються дива - дива справжні, про які янголи, спостерігаючи з хмарки за метушнею людства внизу, тільки крилами знизують та нарікають:

- Ет, знову вони самі впоралися! - здається, навіть у мегасуперпуперпостановочному "Один вдома" все сталося саме так. Через те "Один вдома" - класика, а Хронікам це не світить, а якщо світить - мені дуже шкода, я був кращої думки про.

Зізнаюся: коли читаю відгуки про Хроніки зі словом WOW, пригадую зовсім не Курта, який таки WOW-заспівав у стерильній буцегарні. Пригадую WOW-католицизм з іншої стрічки - з "Догми". Я не богослов, але на мою думку, Різдво та Санта з тих речей, які не знають змін і не відчувають плину часу та віянь моди; вони просто лежать в основі світу, і світ завдяки цьому існує та може дозволити собі будь-які дивацтва - тому що в основі його зберігаються непорушними та незмінними старі добрі старомодні архаїчні вінтажні класичні дива. А коли дива перетворюють на дивацтва... - тут обурюються мої не тільки естетичні, а й етичні переконання.

...чим лікувався? - Мене зцілили Чеві Чейз із "Різдвяними канікулами" та Містер Бін із своїми Різдвяними негараздами. Люблю, знаєте, старі добрі дива - дива справжні, про які янголи, спостерігаючи з якоїсь хмарки за метушнею людства внизу, тільки крилами знизують та нарікають:

- Ет, знову вони самі впоралися! - і через те жодних сумнівів: ті крила нині таки добряче попрацювали...

Веселого Різдва!

Оповідання Джозефа Конрада "Молодість" - наче дарунок тому, хто шукає відповідей. О, так багато відповідей! - та чи ви їх шукаєте? Чи ви можете жити без питань - до себе, до життя, до неба? Якщо можете - це книга не для вас.

50 сторінок триває подорож морем із Заходу на Схід; 50 сторінок старезний корабель із Марлоу, молодим помічником капітана долає всі можливі перешкоди та небезпеки, від шторму, що вигризає нутрощі корабля та ставить моряків у нескінченну вахту до помп - відкачувати воду, і аж до пожежі, яка охопила вугілля в трюмах і знову припнула команду до помп - закачувати воду в палаючий корабель; 50 сторінок попри все та всупереч всьому юний Марлоу прагне побачити брами Сходу - а корабель на ім'я "Юдея", який так і не дістався порту призначення, Бангкоку, згорів і потонув у морі - дарує йому та кожному читачеві девіз, який пережив корабель і кінець-кінцем привів Марлоу на Схід: "Зроби або помри".

"Зроби або помри!" - наче рефрен, це кредо лунає над сторінками книги; "Зроби або помри!" - ось який невидимий дух ширяє над мачтами "Юдеї", головами Марлоу, старого капітана, кількох ліверпульців і хвилями океану. Є в книзі і другий рефрен - молодість; о, як пристрасно, як солодко, як тужливо вимовляє вже сивий та зморшкуватий Марлоу це слово! І читачеві лишається одне: поринути у цей вік, який штовхає людину в самісінький вир смертельних небезпек, побачити на власні очі ті небезпеки, майстерно змальовані Конрадом, побачити їх без страху, а навпаки, - як кращих друзів, із радістю, та у своєму серці відчути: о, так, молодість - це благословіння! І хай самими губами, хай подумки, але повторити за старенькою "Юдеєю" та молодим Марлоу: "Зроби або помри!"

...і почути в тому відповідь - одну на силу-силенну питань.

2018