Стається так, що сонце вже не гріє,
І ласка "не така", та й
Любов вже глибоко в душі там тліє.
Не горить тим пламенем яскравим,
А погляд ніби став якимсь лукавим.

Полум'я вже не таке гаряче,
Кохання наше - невинне і дитяче,
Зникло з душ обох людей,
Покинуло серця́, колись закоханих, дітей...

Знаєш, іноді здається - це кінець,
Іноді жалкуєш, що пішла з ним під вінець.
Коли дратує все і хочеш в одну мить,
Все - що будували ви роками - розбить.

Знаєш, іноді терпкі слова допомагають,
То так тільки здається, що вони лише вбивають.
Іноді сонорна і беземоційна фраза,
Може містити в собі стільки ніжності й турботи,
Скільки не скажуть жодні поцілунки взяті ра́зом.

Іноді та пристрасть і надмірна ніжність
То лише фальшивка - любов, у якої
Далеко не первинна свіжість.
Та й відстань, по суті, то не перешкода,
"Вільні стосунки" - то не завжди́ свобода.

То лиш обман, обман наших сердець,
І кожен з нас в стосунках лиш гравець.
Він грає роль, а головну чи другорядну -
З часом, поступово, стає ясно...

Хтось скаже - любов живе три роки,
Хтось скаже, що не три, а два.
Комусь любов - щоде́ннії мороки,
А в ко́́гось - любов та не жива.

Хтось скаже - любов робить дива,
А хтось, що це даремно ви́трачений час.
Когось вона хви́лею щастя накрива,
А комусь дарує чорний лиш окрас.

Хтось скаже - любові не існує,
Ні почуттів, ані метеликів, навіть поцілунків.
Когось це слово без краю дратує,
А я скажу, що любов існує!

І хай там як і що говорять,
В обличчя, а чи може, за спиною.
Важливий той, хто буде поряд,
І в труднощах й по життю завжди з тобою.

Привіт, мій милий гість з минулого,
Скажи, чого бажаєш?
Чому немає з тобою майбутнього,
Але очима мене досі бажаєш.

Я пам'ятаю дуже добре, як
Тремтіла вся від болю.
І ти так легко, так байдужо,
Мене, мов пташку, відпустив на волю.

Слова вода, а твої вчинки - повінь,
Твоя симпатія цунамі, а почуття -
Лише терпкий, небажанний спомин.

Привіт, мій милий гість з минулого,
Скажи, чого бажаєш?
Чому немає з тобою майбутнього,
Але очима мене досі бажаєш...

2015

Бігти не озираючись,
Намагаючись втікти від щоденної рутини.
На пів кроку спиняючись,
Ти дивишся в небо, немов дитина.
Шукаєш в небесах ти допомогу.

Ти молишся, аби трохи вітер вщух,
Аби хоча б на трішечки спинивсь
цей божевільний рух.
І спинилась на годинку ця Земля.
Але тобі не в змозі хоч хтось допомогти.

Цей біль...
Ти плачеш, хочеш закричати,
Так голосно щоб почув весь світ.
У тебе очі сповнені надії,
Але життя твоє - скоро лусне від невдач.

То ж така ненависть до всього народу,
Це ж таким мізантропом треба бути,
Щоб каламутити стосунки брудом - немов воду.
Рідних та близьких в один момент забути.

Пройде дощ і мине осінь,
Мине похмурість вулиць цих.
І ти стоїш - заплакана й похмура
І топиш біль свій у морозі.
Зажди,лиш пройде зима ця люта,
І ти весною, мов підсніжник, зацвітеш.

2015