Важко на серці,
Я не соромлюсь себе,
Але не впевнена,
Що хтось готовий ,
Слухати як шалено колотиться в мені...

Важко на серці,
Складно виживати,
Ніби ходжу по цвяхах,
Немає суму є тільки
Дикий, пронизливий біль,
Який я зобов'язана перебороти...

Важко на серці,
Ні, не через тебе - повір.
Просто немає співчуття,
Просто немає вже сліз,
Просто вже добре знаю ...

Я сильна,
Я й сама досягну мети...

Останнім часом в мене дуже багато думок, які не дають мені спокою.Зазвичай мене рятували вірші, але зараз все настільки заплутано, що я починаю щось писати 2-4 рядка і все, думка змінюється ,не закінчений вірш...Багато людей кажуть, що написати вірш чи твір - легко, і не цінують старання. Але знали б вони як важко скласти все до купи, що є в голові, як важко переборювати себе кожного разу коли ти пишеш про себе, як нехочеться показувати це...
Завжди думала, що ми - здорові і щасливі...Але побачила змагання з параолімпійських ігор, там люди без ніг, змагаються на біговому колі, без рук - віджиманням і знаєте на їх обличчі -ЩАСТЯ ! вони боряться за право на життя, а ми? Більшість себе настільки жаліє, що аж гидко дивитись...одні щасливі хоч й у вигляді не досконалі, а інші навпаки вбивають себе тим курінням, алкоголем,наркотиками , як недавно дивилась у фільмі про погані звички , більшість підлітків говорять "Водка - Сила, Спорт- Могила", вибачте за лексику, але яким потрібно бути ідіотом, щоб так деградувати? Напевно ніколи їх не зрозумію...

Біль,крик , плач,
Ваших давно від переживань -
Стомлених матерів,
Навіть сильний батько
Сльозу впустив,

Впустив за сина,
Який пішов на війну...
Залишив матір стареньку,
Дружину вагітну,
А може й дочку...

Життя пішов віддати,
За Батьківщину свою,
За власним бажанням
Пішов туди,
Де шлях веде у труну...

Я боюсь знову відкритись,
Знову потрапити в тенета чужої душі.
Мені важко буде спинитись,
Коли я кохаю, в мене нема тормозів.
Я відкрита, але водночас сильна,
Навчилась відштовхувати людей.
Так, я знаю, що до мене важко підхід знайти,
Але, вірю якщо хтось захоче,
Та прорветься крізь оті заросші ліси,
Які ведуть до моєї трепетної душі...
Я посміхаюсь, але в очах панує печаль,
І знову виклала її всю у віршах.
Хоч ніхто й не зрозуміє,
Чим допомогти,ніхто не зуміє
В очах запалити полум'я,
Щоб збільшились мої зіниці...
Моя печаль не від минулого,
А від типу життя,
Від масових ворожнеч,
Я не шукаю порозуміння,
Я споріднену душу хочу бачити поруч,
Не бажаю мати велике коло друзів,
Вибачте звісно, але таких не буває.
Мені досить одного,двох щоб мене розуміли,
Приймали будь якою:
Заплаканою,
Сумною,
Веселою,
Нейтральною,
Пасивною,
Деколи навіть егоїстичною,
Невже я багато бажаю?
Щоб розуміли про що я пишу,
Про сум,
Любов,
Турботу,
Почуття,
Переживання...
Щоб могли оцінити мою роботу,
Я боюсь знову відкритись,
Знову потрапити в тенета чужої душі....

Знову печаль,
Знову розбита,
Втомлена,
Подекуди навіть зла...
Здається ще хвилина
І край терпінню
Просто не витримую напругу
Просто не маю вірного друга.
Взагалі нікого не маю,
Хоч і не в цьому проблема.
Я кричу,
Плачу
І чогось чекаю
Протираючи очі від сліз,
І когось чекаю,
Відчайдушно пишучи вірш..

Завжди чекав першого кроку ,
Ти робила його,ти ж смілива..
Крок за кроком наші стосунки берегла,
Поступалась, сердилась,
Але не проганяла..
Я користувався цим,
Зневажливо до тебе ставився
Як тільки чув твій крик
Просто підходив і обнімав
І тихо на вухо казав-
"Не плач, все буде добре,
Тебе ж я люблю.."
Ти велась на солодкі слова,
Хоч відчувала , що правди тут нема.
Я казав що прийду,
Ти чекала, але розуміла,
Що сьогодні з іншою я...
Ти плакала, сердилась,
Я тихо солоні сльози
З обличчя ніжного збирав,
Тим самим внушаючи тобі довіру...
Але одного разу,
Ти пішла закривши перед носом двері.
Не звернув уваги що охолола,
Я ж не любив тебе,
Мені подобалась твоя турбота.
Ти не дзвонила, я навіть не чекав
Проходять дні , ще досі тишина,
Напевно зрозуміла
Що не кохав...
Подзвонила, я трубку принципово не підняв,
Знаючи що ти мене змінила,
Знаючи що добре знаєш мене...
Ти невпинно набирала мій номер,
Я думав ще трохи і заспокоїшся,
Але ні ти свого
Як завжди добилась.
Розстатись захотіла,
Зрозуміла до чого це йде,
Я зізнався про дії свої,
Думав серце твоє розбилось
Але ні, ти з легкістю мене відпустила,
Сказавши одне :
" -скажи мені що не любиш"
Я змовчав, ніби відчув
Що ти всі ті дні відчувала...