(із циклу «Ностальгія по осені»: Осінь, Ти і Танець ваш під небом;
терція 2: "як ви схожі, звабні, грішні! як я вас люблю!")

1* до Осені:
і благають очі: «будьте, довше!..»,
і чарують ваші танці безсоромні!

То в цей рік ти не розпусниця?!
Не мінлива, не заплакана?
Всі гріхи тобі відпустяться –
Ти відкупишся дукатами,
У котрі осики вбрала ти
І берізки, де багатими
Твій танок-стриптиз оплачує
Незліченними каратами
Вітер-звабник,
Та й розмахує
Сосен вітами крилатими –
Сутенер той, звідник блудниці:

– Ви, розпусниці-спокусниці,
Хоч прикрийтесь цими шатами!..
*
/вже й оголені обоє! – хто ж у кого вчиться?!. /


2* до Тебе:
«перед Вітром Осінь роздягається,
і Тобі не стриматися теж!»

Ось ти знову дразниш мої очі!
– Чи суперницю побачила у ній?
І чого це тіло прагне-хоче,
звабне, юне тіло
із осінніх мрій?!.
*
/ все, що сховано в тобі, проситься на волю!.. /


3* і Твоє мені: «замани у світ любові!..»

Спрагла!.. і чуттєва, і невтолена,
А душа – до неба! одяг – вниз!..
Ти зізнайся: пристрастю оголена?
Чи то осінь вабить у стриптиз?!

/ я любив ще з юності чарівницю-Осінь,
а тепер закоханий в обох! /

**
... Хай чарують весни! хай ще манить осінь!
– До наступних танців… безсоромних!

(11/11-2013 - незабутньому...)

** из голосов прошлого: год 1654*

там утрат наших горечь осталась, истоки печали,
там начала начал наших пыток и правды побег –
двух народов-соседей не в такт голоса зазвучали:
«Дай нам волю!» и «Дай господина-царя нам навек!»


** рік 2013-й: «… і вільним народом постануть вчорашні раби!»

Коли прокинешся, народе вічний мій,
коли боліти стане ця недоля?!
Вже дух дідів над Диким віщим Полем
подав нам клич: «Не будь рабом, не смій!»


** 2014й; розстріляний Маріуполь: Каїн московський у нашому домі

і страшно… і нижче це сіре тяжке зимне небо.
і ніде сховатись, і бога нема, щоб закритись.
то де ж Ти, Всесильний?! – не шли зло і біль нам, не треба:
це звірі земні, хижі зайди, – ці «БРАТТЯ» дволикі!..


** 2016; з вірою: Ucraina, vivat ! Gloria Ucraina !

Якщо живе у серці віра в Бога,
якщо ми вірний оберемо шлях –
і прийде день, і буде Перемога,
не смерть – жита засіються в полях!
***
прим.:
* год Переяславской рады, политического поражения Украины
на три кровавых столетия. не последних, как показала история...

Скажи, Небо вічне, для чого в покуті
Біжить до фіналу зима в стільки граней?
І вже не виходить, щоб жить і не чути,
І вже витікає час рваної рани.

Як вовк, до весни ще я грітиму шкіру,
Щоб викупить сірість з отих категорій,
Де згірклі слова, біль і вчинків пунктири –
Межа: менше драйву і всім більше горя;

Де вранішній допінг із молотих істин
Всі залишки глузду здорового нищить –
І віриш, що Небо все Зло не помістить.
І Смерть постає, як та догма найвища…
***
(переспів, вільні вправи; Абсент.
з Її думок пророчих...)

– Хто ти, де так змерзла? Що ж, заходь,
Я давно один, – то не завада?
Поїси, зігрієш дух і плоть,
Самоту розмовою розрадиш.

У світлиці розпалю камін,
Розгоню теплом печалі вражі,
Ти ж мені під чашок тихий дзвін
Про своє життя в світах розкажеш.

І якою з тисячі доріг
Ти, жоно, прийшла до мого дому,
Теплий свій залишивши поріг,
Чим сплатила небесам при цьому –

Скільки митарств, зрад і скільки бід
У світах зазнала? Ось тривоги
Ще не згасли у очах твоїх,
Втому бачу, в ранах збиті ноги –

То любов по днях тебе вела
Крізь вітри, спокуси і негоди,
Стільки часу берегла від зла?
Не просила плати-нагороди?

Доля, віра чи печаль твоя –
Що вело роки, роки, о нене?!
Що для тебе, спрагла, значу я,
І чому так дивишся на мене?

Втомлена, всміхнешся – квіту краща! –
В очі глянеш, скажеш: «Що, чужа?..
Як же ти без мене жив, пропащий?
Не впізнав… – душа твоя, душа…».
***
(переспів, вільні вправи; М.Л.)