Нінка – мов картинка берегом пливе,
чергова родзинки – платтячко нове.
Груди-горошинки, ніженьки стрімкі.
укривають спинку кучері п‘янкі!

Нінка – що картинка, гарна і струнка,
ніби балеринка, то́чена така.
По́стать горда, вдача, очі – ліхтарі,
але часто плаче з ночі до зорі…

Нінка, як картинка, дівка – хоч куди,
та додівувалась раптом до біди.
Мокрі сині очі, плутані слова,
никне стан дівочий й горда голова…

Нінка, мов картинка, каблучки – тук-тук,
знов у вечоринку повертає звук.
Талія оси́на, ві́ченьки сумні,
народила сина в дальній стороні…

Нінка, як картинка, вітер в голові,
гне додолу віти, свище у траві.
Хвилями він грає, обвиває стан,
мізок накриває знов густий туман…

Нінка – що картинка, щастя все ж нема,
вже й життя минає, а вона сама.
І не розійде́ться той густий туман,
все себе питає, чом такий тала́н…

Нінка, мов картинка, стежкою біжить,
ро́ків павутинка на чолі́ лежить.
Нінка – літня жінка, сива голова,
вже зігнулась спинка – пам’ять ще жива!.

27.10.2016