Розіллялось між нами море
Холодними хвилями півночі.
За те, що вода знеболить,
Сподіваюсь, кохана вибачить.

Нехай не вкарбується в пам'яті,
А море потопить спогади
Про наші стосунки зламані
І безліч прощальних поглядів.

У хвилях туга хлюпочеться,
Розчиняються сльози коханої,
А я в тій воді нежива уся,
Просолена, зтухла, зав'ялена.

І між нами вже сині безодні,
Вода тисне, не дати їй відсіч.
Хвилювань у коханої жодних:
Мене вже потопила та північ.

08.2016

Між нами тонкі кордони,
Кохання у морі тоне.
Зустрінемось завтра в місті:
Я буду в віночку з листя.

Ми сядемо тихо в човен;
Мені віднімає мову.
На північ, шукати щастя...
Здається, уже не вдасться.

Навколо хлюпочуть хвилі,
І чайка тужливо квилить.
В повітрі застигло лихо –
Любов умирає тихо.

Ти не перетнеш кордонів.
Ми, може, за мить потонем,
І море із жалем зітхає.
Між нами зв'язку вже немає.

05.2016

Пливемо й пливемо під авророю...
Ми обоє – убиті космосом,
Трохи зчавлені й дещо підкорені,
Та клітини ще здатні до осмосу.

Змах руками, розірвані видихи,
І занадто далеко до берега.
Ми обоє – шалені критики,
Що палили мораль, наче дерево.

А над нами гуркоче голосно
І спалахують блискавиці.
Ми обоє – убиті космосом,
Дещо скривджені й трішечки ниці.

05.2016

Твої кораблі уникають давно мого порту,
Гострі мушлі морських гребінців застрягли в аорті,
Крила чайок самотніх, сумних обсипала сіль,
У човна твого першого вже заіржавлений кіль.

Не біліють вітрила під сонцем похмурим моїм,
Поза обрієм кілька століть вже не куриться дим,
А у мене в душі б'ється думка єдина (остання):
Хтось розіб'ється тут неодмінно за мить до світання.

У покинуту гавань твої не прийдуть кораблі,
Сіль із моря лежить, наче сніг, на пустельній землі;
Кров з моєї руки пересолена тихо тече,
Я покинута, але жива хоча б трохи іще.

Я третину життя не дивилась на твóї фрегати –
Все одно моїм дошкам гнилим їм нема чого дати.
Для твоїх кораблів не існує давно мого порту,
Напівзсохла медуза застрягла чомусь у аорті.

05.2016

У кровí моїй плавають краби,
Виїдають мене зсередини
І блукають моїми венами:
Їм-бо серця було замало.

Ось у мене кров з ока капає –
І назовні уже крабенята.
Мені б, може, снодійного дати,
Затуливши повіки ватою.

У холодній воді по коліно,
Лунко вдихи свистять усередині.
Хворобливими синіми венами
Мертві краби пливуть неодмінно.

08.2016

Розливаюсь океанами ніжності,
Хоч між нами мільйони розбіжностей,
Розбиваюся об твої скелі,
Лише трохи скропивши їх піною.
Плани дій анітрохи не змінюю,
Випаровуюсь в твóїй пустелі.

А мої океани солоні,
Їхні бризки – на твóїх долонях.
Я у штóрмах топлю кораблі чужі,
Ллється нафта з транзитного танкера,
Мої радощі виють русалками.
Але бачиш? – я вже на межі.

Розливаюсь на твóїй долоньці,
Випаровуюсь під твоїм сонцем
І кроплю твої скелі отрутою,
Що розчинена у моїх водах.
Вже, здається, не треба нічого
Океанам, що стали забутими.

03.2016