Проминула осінь і зима,
Дочекалась я – прийшла ВЕСНА,
Прилетіла стайка, та чомусь одна,
Залунала самотня пісня – лиш одного журавля…
Незлюбила Україна патріотів нас,
Вистелила доріжку терням, повбивано нас,
Душі наші не минатимуть і цей рідний край.
Не дамо спокою бузувірам, Боже, не спиняй!..
Ми до Вас взиваємо!, Боже – поможи!!!
Візьміть всіх нас до себе!, землю - схорони!, врагів – накажи!!!
(14.05 2008р.)

Осінь наступає,
Листя з дерев опадає.
Холодні дощі накрапають,
Птахи у вирій відлітають…
Сумно їм відлітати,
Рідний край - покидати,
Журно вони курличуть,
Ніби мене з собою кличуть,
Я їм рукою помахаю,
І Бога за них поблагаю!..
Хай, їх всіх – охороняє.
І щасливу путь їм всім – вистеляє!..
А я їх всіх буду чекати,
І з надією у небо – виглядати,
Як радісно вони весною прилітають,
І своїм щасливим криком і крильми - хмари розганяють!
Як радо їх Вітчизна вітає.
І як швидко їх втома минає,
Я буду їх усіх серденьком вітати!..
І Богу хвалу – відсилати!!!
(09.05 2006р.)
Я їм, журавлям, - рукою помахаю,
І за них Святого Бога – поблагаю:
1.) Щоб їм курс радо стелився;
2.) Щоб ніхто, не дай Боже, не заблудився;
3.) Щоб у всіх журавлів голівка ясною була;
4.) Щоб у їхньому серці: ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ до Бога була;
5.) Хай їх ватажок курс вправно вибирає;
6.) Хай стайка журавлиних ключів весь час лихого оминає;
7.) Хай легко вони на курсі минають усі кордони;
8.) Хай на рідній землі ніхто патріотам-журавлям – не чинить перепони;
9.) І хай їхнє серце з любові до Бога всякчас радо б’ється;
10.) І хай на рідну Україну – серце і душа радо тягнеться і в’ється;
11.) І хай нащадки патріотів цю дорогу добре знають;
12.) І хай в своєму житті за Вкраїнське:
Сонце, небо, хліб і фану – ніколи не забувають!;
13.) І щоб вкраїнці їх вітали, хлібом-сіллю зустрічали;
14.) І щоб бузувіри на шляху величному додому їх не повбивали;
15.)І щоб вкраїнська земля їх: лебедів-журавлів-орлів – зрозуміла і зоцінила!;
16.) І щоб знала вона, що на «Пташиний грип» ніколи не хворів і в т.ч. і лебідь,
І журавель, і марно й жорстоко не вбивала патріотів, а кожного з них ВИСОКО цінила!
Ось лунає з неба цей щасливий клич…
Вкраїна нас не забула: ти нас клич – не клич,
Ми летіти будемо всі палко день і ніч,
Було дуже добре нам і в другій рідній єгипетській землі,
Та за свою першу землю - вкраїнську,не забудемо ми – НІ!
У Єгипті: лотос й Ніл; цитрус і піски,
У Вкраїні: цвіт калини і гудуть джмелі!
У Єгипті: гарне сонце, тепло й небесна блакить,
У Вкраїні патріоти без нас не можуть жить!..

Любимо ми дві рідні землі,
Й вибираємо їх зразу ж дві,
Не вважайте нас за зрадників, бо ми журавлі й інші птахи не такі!
Це лихий зробив природу таку:
Що ми змушені лишать рідну землю і шукать другу,
Любим ми однакого: і сади й піски,
Україну і Єгипет - здружим навіки!
Нас єднає віра в Бога!
І одна мета!
Скоро буде Царство Боже!
Й не буде гріха.
Будем радо ми курликать,
В своїм небі і гнізді,
Й не боячись повертатись,
З довгих мандрів – в рідні краї!
Царство Боже – це прекрасно!
Ми вітатимем усім,
Перший день - то буде страшно,
Як це мать і буть з усім,
Що грошей не буде точно, знаєш ти і я
Адже птахи й живуть добре, що нема цього барахла.
«Ми-птахи товаром не торгуєм й нічого не виробляєм,
Але ми щодня працюєм й на хлібчик заробляєм!
Дивина і чудеса будуть там щодня,
Всі працюють і все мають, й нема злигодня,
Нема торгу, ні крадіжки, ані тих бандитів,
Все в законі і в порядку, й в блиску ніфертітів!
(14.05 2008р.)

Раді мене бачити донечки мої,
Їх рожеві щічки майорять, як в огні,
Розкажу їм казочку повчальну: про життя й буття,
Недозволю плакати, що через врагів було до нас жорстоке життя.
Вогники й жаринки хай цвітуть в очах!
Гарна моя колискова – най лине по ночах,
Сонько-дрімко пруткий – закида соньми, -
Я їх під подушку: ДОНЕЧКО – засни,
«Будь вві сні принцесою, чи малим дитям,
Істину відстоюй, ти, й відплати ворогам!
Будь сміливим лицарем, або тигром ти,
Але з материнської стежини – тобі не зійти.
Набирайся: мужності, сміливості, відваги й розуму у своїх батьків,
Йди вічно путем істинним, і навчи своїх дочок – синів,
Будь завжди під пильним оком, ти, - СВЯТІШОГО ОТЦЯ.
І заробиш в женихи собі: сміливого й вірного молодця.
(15.05 2008р.)

«Я кохаю тебе вже давно, вже давно!»-
Шепотів ти мені коло броду,
Але близько розлука плелась біля нас
І тебе забрала за собою.
Вона забрала тебе.
Й наші мрії ясні,
Про щасливе і гарне майбутнє…
Але, мабуть, так часто водиться в житті:
Що все, що було – незабутнє!!!
Хоч ти маєш другу…
І я іншого маю…
Але я знаю одне: Твоє серце навіки біля себе тримаю!!!
Я знаю, що омана тебе оплела,
І ми розлучились з тобою,
Але я в твоїм серці залишусь назавжди одна!
Шепотів вечорами ти, - наодинці з собою.
2006 р

Як гарно те, що сади цвітуть,
І ми, що кохаємось на лоні,
Поцілуй мене в самі уста.
І назавжди ми залишимось обоє…
І пройде час, ми будемо разом:
Серця з’єднаємо в любовному союзі! Скажи мені: «Чи любиш? Чи – ні?»
Щоб не ходила я в сумній натузі…
Ти казав, що будемо спільним життям іти,
І пісні веселі співати,
Так скажи: « Навіщо серця?»
-На те, моя люба, щоб сильно, довго і вірно кохати!
Кохання приходить тільки раз в житті,
А любов – набагато більше…
- Ти кохай мене, - ти шептав в вечоровій пітьмі,
- І нам буде з тобою веселіше…
Не питай мене: «Чи кохаю ? Чи – ні?»
Адже знаєш, що серце навіки з тобою,
«Ти – чарівная фея, залишишся тільки мені!
І весільних гостей ми зустрінемо разом весною!!!»
2005 р

Ввірвалася хуртовина
На самісіньку ранню пору.
Виряджала мати сина -
На кровавую війну.
- Іди , сину, моя дитино
У звитяжний лютий бій!
Визволяти рідну Україну,
Боронити нарід свій!

Як вернешся, сину, - заквітчаю:
Цвіт калиною твій кріс!
Не вернешся – гірко заридаю,
Щоб ніхто не бачив сліз!..
- Ой, вернуся, ти , моя мати
Як калина зацвіте!
Принесу я до твоєї хати:
Сонце ВОЛІ золоте!!!
Збігли місяці і роки
І прийшла пора така:
Перемога вже здобута,
Всі чекають молодця!
А вояка – не забарився…
Вже в цвіту у нього кріс.
Мама сина дочекалась!
Калиновий оберемок він їй приніс!
І дівчата – теж герої,
Помагали воювать!
Майорять прапори з сувої
І від них ворог – теж тікать!
Прийшла ця радісна хвилина:
Але не одної дочки-сина – недочекалась з війни мати сива…
Зажурилась Україна за ними сповна!
Але їхня доблесть – недаремно полягла!!!
Пам’ятаєм кожного ми орла,
Бо така у нас вже Україна була…
Меморіальні могили ми й досі величаєм,
За наших героїв – ми незабуваєм!!!
Пишем новели і прози ми,
Пишем пісні, бо ми – пісняри…
Величаєм нарід у боротьбі і борні,
За кожним загиблим – плачемо і ходим сумні,
Дні поминаєм у слушний час у церквах,
Ставили погруддя в меморіальних лісах.
Листівки й поздоровлення – шлемо живим.
Пам’ятаємо кожного героя і тебе – Яким!
Мама тебе на війну тривожно виряджала,
І гарну настанову тобі, Якиме , - давала!
Знала здолаєш усі тягарі!
І залишишся живим на війні!
А тепер засучив рукави, знову вперед іди,
Воля – Є!ПЕРЕМОГА ! Все відбудуй і зведи!!!
Нове життя нам треба уже будувати,
І за минуле, - боронь Боже, - не забувать!
(09.10 2009р.)

Горобець: стрибав - стрибав,
Зернятко: збирав - збирав.
Горобець: стрибав – стрибав,
Зернятко: клював – клював.
« Чир – чирик » : співав - співав,
І на самку - поглядав.
Горобчиха - непроста!
«- Бачила я горобця!
Біля мене - не стрибай!
І мене , ти, - не займай!
Як вчеплюсь в твою чуприну, -
Висмикаю – половину!
Враз поставлю, тя, до ладу!
Й швидко дам собі, я – раду!
Я шукаю Молодця!
От - такого! Горобця!
Щоб мені пісні співав
І гніздечко будував.
Щоб на гілці колихав,
І дітей охороняв.
Щоб мене одну любив!
І щоб мною дорожив!
Про родину нашу дбав!
Вгору пупцем не лежав!
Буду я Його ЛЮБИТИ…
І до серденька – тулити…
Крилечками – затріпочу…
І до сміху – залоскочу…
Діточок Йму – подарую…
І до смаку – нагодую…
Буду їсти з Його – рук…
Не зазнає – в мене мук…
Будем РАДО В ПАРІ – ЖИТИ…
БОГУ – славную хвалу - носити!
Хай БОГ знає: як ми любим!
І Його ДОБРО – ми не забудем!
Як прийде Лиха Доба…
І таке в ЖИТТІ бува…
Будем з ВІРОЮ ми жити!
В БОГА вірить й не гнівити!
Якщо стане в тім Біда –
Значить наша в тім Вина.
Треба було Добре Жити!
І ніколи – не грішити!
Як згрішив – зроби УРОК!
То ПОКАЙСЯ добре впрок! ВИСНОВКИ ЗРОБИ СОБІ: « НЕ ГРІШИТИМУ В ЖИТТІ!» ЗАПОВІДІ БОЖІ Є у нас!!!
І триматись Їх – весь час!!!
І на те їх БОГ – писав,
Щоб ніхто – не нарушав!!!
А порушив, то тримайся…
КАРИ БОЖОЇ – ти вчувайся!!!
СПРАВЕДЛИВИЙ ВІН – ОТЕЦЬ!!!
Бо ВЕЛИКИЙ ВІН – ТВОРЕЦЬ!!!
А в житті і так буває,
Що й випробування – не минає…
Треба міцно дзьоб тримати!..
Й на БОГА, боронь Боже, не нарікати!
Треба добре хвіст тримати!..
І СВЯТОМУ не докучати!!!
І не ставити питання!!!
А дарувати почитання!!!
Молитви Богу будемо слати!..
І на шляху, Йго, не минати!..
А зустрівши привітати!..
Гарно ЙОМУ щебетати!..
А хай знає наш ОТЕЦЬ
Що прекрасний ВІН – ТВОРЕЦЬ!!!
Ми ж творіння ж - то Його.
Й твердо віримо в НЬОГО!
Будем: жити і співати.
І Йому – не докучати!
А в житті – то різно-є…
Й нагадаєм про своє…
А я у скруті вирву пір’їну…
Й запитаю про ВКРАЇНУ,
І про мої діточки,
Щоб здоровеньки зросли.
Про Горобця я не забуду!
Щоб не пішов до злого люду!
Щоб пси погані йго не кусали
І за хлібчик йго не ганяли!
Бо працюємо щодня
Така вже Доля й в горобця…
Така Доля вна у совки,
Й живуть: птахи, звірі, вовки,
Я хочу в мирі добре жити!
Й за це СВЯТОГО всякчас хвалити!!!
Хай людина любить нас
Не ганяє повсякчас…
Бо людина, то людина,
Все ж людина – не скотина…
Бо творіння й Діло Боже!
Хай же й птахам – допоможе.
А в житті буває всяко:
Тут – ДОБРО, а в тім – НІЯКО.
Тепер-то я пташечка сіренька,
А в наступному житті – дівчинка маленька…
А як буду дівчинка – мала,
Зросту швидко й буду от - така!
Пам’ятатиму Науку:
Про ДОБРО і ЗЛО, й РОЗЛУКУ…
І згадаю про ОТЦЯ,
І про того Молодця,
А як матиму хлібину, -
Пригощу усю пташину.
І згадаю: про звірят,
Й про маленьких немовлят,
І сову, орла , й їжака..,
Бо дівчина я от - така!
А в основі – то у нас:
ВІРА в БОГА – повсякчас!
Хочу БОГА вірно любити!
ЙОМУ серце – присвятити!
Треба всім нам об’єднатись!..
З віруючими - породичатись!..
Бо у ВІРУЮЧОГО народу –
НІКОЛИ НЕ БУДЕ ПЕРЕВОДУ!!!
Я хочу так життя прожити,
Щоб ніколи не жаліти!!!
Бо важлива кожна днина,
Навіть як ти й – не людина!
Жартував й сміявсь простак:
« Молодець – Горобець, на весь світ – ОДИНАК!
Будеш, ти, вічно в самотині,
І помреш, ти , в однині!
Не матимеш ніколи пари , ти!
Бо таких як ти – прут гати!
Ні гніздечка, ні родини!,
Ані щастя, ні дитини!
Тебе чекає лиш: Журба!,
Бо ти – нарвана така!!! Ти моралі всім читаєш!!!
І всіх, ти , поучаєш!!!
А мораль у мене є:
Що простіше – то моє!
Я живу сам по – собі!
І плював я на усі!
Є зерно – клюю зерно!
І мені – усе одно!
Є Добро?, чи Зло?, Гаплик? –
- Наплюю! Й на все – « Чи – Чирк !»
Я один і ти – одна…
Може пара ми така:
Горобчиха, ти – непроста
Маєш любити – простака!!!
А за Бога – дам пораду:
Ну не лізь, ти , за ограду!
Він Отець – сам по - собі…
Його діло – в вишині!
Нащо мені Йому співати?!
За все хвалу Йму відсилати?!
І заповіді Божі – мні нідочого!!!
Бо не хочу Його я, і Він – мні нідочого!!!
Я родину буду вчити:
« Чи є Бог ? Чи – ні?, - НЕ НАМ ЙОГО ЛЮБИТИ!»
Цілий день стрибати зможу!
А як схочу, той – приворожу!
Я життя маю одне!
Щастя хай мне – не мине!
А я грішитиму, чи - ні? –
Покари – НЕ ВИДІТИ МЕНІ!
На всій Землі: творінь багато є!
Мої гріхи – НІХТО НЕ БУДЕ ЗНАТЬ, Й де ВНИ – Є!!!
Творець працює й день, так ніч…
Потім сам сидить й очиськами лупає, як сич!!!»


Тут зчинилась метушня:
Простака вчепила вона.
А він горобець опирався,
Жити хотів і не вгався.
Горобчиху він клював,
За добре діло – все забував.
Горобчиха пострадала,
З очей сльози вна втирала…
Вони літали ввишині,
Лилась кров її й на спині,
Оросила вона земельку:
Своєю кровією гарненько.
Вони крутились в боротьбі:
Пір»я їх летіло навкруги.
Крилечко вона собі зламала,
Але за Бога – вна не забувала!
Думала Простак – здолає,
Але знають всі: Правда й Справедливість – перемагає!
Горобець так клював Горобчиху:
По-серйозному і не на втіху!
Дала сили їй земля –
Подолати горобця!
Бо відважна вна Горобчиха
І не зазнає вна ніколи лиха!
Тут не стерпіла вона!..
Клюнула вна горобця!!!
Потекла кров головою!..
Дзюркотіла, мов рікою!..
Не пройшло і ще півдня, -
Як не стало горобця!
« Він, падло, зчинив такий глум на БОГА!!!
Нагла йму смерть! Й пекельна йму дорога!!!»
Зажурилася вона:
« - Не знайшла я Молодця…
Зате падло - я убила!
Кров’ю йго землю я - зросила!!!
Буде кожне падло знати:
БОГА мого – як зневажати!!!
ОТЕЦЬ – не чув та я все чула!!!
Убити падло – я не забула!!!
Хай за гріх мене БОГ – карає!
Хай справедливість ЙГО - не минає!..
Вислухаю ЙОГО – уважно я,
Бо така вже ДОЛЯ моя,
Розповім все як було,
Що «Простак» - то зле зело,
Як порушила – то ми карайте,
Як ми прощаєте – то прощайте!..»
БОГ почув усе є те:
«- О це ж трапилось таке!.. Така сіренька Горобчиха,
А б’ється, наче та орлиха!!!
Ану озвись! І йди сюди!!!
Хай, Я утру сльози сліди!!!
І кров ворожу Я змету!!!
І за ДОБРО – винагороджу.
Як ДОБРЕ: що ти пташино те зробила,
Слухать погань – МЕНІ було вже не сила.
І була думка в МЕНЕ лиш одна:
« Ну хто ж скарає «Простака»!»
А ти одна така була!
На смерть скарала «Простака»,
Твої нотації – Я чув,
МИ – до душі Я - не забув,
Ти серед всього птаства дуже мила.
За це дарую тя - орлині крила,
А в Карпатах на горі, у небесній вишині:
Орел – Михайло – Тебе одну чекає!
І давно оченьками виглядає,
Ти одна така – Орлина!
Пташка смілая – Галина!
Ти лети к ньому хутчіш,
Й поберіться, Ви, скоріш,
Хай птаство все добре знає!»
« Хай БОГА – любить й поважає,

Я – щаслива, я – ввишині!
Любо й хороше мені!
Крила свої я розпускаю!..
Ними хмарки я кромсаю,
Маю пару гарну - Молодця!..
Вічно славлю БОГА - ТВОРЦЯ!!!
Ми у парі так кружляєм!..
Ну а ВАС ми не минаєм!..
Будемо жить, як ми: Він і Я – говорила!
Бо без Вас, БОЖЕ, жить НЕ можливо!І НЕ сила!
Ви , ТВОРЕЦЬ, - ВЕЛИЧНИЙ ЦАР!!!
І ВЕЛИКИЙ ГОСПОДАР!!!»
А прекрасний ТВОРЕЦЬ, усміхнувшись – прокричав:
« Самотність – МЕНІ надоїла»
З пари Орлів – створив АНГЕЛІВ і змінив їм орлинії крила !!!
(28.02 2008р.)