Стається так, що сонце вже не гріє,
І ласка "не така", та й
Любов вже глибоко в душі там тліє.
Не горить тим пламенем яскравим,
А погляд ніби став якимсь лукавим.

Полум'я вже не таке гаряче,
Кохання наше - невинне і дитяче,
Зникло з душ обох людей,
Покинуло серця́, колись закоханих, дітей...

Знаєш, іноді здається - це кінець,
Іноді жалкуєш, що пішла з ним під вінець.
Коли дратує все і хочеш в одну мить,
Все - що будували ви роками - розбить.

Знаєш, іноді терпкі слова допомагають,
То так тільки здається, що вони лише вбивають.
Іноді сонорна і беземоційна фраза,
Може містити в собі стільки ніжності й турботи,
Скільки не скажуть жодні поцілунки взяті ра́зом.

Іноді та пристрасть і надмірна ніжність
То лише фальшивка - любов, у якої
Далеко не первинна свіжість.
Та й відстань, по суті, то не перешкода,
"Вільні стосунки" - то не завжди́ свобода.

То лиш обман, обман наших сердець,
І кожен з нас в стосунках лиш гравець.
Він грає роль, а головну чи другорядну -
З часом, поступово, стає ясно...