Я виростала у своїй сім'ї,
Вона у душу змалечку вкипілась,
Вона вростала у кістки мої,
Вона навік у серденьку пригрілась.
Я виростала в співах солов'їв,
Я бігала в садках, плодами вкритих,
На цій, для мене пресвятій, землі,
Якій ніяк не можна не коритись.
Я тут зросла, моя це батьківщина,
Це моя гордість, те, чим я живу,
Що не продам, ніколи не покину,
За що з життя без сумніву піду.
Вона впліталась квітами у коси,
Укарбувалась в пам'ять Кобзарем,
Вона в мені сидить в великій дозі,
Її зрікатись – різати себе.
Я не піду, де є життя зручніше,
На зраді щастя вити не згрішу.
Для мене гідність – це найважливіше,
Країна й мама не рівня грошу.
Я їла її хліб, пила водицю,
Вчепилась в неї міцно корінцем.
Не вирвеш мене з рідної землиці,
Не вимочиш багно моїм лицем.
За неї, з нею, в ній во віки вічні −
Я цим живлюсь, палаю, дорожу,
Це гарно, модно, справжньо, довговічно,
Це всі побачать, я це докажу!
Я удихнула вперше Україну,
Повітрю завдяки цьому живу.
Тепер якщо її, сердешну, кину −
У себе доступ кисню відберу.
Тут тато, мама, друзі і коханий,
Моя історія, кістки моїх дідів,
Наш край великий, вигідний, жаданий,
Не дивно, що в нас безліч ворогів.
Козацька кров у венах України
Ще циркулює в русло перемог,
Козацький дух, хоробрий і невпинний,
Доб'ється кращого, позбавить нас тривог.
Я мовою її писати вчилась,
Із нею плакала, сміялася, росла,
За землю рідну Богові молилась,
Аби вона в тенетах не була.
Лиш українським буде моє слово,
Я споживаю лиш її продукт.
На молоці - то не на кока-колі,
Верхи над «слівками» «вершки» беруть.
На фоні неба хай танцює прапор,
Напоготові хай стоїть тризуб,
Хай вишиванки колють очі зайдам,
Які на Україну псів своїх цькують.
Це не нахабність, не думки фаната,
Не жадібність і не самолюбов −
На Україні просто моя хата,
Мої діди лили за неї кров.
Я просто поважаю Батьківщину,
Я просто захищаю її суть.
Вона уваги просить, як дитина,
Якщо покинеш – злодії вкрадуть.
Живімо ж ми надіями Шевченка,
Згуртуємось в один міцний кулак.
Хай бачать всі, яка вона чудесна,
Її ніхто не розіб'є, ніяк!

Стареньке вело «Україна»
Мене катало вулиця́ми,
Які закутала калина,
Червоно-чорними руками.
Понагинали спини верби,
А на коліна не присіли,
І реготять ромашки небу,
Хоч злодії по них ходили.
Покошена трава запахла,
Ще більше, ніж жива, радіє −
Так більша слава їй і шана,
Вона ж накормить і зігріє.
……………………………..
Між барикадами кермую,
Бачу там гасло «Банду геть!»
А пацифісти галасують:
«До провокацій не підем!»
Лякають зміни радикальні
Системи власної усіх
Лунають співи на майдані,
З повстання роблять просто сміх.
Але шістнадцятого січня
Після законоухваля́нь
Почув люд націоналістів
Й пішов за ними до повстань.
Там, на «Грушевського» події
Розставили крапки над «і» −
Все ж можна розгортати дії
В революційній течії́…
Вдалося Віктора прогнати
У лютому лиш через те,
Що більшість наших демонстрантів
Пішли за правими уже.
Однак, система надто сильна..
Російська банда, що прийшла
Повстань процес призупинила
І бандюків уберегла.
Політики у перемозі,
Народ ні з чим так і зоставсь
Ціною жертв героїв сотні,
Формат у владі іншим став.
Та не пора «складати зброю»:
Корупція іще жива,
Вбивці «Небесної» на волі,
В політиці ідуть дива..
Реформ суттєвих не поча́лось,
У економіці обвал,
Люстрація, частково, стала
Формальною тепер, нажаль.
Майдан не був спокійним, тихим,
Та позитив приніс гучний,
Бо хто зна, скільки злодій лиха
За рік правління б начворив.
Напевно, Янукович взявся б
Виборювати новий строк.
Звичним шляхом фальсифікацій
Здобув свавільну владу б знов.
Для нас величним є здобутком
Консолідація людей,
Нові патріотичні рухи,
Та розвиток благи́х ідей.
Проте, лишається факт фактом:
Не переміг іще майдан
Треба докласти сил багато
Щоб вирватися з тих оман.
І з пострадянським злим минулим,
Скінчити раз і назавжди,
Де всяка людяність заснула,
З яким жили ці двадцять три…
Ми знаєм, що не зруйнувавши
Олігархічний кримінал
Не буде вільної держави,
Життя не буде знову нам.
Війна агресорів Росії
Боротись заважає теж
Та очевидне розумієм:
Розформувати треба все ж
В державнім механізмі сфери.
Країні зміни треба вкрай.
Нехай полишуть мародери
Мій найдорожчий рідний край.
………………………………
Я хочу їхати і далі,
І роздивлятись краєвид...
Он сходить сонечко медаллю,
Ми здобуваєм знову мир…
Козачка Сніжана Репеченко
2015р