Ти сп’яніла від алкоголю,
А я п’янію від почуттів.
Випустити б їх на волю,
Я б напевне тоді взлетів.
Дивно бачити тебе в цьому,
Цьому образі дешевої бляді.
Ти ж скромняжечка, та вцілому,
Цьому образу всі завжди раді.
Я тримаю тебе за руку,
І веду в самий центр залу.
Ми танцюємо під запальні звуки,
У натовпі бухого загалу.
Я вдихаю твій ніжний запах,
Розриваючись від почуттів.
Немає сенсу на щось надіятись.
Я так сильно тебе хотів.
Завтра, після важкої ночі,
Я скажу що мені це наснилося.
Заливаюся алкоголем,
Щоб серце так сильно не билося.
Ти сп’яніла від алкоголю,
Я п’янію від почуттів.
Ти не варта душевного болю!
Я так сильно тебе хотів.

Те "завтра" в якому все буде інакше
загубиться десь у вічності,
спочатку стає досить страшно,
а потім ми всі потонемо в грішності.
А "завтра" буде трішки гіршим,
від ненависного "сьогодні".
Нажираємось до усрачки,
але ми всеодно голодні.
І спати не має сил,
і рано вставати – пекло.
Вигадую сотні банальних причин,
чому на душі має бути тепло.
Я бачу реальність а не ілюзії,
я символами не бавлюся,
і стати хорошим, як був колись
повірте, вже не наважуся.
А наштовхуючись на минуле,
яке дав слово забути.
Сам себе проклинаю за те,
що мимо волі можу відчути.
Це світло в пітьмі як чума,
А темрява це мій спокій.
Колись вона вирішила все сама,
чому її вчинки такі жорстокі?
Хуйня питання "чому?"
не в цьому ввесь зміст речей
а на питання : "Що далі?"
у мене сука немає ідей.

І я бачу милу мордашку,
бачу хороші манери.
А ще я напевне знаю
в душі вона страшніша мегери.
Я бачу красиві рухи,
невимушені і лінійні.
А ще я бачу їх душі,
вони як нариви гнійні.
Я відчуваю запах,
приємний, м’який і теплий.
Та знаю вкотре й напевне,
на справді він давно мертвий.
Я бачу те що ВИ всі,
вперто, в притул не бачите.
І це я ВАМ, а ВИ МЕНІ
ніколи в житті не пробачите.

Проверещав будильник,
Знову треба кудись іти,
Щось робити по ходу,
Написати, набрати до когось зайти.
У мне 16 годин,
А потім знову сон.
Робити все як сказано
І не порушувати закон.
І тихо піднімати руку,
Щоб висловити думки.
Хочу вбити якусь суку,
Ось так минають мої роки.
Ловлю погляди презирства,
Осуду, часом симпатії.
Хто небудь витягніть мене
Із цього стану апатії.
У мене ще більше семи годин.
Тільки б вистояти.
Нервово видихаючи дим,
Хочеться в когось вистрілити.
Знову пусті балачки,
Знову порожні мрії.
А мене непокоїть думка,
Де в цьому місті тусять дешеві повії.
Накрила чергова хвиля
Безпідставної агресії.
Ми живемо чужим життям,
На радість всякій підерсії.

Я писатиму тут те,
Чого ти ніколи не прочитаєш.
Я мовчатиму про біль,
Про який ти напевне знаєш.
А коли я на ввесь світ заявлю -
Щасливий!
Знай, що на справді,
Мій світ заливають зливи.
А ти переконуватимеш себе:
«Він забув і це правда».
Для твоєї совісті
Це невеличка розрада.
А потім якогось фака
Тебе занесе на мій нік,
Бонем Картер на фото
І цитата для духовних калік.
Тоді зрозумієш, що мої слова
Не були пустими,
А любов до тебе
Міцніша за будь які стіни.
І з ким би я не був
І що б не говорив,
Сонце знай -
Я б тебе ніколи не розлюбив.
Я підписуюсь під кожним словом,
Яке тобі давав.
Моя проблема тільки в тому,
Що я по справжньому покохав.

Залиш мене прошу!
Спали усі мости.
Забудь усе хороше,
а все погане запиши.
Зненаведи мене
й ніколи не згадай.
Це гострий ультиматум.
Залиш, або кохай!
В байдужості топи,
проймися ж моїм болем.
Не пхайся в мої сни,
Твоя присутність - горе.
Будуй своє життя,
і моє не руйнуй.
Зустрінемось у пеклі,
тож сильно не сумуй…

Мій організм потребує чергової сигарети,
В голові часто народжується думка: «як ти зараз, де ти?»
Між нами багато кілометрів а також емоційний обрив,
Я не забув та і ти пам’ятаєш, як я сильно тебе любив.
Позаду минуле, попереду в кожного своє життя,
Я повільно і впевнено прямую шляхом забуття,
А кожен куточок цього міста мимоволі збуджує пам’ять,
Картинки у голові уже майже мене не ранять.
Скоро річниця моєї хвороби тобою,
І ввесь цей час я шукаю і не знаходжу спокою.
Загострюється байдужість, посилюється ненависть до людей,
А ти вже починаєш народжувати йому дітей.
Дітей, яких я всією душею хотів від тебе.
Це бажання було сильніше будь якої людської потреби,
А я забуватимусь іншими вперто і часом цинічно,
І рано чи пізно знайду заміну, хоча це не надто логічно.
Що б не сталось я завжди кохатиму тебе,
Не тому що обіцяв, а тому що це невід’ємна частина мене.
Я не проситиму в тебе вибачення за всі прикрощі,
І ти не проси, за свій егоїзм і хитрощі.
Не вірю що колись, ти стукатимеш в мої двері,
Ми не герої роману все це фантастичні ідеї.
Я пірнув із тобою в бездонні потоки доброти,
А виринаю, з темного болота пустоти.
З тобою я відчув що таке радість і справжнє щастя,
Розплатившись стражданнями які повік забути не вдасться.
І не задумуючись прожив би це сотні раз,
Це варте всіх проблем, переживань і образ.
Не перший і далеко не останній вірш для тебе,
Не знаю послана була ти мені з пекла чи з неба.
Знай, ти часто приходиш у мої сни,
Які навіюють прохолоду осені і солодощі весни.
Часом шкрябають на душі огидні хижі кішки,
Як він там написав: «мала бережи ніжки»?
Біс із ним, мало не висловився матом.
Ти стала моїм всім, в тому числі і катом.
Я не чекаю, повір, вже не чекаю, НІ…
Але коли ти прийдеш, будь певна, для мене зникнуть усі!

Я згадую нашу осінь,
всередині щось обривається.
Я й досі у своїх снах,
твоїх рук губами торкаюся.
Я згадую нашу зиму,
напружену, непостійну.
Як мало не дерся по стінах,
як думав що скоро загину.
Минула наша весна,
прожито вже перший день літа.
Поняття "нас" вже нема.
І моя душа...УБИТА.

Все сталось так як я передбачав,
а ти сміялась і кидала фрази.
Тебе я так по справжньому кохав,
а зараз наближаюсь до відрази.
Все може бути як у тих книжках,
у тих поганих, над якими плачуть.
І це помітно по моїх очах,
які тебе ніколи не пробачать.
З такою легкістю ти втратила мене,
з такою ж, як вбивають в хаті муху,
для мене горе втрати не мине,
тихо переросте в душевну муку.
А спогади про тебе і про нас
так вбиті в голову мов заржавілі цвяхи.
Тебе б поцілувати ще хоч раз,
остання воля скромного невдахи.
Все сталось так як я передбачав,
тобою я невиліковно хворий.
Вбивала ти мене а я мовчав,
ховаючи в усмішці дикі болі.
Не смій казати: «в нього все пройшло»,
тебе з моєї пам`яті не стерти!
До тебе так нічого й не дійшло,
а як дійде, вважай що я вже мертвий!