Головне правило: бий, ламай, трощи, зціп зуби!
А ще головніше залишися з зубами!

Якби дозволила мені, я б склав тебе вдвоє,
Спакував у кофр гітарний і заніс до себе додому

Тебе зриває дощем, кудись, від нього.
Ти покидаєш тепле ліжко-барлогу.
Залиши йому трохи тепла, трохи снів,
Може збагне: "не вберіг, наче сніг"…
Ти залишиш його доки він спить,
…
Так менше болить.

Він на ранок нічого таки не згадає,
Думки кислотою з’їдають до краю:
Метелику мій, лети!
Крильцями пошелести!
Ти залишиш його доки він спить,
…
Так менше болить.
Так менше болить.
Так менше болить.

Останній комар, як останній орел.
Гордий, мов птах. Він забув померти.
Він засохне під світлом не сонця, а люстри.
А може то доля в каві потонути.
Він там мерзне, але стихія - двір,
Миліше підвіконня - цвинтар братів.
…
І питання у нього одне: "Чому я не помер ще?"

Щоб більше побачити ніж ті, що перші!!!

кожен гріється, як може,
а я - холодильник.
свій штекер - нікому,
знаю чекає моя львівська стіна, а поряд з нею - моя кавоварка.
грійтесь, сволоти, шукайте воші,
в холодильнику не знайдете тепла.
... о ні! я чимось її засмутив - моя кавоварка потекла.
під вікном кричать підпарканні ложки,
вони забули, я ж двері в морожені пельмені.
ми з кавоваркою знаходимось у різних відділах магазину побутової техніки,
різні принципи корисної дії.
але, я, все ж, вірю: нам стояти з нею в одній кухні,
дверцята холодильника залиті солодко-терпко збудженою кавою з молоком,
кавоварка зігріта пельменів теплом

засохлий голуб на асфальті -
символ миру між нами останній.
сумна мелодія світлофору
сповіщає сліпим початок руху в нікуди.
я не встиг, я символ миру і розлуки
і нескінченні наші злуки: 9 днів, 40 днів, рік.
ви, панно, будете ходити...
вінки, цукерки, свічки, квіти
в маршрутках будуть говорити,
простіше було б вже забити,
й не жити.
я підводжуся з колін,
німого голуба підіймаю
і наші зустрічі, я знаю,
як світлофор глухонімим.
асфальт просох, настала тиша,
сліпий коханій тихо пише:
"коли мовчиш - тебе немає,
а коли дощ мені навзаєм
сторінки днів перегортає
асфальт підсох, тебе чекаю"
"і що залишиться на двох?!
останній рядок,
останній дотик..."
- кричить з трибуни мізантроп

він випив неналитої кави,
закусив губами.
подивися на годинник,
подумав і знову випив.
2015

Він любить цигарки, але швидше як повій.
любить стрибати вище голови,
незважаючи на те, що падати буде низько,
та й нікуди
він не палити любить,
він швидше фетишист
керований розумом
він читав цей сюжет
і затямив цієї історії зміст
2015

розквітни знов в своїй весні,
розквітни у в моїй траві
пролийся у рядки рясні
ногами-горлом я відчую
твій цигарковий крематорій.
2015

На радість снобу -
забив на моду.
Я прошу вас, залиште номер,
я обіцяю, не подзвоню!
2015

коли не лишиться ялинок у квартирах,
коли навпроти примружилась самота,
перед твоїми шторами поселиться страх.
твого посуду принишкли вогники.
і все,
ніби кінець в будинку вічної осені.
зима чимчикує на спад,
засинає останнім голосом знайомим.
мовчить з тобою стеля, німіє монітор.
моторошно дивитись у дзеркало порожнє.
німіє всесвіт, де ти раніш мовчав.
замовкли келихи, мити їх не став.
хай прийде будень - розбавить газетами зал.
хай буде знову осінь, без надії на диво.
і вічний кінець літа
і живеш цим тільки ти.
тоді настане ніч і лячно, як не відволікайся.
всі, хто забавляли, тепер суворо сплять.
хай настане осінь, я заспіваю їй про літо,
а воно ж не скінчилось, дивись, воно в гірляндах,
заплуталось і дихає.
і вічний, вічний міст не старіє,
йому нема куди
і зліз сніг у парку за мостом
я підніму келих, хай настане кінець літа.
я за його здоров'я, помию посуд за нього!
2015