Автори /
Козак Дума (1958)
|
Рубрики
/ Осінні дзвони
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Лише одна
•
Ювілейне
•
Метаморфози осені
•
Осінній настрій
•
Дощить
•
Коломийський листопад
•
Ранковий дощ
•
Тріо
•
Огенрівське
•
Не пізно
•
Не треба
•
Вершина комфорту
•
Безталання
•
Уже пора
•
Келих літа
•
Ще рано
•
Несказані слова
•
Першопричина
•
Долі знак
•
Обережно - залежність!
•
Пора кохання
•
Осіння галатея
•
Осіння ностальгія
•
Миколаївська осінь
•
Осіння сальса
•
На крайці літа
•
Тобі
•
Пора пастельних кольорів
•
Трунок високосної весни
•
Ще нас чекають щастя миті
•
Хай мрії здійсняться
•
Не спиться
•
Знак долі
•
Молодість
•
Подивись мені, люба, у вічі
•
Ти на землю упала снігами
•
Не забуду
•
Ще хочеться тепла
•
Романс зрілої любові
•
Усміхнись, кохана
•
Шепіт осені
•
До зустрічі
•
Божий дар
•
Сліди на піску
•
Шлях крізь осінь
•
Вальс вічності
•
Подорож
•
Полум’я душі
•
Ліки від туги
•
Танець з тишею
•
Розмови з тишею
•
Життєві угоди
•
Не варто*
•
Майже тост
•
Минає все
•
Осінні візії
•
Круговерть
•
Розмова з листопадом
•
Кунтуші часу
•
Осінній вітер
•
Осінній настрій
•
Передчуття зими
•
На краю кохання
•
Люблю
•
Безмовне „Прости“
•
Бажання
•
Усе було
•
Станцюй мені
•
Реалії
•
Танці осені
•
Осінні дзвони
•
Будень
•
Не варто перейматись
•
На грані
•
Забудь
•
Теорія у практиці жива
•
Спас
•
Дай тобі Бог
•
Візьми мене в свої обiйми*
•
Цiна помилки
•
Примара
•
Так наостанок я скажу*
•
Дощовий портрет
•
Зрiла любов
•
Не чекай
•
Без тебе
•
Осінні почуття
•
Осінні листи
•
Фотоальбом
•
В обiймах ночi
•
Літа птахами в небо відлітають
•
Нінка мов картинка
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Душа моя серпанком оповита,
заплутались осінні почуття,
заплутались осінні почуття,
Черговий ювілей причалапав,
хоч його і не дуже чекав,
хоч його і не дуже чекав,
За літом потягнулося тепло,
замріялась калина в вишиванці,
замріялась калина в вишиванці,
Частує осінь квасом золотим
із келиха ранкового світила.
із келиха ранкового світила.
Дощить… Усе до нитки змокло.
Дощить і навіть птахи змовкли!
Дощить і навіть птахи змовкли!
Уже змідніла осінь золота,
останнє листя сумно долу лине
останнє листя сумно долу лине
Надворі тихо плаче дощ
і сльози краплями стікають
і сльози краплями стікають
Візьми мене як насолоду, –
ти шепотіла у свій час.
ти шепотіла у свій час.
Життя всього найкращі миті
спадають стрімко на асфальт.
спадають стрімко на асфальт.
Коли надворі пізня осінь,
а скроні засипає сніг –
а скроні засипає сніг –
Мені пишеш листи із весни,
та бракує їм ласки і змісту.
та бракує їм ласки і змісту.
Не скинути роки як опанчу,
залишити ту ношу не виходить! –
залишити ту ношу не виходить! –
Люба, доле моя і... нещастя моє,
нам рукою б махнути, лишити як є.
нам рукою б махнути, лишити як є.
– Уже пора, – промовила зима.
– Іду-іду… – відповіла їй осінь.
– Іду-іду… – відповіла їй осінь.
На дні лишилась дрібка літа
у вічній сулії часу.
у вічній сулії часу.
Пелюстки зів‘яли, облетіло листя,
кумачеві грона вітер обірвав
кумачеві грона вітер обірвав
У мушлю часу сонце заховалось,
від сяйва зір крутилась голова
від сяйва зір крутилась голова
Не вбий в мені любов мою,
кохання пристрасне до тебе.
кохання пристрасне до тебе.
Картина впала на підлогу,
на друзки розлетілось шкло…
на друзки розлетілось шкло…
Уже на осінь сонце повернуло,
уже під гору пролягли стежки,
уже під гору пролягли стежки,
Бешкетниця, пустунка рання осінь
калину заколола в русі коси,
калину заколола в русі коси,
Тендітно-мила і струнка
крокує жваво по алеї,
крокує жваво по алеї,
Баскими кіньми вдаль біжать роки,
життя екватор стрімко перетнувши.
життя екватор стрімко перетнувши.
Пора сумлива щедро сипле чари
із золота і бронзи навкруги.
із золота і бронзи навкруги.
Мені ти снишся по ночах,
удень в уяві тебе бачу.
удень в уяві тебе бачу.
Ось і літо спливло непомітно,
розчинилось, сповзло під укіс,
розчинилось, сповзло під укіс,
Вітрила жовті розпустила
і попливла удалечінь
і попливла удалечінь
А попере́ду – лише осінь,
пора прекрасна і сумна…
пора прекрасна і сумна…
Видавалась весна та холодною…
Високосний виною в тім рік?
Високосний виною в тім рік?
Пролинула, відквітла, відлетіла
блаженного кохання світла мить,
блаженного кохання світла мить,
Життя уявляєш своє – як червону доріжку,
немов ескалатор, що стрімко несе на Олімп,
немов ескалатор, що стрімко несе на Олімп,
Відкрию щастю настіж двері,
пущу кохання на поріг
пущу кохання на поріг
Якщо тобі нестерпно в самоті,
поклич мене, переборовши страх,
поклич мене, переборовши страх,
Молодість – це лише миті,
пройде, розтане, як дим.
пройде, розтане, як дим.
Подивись мені, люба, у вічі
і відверто усе розкажи:
і відверто усе розкажи:
Ти на землю упала снігами,
розчинилась у лісі, воді,
розчинилась у лісі, воді,
Мені цю осінь – не забути,
вона від мене не втече,
вона від мене не втече,
Земне буття спливає надто хутко,
експрес „Життя“ пришвидшує ходу…
експрес „Життя“ пришвидшує ходу…
Любов статечна – як ота примара,
немов пекельні чари чи дурман,
немов пекельні чари чи дурман,
Усміхнись, кохана, посміхнися,
чарівну усмішку вже забув…
чарівну усмішку вже забув…
Не Марічка й не Оксана,
не Софійка чарівна.
не Софійка чарівна.
Ми зустрілися запізно,
мабуть так лягли зірки…
мабуть так лягли зірки…
Вразлива, ніжна і привітна,
мов хризантема чарівна –
мов хризантема чарівна –
В морське свічадо сонце зазирає,
промінням сипле по хисткій воді.
промінням сипле по хисткій воді.
Непо́квапом іду у пізню осінь
тобі назустріч, крізь холодний вітер.
тобі назустріч, крізь холодний вітер.
Стою над прірвою, дивлюсь, як гине час…
Крижиною той на осонні тане,
Крижиною той на осонні тане,
Пливу човном прозорим, дно зі скла,
життя рікою вже десятки літ.
життя рікою вже десятки літ.
Шалено молодість помчала у минуле,
солодкуватий залишивши присмак мрій.
солодкуватий залишивши присмак мрій.
Печаль – то стан зболілої душі,
коли вона забула вже про радість.
коли вона забула вже про радість.
Несамовита і холодна тиша
листає сторінки всього життя.
листає сторінки всього життя.
Із тишею ми мовчазні розмови
ведем у ці зимові вечори,
ведем у ці зимові вечори,
Цибулина і хліба окраєць
у торбині, що через плече.
у торбині, що через плече.
Помо́вчимо, люба. Не бачились до́вго ми.
Так ле́гше у сутінках ви́датись скромними.
Так ле́гше у сутінках ви́датись скромними.
Летять роки, немовби ластівки,
що восени у вирій відлітають.
що восени у вирій відлітають.
Колись тебе я люто ненавидів
всіма своїми фібрами душі.
всіма своїми фібрами душі.
Посміхнусь листопаду,
забуду про дощ і негоду,
забуду про дощ і негоду,
Життя ще не минула й половина,
та вже прогрес гайнув за небокрай –
та вже прогрес гайнув за небокрай –
Вітаю, друже листопаде!
Ти знов у гості завітав?
Ти знов у гості завітав?
Журлива осінь знову пропливає,
немов у небі журавлиний клин.
немов у небі журавлиний клин.
Дощем холодним сіє за вікном
розсудлива зело, статечна осінь.
розсудлива зело, статечна осінь.
Люба осене, зранку холодним дощем
змий з душі увесь осад дощенту.
змий з душі увесь осад дощенту.
Удвох бредемо вечором осіннім,
стікає мерхлим листопад дощем.
стікає мерхлим листопад дощем.
Ну, ось і все скінчилося. Прощай!
Ми розійшлись, як в морі кораблі.
Ми розійшлись, як в морі кораблі.
Люблю сидіти вечорами в самоті
біля вікна відкритого до саду,
біля вікна відкритого до саду,
З дерев останнє опадало листя
і килимом лягало біля ніг.
і килимом лягало біля ніг.
Безвісті зникнути хочеться
звідти, де злоба й цинізм,
звідти, де злоба й цинізм,
Усе було… і гарного удосталь:
на Кінбурнській косі весь пляж на двох,
на Кінбурнській косі весь пляж на двох,
Станцюй, красуне, радості танок –
нехай життя сумне на мить забуду.
нехай життя сумне на мить забуду.
У різні боки розвела нас доля,
у кожного давно життя своє.
у кожного давно життя своє.
Закружляла осінь дивовижним вальсом,
замелькало листя жовто-золоте.
замелькало листя жовто-золоте.
Уже багрянцем заквітчались пишні крони
осик, черешень, кленів, ясенів
осик, черешень, кленів, ясенів
Цей день без вечора – як липи без верхівок,
ядучий дим з багаття без вогню,
ядучий дим з багаття без вогню,
Не зупиняється життя на полустанках,
летить воно немов нічний експрес.
летить воно немов нічний експрес.
Ми часто живемо на грані
любові, нервів, почуттів,
любові, нервів, почуттів,
Ти в пеклі побула зі мною,
тепер забудь сюди дорогу.
тепер забудь сюди дорогу.
Життя прожить – не поле перейти,
а на віку немов на довгій ниві.
а на віку немов на довгій ниві.
Яблучний вітаєм щиро спас,
тепле літо покидає нас,
тепле літо покидає нас,
Я все ще згадую ті миті,
коли ти спала як дитина,
коли ти спала як дитина,
Візьми мене в свої обійми,
я так втомилась пити будні!..
я так втомилась пити будні!..
Не ту зустрів я у своїм житті
і сторінки життя гортав я не з тією.
і сторінки життя гортав я не з тією.
Душа перетворилась в чорний попіл
у пошуках свого земного щастя…
у пошуках свого земного щастя…
А на останок я скажу:
прощай, назад не повертайся!
прощай, назад не повертайся!
Я намалюю краплями портрет
на склі вікна порою дощовою.
на склі вікна порою дощовою.
Не зміряєш любов одним лиш часом,
та кажуть, що з роками вона кріпне.
та кажуть, що з роками вона кріпне.
Не чекай, не повернусь, не потрібно слів,
як у вічі вже сміюсь – значить розлюбив.
як у вічі вже сміюсь – значить розлюбив.
Без тебе – немає життя.
Без тебе – скінчилася пісня.
Без тебе – скінчилася пісня.
Похмурий день. На серці щем.
Осінній парк і ми з тобою...
Осінній парк і ми з тобою...
Пиши мені з осені теплі листи,
за все нехороше, кохана, прости!
за все нехороше, кохана, прости!
Альбом із фото знову погортаю –
згадаю все, що об‘єктив піймав.
згадаю все, що об‘єктив піймав.
Сплять гірські вершини у обіймах ночі,
білий кущ калини спати лиш не хоче.
білий кущ калини спати лиш не хоче.
Летять мої літа і рахувать не треба –
як і любов свята, птахами линуть в небо.
як і любов свята, птахами линуть в небо.
Нінка як картинка берегом пливе,
каблучки-родзинки й платтячко нове.
каблучки-родзинки й платтячко нове.