Горобець: стрибав - стрибав,
Зернятко: збирав - збирав.
Горобець: стрибав – стрибав,
Зернятко: клював – клював.
« Чир – чирик » : співав - співав,
І на самку - поглядав.
Горобчиха - непроста!
«- Бачила я горобця!
Біля мене - не стрибай!
І мене , ти, - не займай!
Як вчеплюсь в твою чуприну, -
Висмикаю – половину!
Враз поставлю, тя, до ладу!
Й швидко дам собі, я – раду!
Я шукаю Молодця!
От - такого! Горобця!
Щоб мені пісні співав
І гніздечко будував.
Щоб на гілці колихав,
І дітей охороняв.
Щоб мене одну любив!
І щоб мною дорожив!
Про родину нашу дбав!
Вгору пупцем не лежав!
Буду я Його ЛЮБИТИ…
І до серденька – тулити…
Крилечками – затріпочу…
І до сміху – залоскочу…
Діточок Йму – подарую…
І до смаку – нагодую…
Буду їсти з Його – рук…
Не зазнає – в мене мук…
Будем РАДО В ПАРІ – ЖИТИ…
БОГУ – славную хвалу - носити!
Хай БОГ знає: як ми любим!
І Його ДОБРО – ми не забудем!
Як прийде Лиха Доба…
І таке в ЖИТТІ бува…
Будем з ВІРОЮ ми жити!
В БОГА вірить й не гнівити!
Якщо стане в тім Біда –
Значить наша в тім Вина.
Треба було Добре Жити!
І ніколи – не грішити!
Як згрішив – зроби УРОК!
То ПОКАЙСЯ добре впрок! ВИСНОВКИ ЗРОБИ СОБІ: « НЕ ГРІШИТИМУ В ЖИТТІ!» ЗАПОВІДІ БОЖІ Є у нас!!!
І триматись Їх – весь час!!!
І на те їх БОГ – писав,
Щоб ніхто – не нарушав!!!
А порушив, то тримайся…
КАРИ БОЖОЇ – ти вчувайся!!!
СПРАВЕДЛИВИЙ ВІН – ОТЕЦЬ!!!
Бо ВЕЛИКИЙ ВІН – ТВОРЕЦЬ!!!
А в житті і так буває,
Що й випробування – не минає…
Треба міцно дзьоб тримати!..
Й на БОГА, боронь Боже, не нарікати!
Треба добре хвіст тримати!..
І СВЯТОМУ не докучати!!!
І не ставити питання!!!
А дарувати почитання!!!
Молитви Богу будемо слати!..
І на шляху, Йго, не минати!..
А зустрівши привітати!..
Гарно ЙОМУ щебетати!..
А хай знає наш ОТЕЦЬ
Що прекрасний ВІН – ТВОРЕЦЬ!!!
Ми ж творіння ж - то Його.
Й твердо віримо в НЬОГО!
Будем: жити і співати.
І Йому – не докучати!
А в житті – то різно-є…
Й нагадаєм про своє…
А я у скруті вирву пір’їну…
Й запитаю про ВКРАЇНУ,
І про мої діточки,
Щоб здоровеньки зросли.
Про Горобця я не забуду!
Щоб не пішов до злого люду!
Щоб пси погані йго не кусали
І за хлібчик йго не ганяли!
Бо працюємо щодня
Така вже Доля й в горобця…
Така Доля вна у совки,
Й живуть: птахи, звірі, вовки,
Я хочу в мирі добре жити!
Й за це СВЯТОГО всякчас хвалити!!!
Хай людина любить нас
Не ганяє повсякчас…
Бо людина, то людина,
Все ж людина – не скотина…
Бо творіння й Діло Боже!
Хай же й птахам – допоможе.
А в житті буває всяко:
Тут – ДОБРО, а в тім – НІЯКО.
Тепер-то я пташечка сіренька,
А в наступному житті – дівчинка маленька…
А як буду дівчинка – мала,
Зросту швидко й буду от - така!
Пам’ятатиму Науку:
Про ДОБРО і ЗЛО, й РОЗЛУКУ…
І згадаю про ОТЦЯ,
І про того Молодця,
А як матиму хлібину, -
Пригощу усю пташину.
І згадаю: про звірят,
Й про маленьких немовлят,
І сову, орла , й їжака..,
Бо дівчина я от - така!
А в основі – то у нас:
ВІРА в БОГА – повсякчас!
Хочу БОГА вірно любити!
ЙОМУ серце – присвятити!
Треба всім нам об’єднатись!..
З віруючими - породичатись!..
Бо у ВІРУЮЧОГО народу –
НІКОЛИ НЕ БУДЕ ПЕРЕВОДУ!!!
Я хочу так життя прожити,
Щоб ніколи не жаліти!!!
Бо важлива кожна днина,
Навіть як ти й – не людина!
Жартував й сміявсь простак:
« Молодець – Горобець, на весь світ – ОДИНАК!
Будеш, ти, вічно в самотині,
І помреш, ти , в однині!
Не матимеш ніколи пари , ти!
Бо таких як ти – прут гати!
Ні гніздечка, ні родини!,
Ані щастя, ні дитини!
Тебе чекає лиш: Журба!,
Бо ти – нарвана така!!! Ти моралі всім читаєш!!!
І всіх, ти , поучаєш!!!
А мораль у мене є:
Що простіше – то моє!
Я живу сам по – собі!
І плював я на усі!
Є зерно – клюю зерно!
І мені – усе одно!
Є Добро?, чи Зло?, Гаплик? –
- Наплюю! Й на все – « Чи – Чирк !»
Я один і ти – одна…
Може пара ми така:
Горобчиха, ти – непроста
Маєш любити – простака!!!
А за Бога – дам пораду:
Ну не лізь, ти , за ограду!
Він Отець – сам по - собі…
Його діло – в вишині!
Нащо мені Йому співати?!
За все хвалу Йму відсилати?!
І заповіді Божі – мні нідочого!!!
Бо не хочу Його я, і Він – мні нідочого!!!
Я родину буду вчити:
« Чи є Бог ? Чи – ні?, - НЕ НАМ ЙОГО ЛЮБИТИ!»
Цілий день стрибати зможу!
А як схочу, той – приворожу!
Я життя маю одне!
Щастя хай мне – не мине!
А я грішитиму, чи - ні? –
Покари – НЕ ВИДІТИ МЕНІ!
На всій Землі: творінь багато є!
Мої гріхи – НІХТО НЕ БУДЕ ЗНАТЬ, Й де ВНИ – Є!!!
Творець працює й день, так ніч…
Потім сам сидить й очиськами лупає, як сич!!!»


Тут зчинилась метушня:
Простака вчепила вона.
А він горобець опирався,
Жити хотів і не вгався.
Горобчиху він клював,
За добре діло – все забував.
Горобчиха пострадала,
З очей сльози вна втирала…
Вони літали ввишині,
Лилась кров її й на спині,
Оросила вона земельку:
Своєю кровією гарненько.
Вони крутились в боротьбі:
Пір»я їх летіло навкруги.
Крилечко вона собі зламала,
Але за Бога – вна не забувала!
Думала Простак – здолає,
Але знають всі: Правда й Справедливість – перемагає!
Горобець так клював Горобчиху:
По-серйозному і не на втіху!
Дала сили їй земля –
Подолати горобця!
Бо відважна вна Горобчиха
І не зазнає вна ніколи лиха!
Тут не стерпіла вона!..
Клюнула вна горобця!!!
Потекла кров головою!..
Дзюркотіла, мов рікою!..
Не пройшло і ще півдня, -
Як не стало горобця!
« Він, падло, зчинив такий глум на БОГА!!!
Нагла йму смерть! Й пекельна йму дорога!!!»
Зажурилася вона:
« - Не знайшла я Молодця…
Зате падло - я убила!
Кров’ю йго землю я - зросила!!!
Буде кожне падло знати:
БОГА мого – як зневажати!!!
ОТЕЦЬ – не чув та я все чула!!!
Убити падло – я не забула!!!
Хай за гріх мене БОГ – карає!
Хай справедливість ЙГО - не минає!..
Вислухаю ЙОГО – уважно я,
Бо така вже ДОЛЯ моя,
Розповім все як було,
Що «Простак» - то зле зело,
Як порушила – то ми карайте,
Як ми прощаєте – то прощайте!..»
БОГ почув усе є те:
«- О це ж трапилось таке!.. Така сіренька Горобчиха,
А б’ється, наче та орлиха!!!
Ану озвись! І йди сюди!!!
Хай, Я утру сльози сліди!!!
І кров ворожу Я змету!!!
І за ДОБРО – винагороджу.
Як ДОБРЕ: що ти пташино те зробила,
Слухать погань – МЕНІ було вже не сила.
І була думка в МЕНЕ лиш одна:
« Ну хто ж скарає «Простака»!»
А ти одна така була!
На смерть скарала «Простака»,
Твої нотації – Я чув,
МИ – до душі Я - не забув,
Ти серед всього птаства дуже мила.
За це дарую тя - орлині крила,
А в Карпатах на горі, у небесній вишині:
Орел – Михайло – Тебе одну чекає!
І давно оченьками виглядає,
Ти одна така – Орлина!
Пташка смілая – Галина!
Ти лети к ньому хутчіш,
Й поберіться, Ви, скоріш,
Хай птаство все добре знає!»
« Хай БОГА – любить й поважає,

Я – щаслива, я – ввишині!
Любо й хороше мені!
Крила свої я розпускаю!..
Ними хмарки я кромсаю,
Маю пару гарну - Молодця!..
Вічно славлю БОГА - ТВОРЦЯ!!!
Ми у парі так кружляєм!..
Ну а ВАС ми не минаєм!..
Будемо жить, як ми: Він і Я – говорила!
Бо без Вас, БОЖЕ, жить НЕ можливо!І НЕ сила!
Ви , ТВОРЕЦЬ, - ВЕЛИЧНИЙ ЦАР!!!
І ВЕЛИКИЙ ГОСПОДАР!!!»
А прекрасний ТВОРЕЦЬ, усміхнувшись – прокричав:
« Самотність – МЕНІ надоїла»
З пари Орлів – створив АНГЕЛІВ і змінив їм орлинії крила !!!
(28.02 2008р.)