Холодна гра
Приманює вовків
Гаряча гра
Безглуздих диваків

Холодна гра
Жорстокість вивільняє
Гаряча гра
Нестриманість вітає

Холодна гра
Чекає на героя
Гаряча гра
Вкоряється без зброї

Холодна гра
Віддячує хвалою
Гаряча гра
Виводить з поля бою

Холодна гра
Гасить почуття
Гаряча гра
Приманює здаля

Холодна гра
Ховає посмішки
Гаряча гра
Скалозуба трішки

Холодна гра
Для збайдужілих
Гаряча гра
Для енергійних

Награвшись в доволі
Вибирай свій кінець
Чи готовий ти битись до крові?
Чи до безглуздя тріумфу?


04/20/17

Я каюся ,О Боже,каюся!
Прости мене і відпусти
Залиш мене на самоті
вдихну повітря і промовлю:

Я не заслужено собі жила
Пречисту воду черпала з джерела
ти залишив її для спраглих духом ?
Хто я така,що іх так обкрадать могла ?

Чому мені дозволено напитися?
Пастухи твоі слухняні завше?
Це я для них вівця-блудниця
Що від стада відцуралася!

Прости і відпусти,я маю далі йти
Тобі канат зі мною не тягти!
По іншу сторону змагалась ти
Бажаю жить і йти тільки по правді !

І сили не марнуй!
Та з джерела лиш рідко пий!
Коли не всилу бігти-прилягни!
Не зупиняйсь і відпочинок не чекай!

На тому світі,ти зустрінешся
Із предками своїми ,тихими
Ти досвідом своім обнімешся!
Ще вдох і видихнеш нове життя!

Хто на світі цьому працює більше?
Подумалось мені цим ранком
Чи пекар ,чи може лісоруб?
Хто хліба замісив,та й в піч кладе?

Чи той хто вижидає ліс зрубати?
Чи має руки струджені для хліба?
Чи той ,хто стовбур дерева рубає?
Тож кому праця є цінніше за рубля?

І в чому виміряти іі вартість?
У тому скільки часу ти поклав ?
Чи капель поту обтекло з лиця?
Чи те як твоі руки потрудились ?

Оплачений тобі продукт кінцевий
Без роздумів про тебе,лише ціна без черги?
вдвічі більше заплатити треба
За тих хто зачекав, навчись терпіти

І відповідь в людей одна
Хай буде справедливість праці!
І міра їй в твоіх святих ділах
І в здібностях,якими нагороджена

Є праця різна,і здешевлена
Та заново переоцінена,для тих
Хто труд нездатен розпізнати
почне свій день з готового раба

Хтось раб своїх думок-уявлень
Хтось служить за раба у повнодія
Хтось поганяє батогом себе
Хтось лиш живе у мріях

Кому майбутнє легше всіх дається?
хто піснею своєю обізветься ?
Як пташка рання заспіва?
Чи раб вона людині?ні, бо вільна

Тож праця є людська безцінна?!
Хто б не творив ії -це набуття!
досвід різний в добродія та лиходія
тож хто заплатить ім сповна?

Чи праця красила б людину?
бува ,що лиш вона її прикраша
І ліс росте собі без лісоруба
Дуби ростуть ,міцніють в глибину

І колоски на полі ждуть
На Свого косаря і пекаря
І піч чекає дрів,хто б затопив іі?
працює пекар,він нагодує всіх

У обміні труда в природі
нам людська праця стала у пригоді
Засинаєм ми під звуки двигуна
Бо праця вірна це-коловорот життя!

Згадай,що Бог трудивсь для нас!
Творив цей світ прекрасний!
Хай обеліском вдячності
Прославиться його творіння зараз!

Її створив Господь,і в тіло помістив
Хтось каже,що вдихнув нове життя
в фігурку з глини душу помістив
І тіло враз заметушилось як земля!

Ми вдячні одне одному
За труд який нас возвеличив
І робить нас подібним до Творця
Відкрий той кран з Натхненням!

І новотворення пролиється в руках
І знай,що з світом поділившись
благочестиву іскру враз ти передав!
Та працею безцінною звеличився !

19/05/16

Звуки сирен з вікна доносяться
Для когось вечір завершився
Хтось з дороги зійде і пропустить
Тих,хто сьогодні волі дослужився

А я лише транслятор відгуку сирен
В собі ношу мабуть якийсь локатор
Що будить слух та сердечка-мотор
Важкий був шлях крізь тіла терен

Та я почула й обернулась
Увага вся моя прикулась
І все в мені як похитнулось
Неначе ехом відгукнулось

Моя закрита пустота
В ній звук пронісся як по струнах
Відчулось як бринить душа
І вже нема того,хто сколиха...

Уже нема сирени тої
Уже нема того,хто ніс іі
І в тихий гул пішла вона
І потягла з собою віщуна ..


19/05/16

Що перше кава чи молитва ?
Ти Богу поклонивсь зрання?
Обличчя своє радістю умивби?
Чи з гіркотою кави в світ цей порина?

Та все нічого,приймаєш за пусте
Якщо у чашці кави та молитва є
і вдячний за пробудження ясне
За новий день ,що починався з неї..


19/05/16

Травень розсіяв трави
І пахощі цвітінь розвіяв
Ти поєднав життя і барви
Ти день і ніч по часу розміняв

Розказував ти Травень травам
Про те хто була ця кульбаба
Що розлетілася на втіху вітрам
Що була як ота абракадабра

А зараз жовтих квіток вже нема
Немає сліду тих хто іх топтав
Чи хтось в руці бажання загадав?
Як насінину волі в неї відібрав?

Чому не захищав іі від буревітру?
Невже все мало розлетітися ?
Сліди затерши, здатися
В полоні твоєму лишитися?

Мовчиш ти Травень і чекаєш
Нової квітки і нового цвіту?
Немає в тебе олюбленого квіту!
Ти всіх без вітру розкидаєш!

Хто зацвітав тоді для тебе?
Чи іх ти ще згадаєш?
Іх лиця пам'ятаєш ?
Чи іх для тебе вже немає?

Я знала ,що ти не іі воїн
Ти не жорстокий,ні
Ти лиш погоджений з усім
Це час ,це він всьому хазяїн !

Прости,що звинуватила тебе
Це я є та, хто квіток тих топтала
Це я є та ,хто бажання загадала
Це ти є тим, хто мирно так дивився

Я дякую тобі за мир!
Я дякую тобі за трави!
За те,що вранці босими ногами
квіток жовтих вже люди не топтали.
19 Травня 2016 року

Є щось беззаперечне у дощі
Ти з ним зростаєш у душі
Ти ним вмиваєшся як гірко
І до кісток промокнеш цівко.

Він обтікає силует людей,машин
Ти в ритм його поволі входиш
Асвальт що на душі вмиваєш
І силу духа у собі знаходиш.

Вже не один,ти з ним на однині
Усі тривоги,болі,смутки
Оббаграні в чужих думках
Тепер крокують вже собі де інде.

Як хочеш бути вільним, сильним
Ти поділись з дощем самотністю
В буденність влийся з вірністю
Та охопись його чарівністю.

04/10/16

Старовинне дзеркало зачаровує
магнетично бува притягує
глибину свого буття розширює
Відблиск думок твоіх відштовхує

Дарує образ ,що ти покинула
Поцілувавши його напам'ять
З ніжністю серця відлинула
Із запитанням якою ж я стану ?

воно лиш в усмішці скривилося
відблиск мокрих очей лишився
часу чекала,хотіла покаятись
враз замовкла ,значить-здалась

не просяться ті ,хто ображені
німіють в думках незвіданих
На них ти впливу вже не маєш
Живи собі,не переймайся тим!

Відчай та сумнів розвіялися
вікно порталом відкрилося
В мандрівку цю душа поринула
знайшла себе там ,як незмінену!


не бігла по слідам колишнім
Не просилася,не метушилася
З собою в душі примирилася
Над ранок потішно прокинулась

дзеркало сонечком заживилось
віддзеркалення своє зцілилось
бадьорість погляду відновлено
шлях додому тепер віднайдено

10/04/16

Нависло туге полотно
небо в сірість сповилось
Закуталось собі відчайдушно
в клоччя стихійне збилось

Де краю мій милий?
Де краю мій світлий?
В якій стороні я тя знайду?
Яка з доріг ми винесе до тебе?

Шукаю своє пристановище
Світанками закриваюся
І червонію від сорому
Як з сонцем прощатися мав би я

Як незвіданець собі промовляю
Де ж би у світі сховатися?
Щоб лиш чужі не шукали ми?
Чи довго ще протримаюся?

Залишу ту волю безвільную
Чужим людям ліпше роздам я
Може хтось ми пошанує?
Ясним небом вже не погордує?

Всім миліше променисте сонце
Лиш я броджу поміж вітрами
Шукав себе я тими днями
Та приходив лиш спозарання..

Я ніс дощі і вітругани
Я відчиняв чужії брами
Я зазирав в людські зіниці
І в них глядів би до десниці

Лиш пустота..
Ні шани,ані любязності
Байдужість ,прикрість
І з ними я роз'єднався вже..

Нема мене ,як полотна
Нема мого ситцевого вбрання
Тепер я голий до ниток-думок
тепер я гордий ,бути з вами...


10/04/16