Мій організм потребує чергової сигарети,
В голові часто народжується думка: «як ти зараз, де ти?»
Між нами багато кілометрів а також емоційний обрив,
Я не забув та і ти пам’ятаєш, як я сильно тебе любив.
Позаду минуле, попереду в кожного своє життя,
Я повільно і впевнено прямую шляхом забуття,
А кожен куточок цього міста мимоволі збуджує пам’ять,
Картинки у голові уже майже мене не ранять.
Скоро річниця моєї хвороби тобою,
І ввесь цей час я шукаю і не знаходжу спокою.
Загострюється байдужість, посилюється ненависть до людей,
А ти вже починаєш народжувати йому дітей.
Дітей, яких я всією душею хотів від тебе.
Це бажання було сильніше будь якої людської потреби,
А я забуватимусь іншими вперто і часом цинічно,
І рано чи пізно знайду заміну, хоча це не надто логічно.
Що б не сталось я завжди кохатиму тебе,
Не тому що обіцяв, а тому що це невід’ємна частина мене.
Я не проситиму в тебе вибачення за всі прикрощі,
І ти не проси, за свій егоїзм і хитрощі.
Не вірю що колись, ти стукатимеш в мої двері,
Ми не герої роману все це фантастичні ідеї.
Я пірнув із тобою в бездонні потоки доброти,
А виринаю, з темного болота пустоти.
З тобою я відчув що таке радість і справжнє щастя,
Розплатившись стражданнями які повік забути не вдасться.
І не задумуючись прожив би це сотні раз,
Це варте всіх проблем, переживань і образ.
Не перший і далеко не останній вірш для тебе,
Не знаю послана була ти мені з пекла чи з неба.
Знай, ти часто приходиш у мої сни,
Які навіюють прохолоду осені і солодощі весни.
Часом шкрябають на душі огидні хижі кішки,
Як він там написав: «мала бережи ніжки»?
Біс із ним, мало не висловився матом.
Ти стала моїм всім, в тому числі і катом.
Я не чекаю, повір, вже не чекаю, НІ…
Але коли ти прийдеш, будь певна, для мене зникнуть усі!