Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Козак Дума (1958)
Пора прийде і підемо до Бога,
але немає часу для душі…
Коли ступлю на неземну дорогу –
за мене говоритимуть вірші.


Рубрики / Осінні дзвони

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Ювілейне
    Черговий ювілей причалапав,
    хоч його і не дуже чекав,
  •   Метаморфози осені
    За літом потягнулося тепло,
    замріялась калина в вишиванці,
  •   Осінній настрій
    Частує осінь квасом золотим
    із келиха ранкового світила.
  •   Дощить
    Дощить… Усе до нитки змокло.
    Дощить і навіть птахи змовкли!
  •   Коломийський листопад
    Уже змідніла осінь золота,
    останнє листя сумно долу лине
  •   Ранковий дощ
    Надворі тихо плаче дощ
    і сльози краплями стікають
  •   Тріо
    Візьми мене як насолоду, –
    ти шепотіла у свій час. –
  •   Огенрівське
    Життя всього найкращі миті
    спадають стрімко на асфальт.
  •   Не пізно
    Коли надворі пізня осінь,
    а скроні засипає сніг –
  •   Не треба
    Мені пишеш листи із весни,
    та бракує їм ласки і змісту.
  •   Вершина комфорту
    Не скинути роки як опанчу,
    залишити ту ношу не виходить! –
  •   Безталання
    Люба, доле моя і... нещастя моє,
    нам рукою б махнути, лишити як є.
  •   Уже пора
    – Уже пора, – промовила зима.
    – Іду-іду… – відповіла їй осінь.
  •   Келих літа
    На дні лишилась дрібка літа
    у вічній сулії часу.
  •   Ще рано
    Пелюстки зів‘яли, облетіло листя,
    кумачеві грона вітер обірвав
  •   Несказані слова
    У мушлю часу сонце заховалось,
    від сяйва зір крутилась голова
  •   Першопричина
    Не вбий в мені любов мою,
    кохання пристрасне до тебе.
  •   Долі знак
    Картина впала на підлогу,
    на друзки розлетілось шкло…
  •   Обережно - залежність!
    Уже на осінь сонце повернуло,
    уже під гору пролягли стежки,
  •   Пора кохання
    Бешкетниця, пустунка рання осінь
    калину заколола в русі коси,
  •   Осіння галатея
    Тендітно-мила і струнка
    крокує жваво по алеї,
  •   Осіння ностальгія
    Баскими кіньми вдаль біжать роки,
    життя екватор стрімко перетнувши.
  •   Миколаївська осінь
    Пора сумлива щедро сипле чари
    із золота і бронзи навкруги.
  •   Наша осінь
    Мені ти снишся по ночах
    і кожен день тебе я бачу.
  •   На крайці літа
    Ось і літо спливло непомітно,
    розчинилось, сповзло під укіс,
  •   Тобі
    Вітрила жовті розпустила
    і попливла удалечінь
  •   Пора пастельних кольорів
    А попере́ду – лише осінь,
    пора прекрасна і сумна…
  •   Трунок високосної весни
    Видавалась весна та холодною…
    Високосний виною в тім рік?
  •   Ще нас чекають щастя миті
    Пролинула, відквітла, відлетіла
    блаженного кохання світла мить,
  •   Хай мрії здійсняться
    Життя уявляєш своє як червону доріжку,
    немов ескалатор, що стрімко несе на Олімп,
  •   Не спиться
    Відкрию щастю навстіж двері,
    впущу кохання на поріг
  •   Знак долі
    Якщо тобі нестерпно в самоті,
    поклич мене, переборовши страх,
  •   Молодість
    Молодість – це лише миті,
    пройде, розтане як дим.
  •   Подивись мені, люба, у вічі
    Подивись мені, люба, у вічі
    і відверто мерщій розкажи,
  •   Ти на землю упала снігами
    Ти на землю упала снігами,
    розчинилась в лісах і воді,
  •   Не забуду
    Мені цю осінь – не забути,
    вона від мене не втече,
  •   Ще хочеться тепла
    Земне буття спливає надто хутко,
    експрес „Життя“ пришвидшує ходу…
  •   Романс зрілої любові
    Любов статечна – як ота примара,
    немов пекельні чари чи дурман,
  •   Усміхнись, кохана
    Усміхнись, кохана, посміхнися,
    чарівну усмішку вже забув…
  •   Шепіт осені
    Не Марічка й не Оксана,
    не Софійка чарівна.
  •   До зустрічі
    Ми зустрілися запізно,
    мабуть так лягли зірки…
  •   Божий дар
    Вразлива, ніжна і привітна,
    мов хризантема чарівна –
  •   Сліди на піску
    В морське свічадо сонце зазирає,
    промінням сипле по хисткій воді.
  •   Шлях крізь осінь
    Входжу неквапливо в пізню осінь,
    вже тобі назустріч йду крізь вітер.
  •   Вальс вічності
    Стою над прірвою, дивлюсь, як гине час…
    Крижиною той на осонні тане,
  •   Подорож
    Пливу човном прозорим, дно зі скла,
    життя рікою вже десятки літ.
  •   Полум’я душі
    Шалено молодість помчала у минуле,
    солодкуватий залишивши присмак мрій.
  •   Ліки від туги
    Печаль – то стан зболілої душі,
    коли вона забула вже про радість.
  •   Розмови з тишею
    Із тишею ми мовчазні розмови
    ведемо в ці зимові вечори,
  •   Життєві угоди
    Цибулина і хліба окраєць
    у торбині, що через плече.
  •   Не варто*
    Помо́вчимо, люба. Не бачились до́вго ми.
    Так ле́гше у сутінках ви́датись скромними.
  •   Майже тост
    Летять роки, немовби ластівки,
    що восени у вирій відлітають.
  •   Минає все
    Колись тебе я люто ненавидів
    всіма своїми фібрами душі.
  •   Осінні побачення
    Посміхнусь листопаду, забуду про дощ і негоду,
    прогуляюся парком, укутавшись в тепле пальто.
  •   Круговерть
    Життя ще не минула й половина,
    та вже прогрес гайнув за небокрай –
  •   Розмова з листопадом
    Добридень, друже листопаде!
    Ти знову в гості завітав?
  •   Кунтуші часу
    Журлива осінь знову пропливає,
    немов у небі журавлиний клин.
  •   Осінній вітер
    Дощем холодним сіє за вікном
    розсудлива зело, статечна осінь.
  •   Осінній настрій
    Люба осене, зранку холодним дощем
    змий з душі увесь осад дощенту.
  •   Передчуття зими
    Удвох бредемо вечором осіннім,
    стікає мерхлим листопад дощем.
  •   На краю кохання
    Ну, ось і все скінчилося. Прощай!
    Ми розійшлись, як в морі кораблі.
  •   Люблю
    Люблю сидіти вечорами в самоті
    біля вікна відкритого до саду,
  •   Безмовне „Прости“
    З дерев останнє опадало листя
    і килимом лягало біля ніг.
  •   Бажання
    Безвісті зникнути хочеться
    звідти, де злоба й цинізм,
  •   Усе було
    Усе було… і гарного удосталь:
    на Кінбурнській косі весь пляж на двох,
  •   Станцюй мені
    Станцюй, красуне, радості танок –
    нехай життя сумне на мить забуду.
  •   Реалії
    У різні боки розвела нас доля,
    у кожного давно життя своє.
  •   Танці осені
    Закружляла осінь в дивовижнім вальсі,
    замелькало листя жовто-золоте.
  •   Осінні дзвони
    Уже багрянцем заквітчались пишні крони
    осик, черешень, кленів, ясенів
  •   Будень
    Цей день без вечора – як липи без верхівок,
    ядучий дим з багаття без вогню,
  •   Не варто перейматись
    Не зупиняється життя на полустанках,
    летить воно немов нічний експрес.
  •   На грані
    Ми часто живемо на грані
    любові, нервів, почуттів,
  •   Забудь
    Ти в пеклі побула зі мною,
    тепер забудь сюди дорогу.
  •   Теорія у практиці жива
    Життя прожить – не поле перейти,
    а на віку немов на довгій ниві.
  •   Спас
    Яблучний вітаєм щиро спас,
    тепле літо покидає нас,
  •   Дай тобі Бог
    Я все ще згадую ті миті,
    коли ти спала як дитина,
  •   Візьми мене в свої обiйми*
    Візьми мене в свої обійми,
    я так втомилась пити будні!..
  •   Цiна помилки
    Не ту зустрів я у своїм житті
    і сторінки життя гортав я не з тією.
  •   Примара
    Душа перетворилась в чорний попіл
    у пошуках свого земного щастя…
  •   Так наостанок я скажу*
    А на останок я скажу:
    прощай, назад не повертайся!
  •   Дощовий портрет
    Я намалюю краплями портрет
    на склі вікна порою дощовою.
  •   Зрiла любов
    Не зміряєш любов одним лиш часом,
    та кажуть, що з роками вона кріпне.
  •   Не чекай
    Не чекай, не повернусь, не потрібно слів,
    як у вічі вже сміюсь – значить розлюбив.
  •   Без тебе
    Без тебе – немає життя.
    Без тебе – скінчилася пісня.
  •   Осінні почуття
    Похмурий день. На серці щем.
    Осінній парк і ми з тобою...
  •   Осінні листи
    Пиши мені з осені теплі листи,
    за все нехороше, кохана, прости!
  •   Фотоальбом
    Альбом із фото знову погортаю –
    згадаю все, що об‘єктив піймав.
  •   В обiймах ночi
    Сплять гірські вершини у обіймах ночі,
    білий кущ калини спати лиш не хоче.
  •   Літа птахами в небо відлітають
    Летять мої літа, вже й рахувать не треба.
    Вони й любов свята птахами линуть в небо.
  •   Нінка мов картинка
    Нінка як картинка берегом пливе,
    каблучки-родзинки й платтячко нове.

  • Огляди

    1. Ювілейне

      Черговий ювілей причалапав,
      хоч його і не дуже чекав,
      простягнув запорошену лапу
      і до столу знеможено впав:
      «Наливай у бокали хутчіше
      трунку доброго прагнень і мрій»!
      Хоч само ледве капосне дише,
      на пиріг витріщається мій…

      Вже як є, і набутки в торбину,
      а її за плечима нести,
      бо не лише у ніч горобину
      не горять, дотлівають, мости.
      Багрецю котять збурено хвилі,
      та гучних не потрібно вітань,
      на осінньому літ небосхилі,
      міражі весняних сподівань…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Метаморфози осені
      За літом потягнулося тепло,
      замріялась калина в вишиванці,
      не духмяніє свіжістю зело…
      Туман долину застеляє вранці.

      У осінь загорнулися гаї,
      вже сіно заховали у стодолі.
      Шпаки затихли, що там солов’ї!
      Городину дозбирують у полі…

      Не чути степом уночі цикад
      і небо відлунало журавлями.
      На дроті ластівок розтанув ряд,
      але ворон повисли чорні плями.

      Засумували куцохвості дні,
      скатерка неба не така вже синя,
      а пале листя на трухлявім пні –
      укрилося косою павутиння…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Осінній настрій
      Частує осінь квасом золотим
      із келиха ранкового світила.
      Туманом устеляє сизий дим
      стежину, що іде до небосхилу…

      Чарує ранок тишею гаїв
      і переливом променів у листі.
      Ще досі чую голос я її
      і бачу очі-блюдечка іскристі…

      Колише легіт пам’яті полин,
      висить кришталь роси на павутині,
      а небо навпіл розтинає клин
      і тане в неозорій голубіні…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Дощить
      Дощить… Усе до нитки змокло.
      Дощить і навіть птахи змовкли!
      Дощі несе на крилах осінь…
      Дощі перуть рокитам коси.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Коломийський листопад
      Уже змідніла осінь золота,
      останнє листя сумно долу лине
      і баби літо пухом тополиним
      удалечінь поволі відліта…

      Не дістає і середини крон
      стрімких смерічок виснажене сонце.
      Збирає осінь у калюжах стронцій –
      зимі готує новорічний трон…

      Високе небо витерло сльозу.
      Сріблястий сокіл хмаровиння ріже,
      під крилами міста і мирні хижі,
      але невдовзі знову у грозу…

      Озветься незабаром його рев
      уже на сході, у степах полину!
      Ковтки криваві одягла калина –
      гірчить сумливо тут, поміж дерев…

      Дарує дрібку тиші листопад,
      як у війну її не вистачає,
      невдовзі зійде сиру шмат до чаю
      і в келиху розтане зорепад.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Ранковий дощ
      Надворі тихо плаче дощ
      і сльози краплями стікають
      до келиха минулих прощ,
      а я жалкую, та не каюсь…

      А я несу душі тепло,
      у грудях – серця свого стукіт,
      яке розіб’ється як скло
      у невблаганній часу ступі…

      Прониже сотні часу товщ,
      аби заглянути в минуле!
      Ранковий тихо плаче дощ
      і небо хмари затягнули…

      Життя – не має вороття,
      назад вернутися несила…
      Але яке це відкриття,
      аби одразу скласти крила?!.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Тріо
      Візьми мене як насолоду, –
      ти шепотіла у свій час. –
      Смакуй мою дівочу вроду!
      Нехай вона підніме нас
      аж до заласся і утіхи,
      та до небачених висот!
      Нещастя вищезне і лихо,
      як під сапою зла осот.

      Розрадою опісля втішся
      та гіркотою закуси
      чи зупинися на узвишші
      і випий залишки роси…
      Три діви разом, поодинці
      окрасять дійство те п’янке,
      життям даровані гостинці
      і долі щастя нетривке…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Огенрівське
      Життя всього найкращі миті
      спадають стрімко на асфальт.
      Волає скрипка, плаче вітер
      і в унісон зітхає альт…

      Журні сонати у концерті
      отім під назвою «Буття».
      Шопен, Бетховен, Моцарт, Верді
      лунають аж до забуття…

      Рояль на сцені, літня дама,
      неспішно лине вокаліз –
      кінчається життєва драма
      останній лист летить униз…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Не пізно
      Коли надворі пізня осінь,
      а скроні засипає сніг –
      усе частіше ноги босі
      несуть на батьківський поріг.
      Чи не щоночі казка сниться,
      де мама вічно молода,
      моєї юності криниця,
      що потонула у садах…

      Уже зима, уже морози,
      як не крути – життя одне.
      Пролинули весняні грози,
      і чаша та не омине…
      Та рано ще співати тризну,
      хай буде святом кожна мить.
      Допоки дихати не пізно –
      не пізно жити і любить!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Не треба

      Мені пишеш листи із весни,
      та бракує їм ласки і змісту.
      Восени ти мені подзвони,
      коли серце укриється листом.

      Коли визріє в ньому любов,
      не до себе, до іншого світу,
      і з теплом пригадається знов
      те дощами утоплене літо…

      Не носи ти образ у душі,
      не колися печалями, сумом…
      Не спіши до своєї межі,
      не хизуйся собою над тлумом.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Вершина комфорту
      Не скинути роки як опанчу,
      залишити ту ношу не виходить! –
      кричу. Кричу, але не докричусь…
      Невже оте до тебе не доходить?

      Даремно марнувати варто час,
      балансувати на краю безодні?
      Його немає зайвого у нас,
      а жити треба – нині і сьогодні!

      І те усе прекрасно знаєш ти,
      та муляє проклята горошина…
      Уже я не боюся самоти,
      вона комфорту власного вершина!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Безталання
      Люба, доле моя і... нещастя моє,
      нам рукою б махнути, лишити як є.
      Та уперто удвох млості топимо лід –
      певно знову обох манить булого слід.

      Чи любов нетривка? Поодинці усе…
      Нас кохання ріка в різні боки несе:
      не заклали сім’ї, а позбулись тепла –
      мабуть душі свої спопелили дотла.

      Помарніли чуття, охололи серця,
      у гонитві звитяг добрели до вінця.
      Догорає зоря, нове сонце встає…
      Доля ти – не моя, щастя я – не твоє.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Уже пора
      – Уже пора, – промовила зима.
      – Іду-іду… – відповіла їй осінь.
      – Я до весни лишаюся сама,
      як це робила ти без мене досі.

      І лише лист, життя амбассадор,
      опівночі дістанеться поволі.
      Затемнення спливає коридор,
      ти губишся у коридорах долі…

      Настане ранок завтра не для всіх,
      бо ти із ним лишаєшся в сьогодні…
      Сліди мої ховає перший сніг,
      його у серці – ніби у безодні.

      Буденно-непомітно поплила
      у небуття уже не наша осінь.
      Зимовий ранок не несе тепла,
      зорею догора у високоссі…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Келих літа
      На дні лишилась дрібка літа
      у вічній сулії часу.
      Іде воно у мандри світом,
      хліба зібравши у косу.

      Поволі серпень догорає,
      сюрчать вечірні цвіркуни.
      Усе, що видавалось раєм,
      засне невдовзі до весни.

      Наповню келихи я літом,
      щоб смакувати восени.
      В букет зберу суцвіття літер,
      порину у янтарні сни…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Ще рано
      Пелюстки зів‘яли, облетіло листя,
      кумачеві грона вітер обірвав
      і тепер калині в крижанім намисті
      мариться між снігу лоно із отав…

      Задрімала птаха в осені долонях,
      сниться їй зимова неба вишина
      і здається, ніби у юги в полоні
      назавжди лишиться скована вона.

      Не спішіть занадто поринать у зиму,
      як би ваші скроні сніжень не сріблив
      і морозом лютим видався зазимок…
      Ще блукає доля між осінніх злив!

      Не швидкуйте надто канути у холод,
      як би серце ваше скипень не скував.
      Тамувати рано на кохання голод,
      у душі високих ще багато справ!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Несказані слова
      У мушлю часу сонце заховалось,
      від сяйва зір крутилась голова
      і в тиші забриніли, як здавалось,
      іще ніким не сказані слова…

      Відкрив обійми вересневий вечір
      і оксамитом ніжно огорнув
      такі тендітні, аж прозорі, плечі,
      перетворивши втечу… у ману.

      Ману позицій, поглядів і хисту.
      Війну вівенді модусів, цитат
      чи осені стрімкого падолисту,
      манірності і марноти утрат…

      Як довго я чекав тебе, жадана,
      як надто швидко згіркнула халва!
      Все сказано – упали з уст неждано,
      немов сльота, несказані слова…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Першопричина
      Не вбий в мені любов мою,
      кохання пристрасне до тебе.
      Я над обривом, на краю,
      а ти про нову знову требу…

      Не убивай мою любов,
      як це раніше намагалась.
      Ми наламали доста дров,
      навіщо був увесь цей галас?!.

      Хоч почуття іще живі,
      та в серце линуть суму гами…
      Причина в тебе в голові –
      гора, напевне, не між нами!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Долі знак
      Картина впала на підлогу,
      на друзки розлетілось шкло…
      Волає серце – Допомоги!
      А розум каже – Не було.

      Ні грама не було любові,
      ні йоти щирих почуттів…
      Манірність, гра у кожнім слові,
      а у поступках – поготів.

      Душа попала у облогу…
      Чому усе пішло не так?
      Картина впала на підлогу –
      то долі неспростовний знак.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Обережно - залежність!

      Уже на осінь сонце повернуло,
      уже під гору пролягли стежки,
      та ми свого кохання не забули
      і почуття не вийшли за дужки…

      Іще душа як в юності співає
      і серце прагне віддано любить,
      і тонем у весняному розмаї,
      і думка лине птахом у блакить…

      Пора оця триває хай безмежно
      і пісня в грудях зовсім не стиха,
      але з коханням будьте обережні –
      воно залежність хутко виклика!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Пора кохання
      Бешкетниця, пустунка рання осінь
      калину заколола в русі коси,
      із глоду на грудях її намисто
      і усмішка грайливо-золотиста.

      До ніг барвистий килим постелила,
      діброви і гаї багрянцем вкрила.
      Сплела вінок з рудого листу клена,
      сережки одягла свої черлені.

      Я попустую залюбки із нею,
      свою зустрівши загадкову фею,
      бо осінь – то таки пора кохання,
      але любити треба, як в останнє!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Осіння галатея
      Тендітно-мила і струнка
      крокує жваво по алеї,
      тримає зонт її рука –
      земна, прекрасна галатея.

      Чарівна осінь навкруги,
      кружляє в танці жовте листя –
      відлуння літньої жаги,
      руде, червоне, золотисте…

      Дощу симфонія звучить
      під перестук її підборів
      і не змовкає ні на мить
      стакато у осіннім хорі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Осіння ностальгія
      Баскими кіньми вдаль біжать роки,
      життя екватор стрімко перетнувши.
      Нам осінь щедро стелить рушники,
      руду свитину чинно одягнувши.

      Вечірнім парком пройдемось удвох
      у світлі ліхтарів, під вітру свистом.
      На зламі доль, стосунків і епох
      нас осінь зустрічає падолистом…

      По різнобарв‘я килиму ідем
      і доля шовком стелиться під ноги.
      Як довго ми шукали наш едем,
      але таки знайшли свою дорогу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Миколаївська осінь
      Пора сумлива щедро сипле чари
      із золота і бронзи навкруги.
      По небу вітер гоне хмар отари,
      а низом – хвилі в бузькі береги.

      Багряне стелить осінь покривало
      і листям роки падають до ніг.
      Попереду часу іще немало,
      а скроні укриває білий сніг…

      Ступає гордо вулицями осінь,
      фарбує парки в теплі кольори.
      І зелені немало в кронах досі,
      та ближчає зимовий колорит.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Наша осінь
      Мені ти снишся по ночах
      і кожен день тебе я бачу.
      Тону… Тону в твоїх очах,
      буяє серденько гаряче.

      Розтану у душі твоїй,
      порину думами у юність,
      де ми позбулися надій
      і знову в осінь повернулись.

      У літо бабине, у сон,
      у нашу пісню журавлину.
      Нехай з дощами в унісон
      кохання музикою лине.

      Кружляє листя золоте
      неспішно вітерець у вальсі.
      То знову осінь, а зате –
      ми знов зіллє́мося… у сальсі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. На крайці літа
      Ось і літо спливло непомітно,
      розчинилось, сповзло під укіс,
      замінило усмішку привітну
      на личину зі смутку і сліз…

      На годиннику зорянім неба
      мерехтять міріади перлин.
      У осінній альтанці для тебе
      я гаптую зорю із жарин…

      Догорає поволі багаття,
      залишаючи присок віків,
      і розірвану душу на шмаття
      я ховаю у легкість шовків…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Тобі
      Вітрила жовті розпустила
      і попливла удалечінь
      твоя уява ніжнокрила,
      твоїх думок безмежна синь…

      Уже полинуло у осінь
      весни твоє серцебиття.
      Життя хай забілило коси,
      та не зів‘яли почуття…

      Осінні розпустила крила
      і піднялася до небес –
      ти часу плинність покорила,
      увіковічнила себе!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Пора пастельних кольорів
      А попере́ду – лише осінь,
      пора прекрасна і сумна…
      Вона – це верби рудокосі,
      безмежна неба далина,
      у багряниці жовте листя,
      барвиста музика дощу,
      калини чарівне намисто
      і павутиння на кущу…

      А попере́ду – ціла осінь,
      де бронзи й золота війна,
      ворон ватаги стоголосі
      і келих доброго вина.
      Тож попере́ду – ціла вічність!
      Там свій, осінній, колорит,
      її статечна канонічність,
      пора пастельних кольорів…

      ""

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Трунок високосної весни
      Видавалась весна та холодною…
      Високосний виною в тім рік?
      Таємниче всміхалась мадонною,
      та чомусь повернула убік…

      А давайте ми чаю заваримо
      з бергамотом, а то – з чебрецем.
      Посмакуємо запахів чарами,
      і подякуєм долі за це.

      А давайте змішаємо пахощі
      медуниці і м‘яти в вінок.
      Незрівнянні емоції радощів
      подарує нам трунку ковток!

      В їх обіймах шалених утонемо,
      нетерпляче-відвертих, палких,
      і поринемо знову у спомини
      потаємні, а часом гіркі…

      Тож давайте ми чаю заваримо
      із жасмином, а то й чебрецем,
      бо весняним смакуючи маревом,
      я сумую за вашим лицем…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Ще нас чекають щастя миті

      Пролинула, відквітла, відлетіла
      блаженного кохання світла мить,
      та не лишила ще уяви сила
      і серце хоче віддано любить…

      Осіннім дивограєм ваблять клени,
      по-літньому ще липи шелестять
      і дуб стоїть у всій красі, зелений,
      і росами ще ранки наші снять…

      Горить калина пломенем червоним,
      немовби душу силиться зігріть –
      її яскраві, із рубінів, грона
      нам допоможуть довго не старіть…

      Осіннє небо манить синявою,
      хоч листопад в багрянці на поріг.
      Ще стрінемось, любове, із тобою
      на перехрестях завтрашніх доріг!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Хай мрії здійсняться
      Життя уявляєш своє як червону доріжку,
      немов ескалатор, що стрімко несе на Олімп,
      а миле лице прикрашає чарівна усмішка.
      Корона відсутня, та сяє удаваний німб…

      Завад, перепон в цілім світі для тебе немає –
      до зір через терни! Упевнено йдеш до мети…
      Своє і чужі ти серця мов кришталь розбиваєш,
      та душу усе ж намагаєшся власну спасти.

      Ти синьою пташкою линеш у кожну пригоду
      і віриш безмірно щоразу в щасливий кінець…
      Хай мрії здійсняться невдовзі і у нагороду
      ти підеш нарешті під той довгожданий вінець.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Не спиться
      Відкрию щастю навстіж двері,
      впущу кохання на поріг
      і ляжуть думи на папері
      відлунням пройдених доріг.

      В якому ви блукали полі,
      які топтали й де стежки?
      Сумливо усміхнуся долі,
      що ділить яву на стібки.

      Буття долати п’ядь за п’яддю
      і в скрині часу берегти –
      як вишивати лише гладдю,
      це не дорога до мети.

      Не спиться вдосвіта, під ранок…
      Новий етап о цій порі?
      Босоніж вийду я на ганок,
      впущу кохання на поріг!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Знак долі
      Якщо тобі нестерпно в самоті,
      поклич мене, переборовши страх,
      а не тримай бажання взаперті
      і суму тінь на зболених устах.

      Взаємних ми не маємо боргів,
      аби зробити навстріч перший крок.
      Відчуй мене на відстані снігів,
      на віддалі галактик і зірок.

      Візьми собі на згадку щастя мить,
      гарячого цілунку ніжний смак,
      а серце хай як в юності щемить
      і птахом б’ється щирій пісні в такт.

      Лиши мене в своїй душі навік,
      у мріях світлих і ранкових снах.
      Не буде ближчим жоден чоловік
      уже, кохана. То планиди знак!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Молодість

      Молодість – це лише миті,
      пройде, розтане як дим.
      Найщасливіший у світі
      той, хто живе молодим.

      Хто молодіє душею
      весь, без оглядки на вік.
      Не опинись за межею –
      жінка ти чи чоловік.

      Бо перетнувши дочасно
      власної долі рубіж,
      ми переводим сучасність
      у площину роздоріж.

      Кожного з нас перехрестя
      завтра чекає своє:
      слава, достаток, безчестя…
      Все те для кожного є.

      Молодість скінчиться скоро,
      перегорить ніби хмиз,
      й піде дорога під гору,
      ну а життя – під укіс.

      Бути стривайте дорослим,
      краще живіть молодим.
      В старість поринути просто –
      молодість тане як дим…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Подивись мені, люба, у вічі
      Подивись мені, люба, у вічі
      і відверто мерщій розкажи,
      чому згасли зіниць наших свічі,
      як дістались тієї межі…

      Чом потухли іскринки кохання,
      все закрила хмарин пелена,
      чом ковтала слова ти останні
      і між нами вставала стіна?..

      Ти повідай нарешті, кохана,
      напівзваба – то маже не гріх?
      Чи в очах твоїх, птахо жадана,
      я побачив лиш відблиск своїх?!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Ти на землю упала снігами

      Ти на землю упала снігами,
      розчинилась в лісах і воді,
      закружляла в повітрі з вітрами,
      промайнула в міській слободі…

      Залишився від тебе лиш спомин,
      смак цілунку на спраглих губах.
      Сколихнула життя мого човен
      і розтанула в небі як птах…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Не забуду
      Мені цю осінь – не забути,
      вона від мене не втече,
      твій голос з нотками спокути
      і погляд голубих очей!

      У пам’ять врізався навіки
      несмілий дотик ніжних рук,
      твої опущені повіки
      і неповторний серця стук…

      Я не забуду захід сонця,
      той вечір, що згорів дотла,
      як почувався майже хлопцем
      у променях твого тепла.

      Я пам’ятатиму постійно
      твою усмішку і вуста,
      і ту історію біблійну,
      і всі розмови… про Христа.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Ще хочеться тепла
      Земне буття спливає надто хутко,
      експрес „Життя“ пришвидшує ходу…
      Питання огортає серце смутком –
      Чи мрію заповітну віднайду?

      Чи стрінеться ще той, за ким скучала,
      сльозу не раз зронивши у журбі,
      безсонними ночами виглядала
      й зізнатися боялася собі…

      І ось зустрівся, але надто пізно –
      уклад, закон, обов’язки, сім’я,
      а зверху Батько поглядає грізно…
      Ну як своє тут вдовольнити "Я"?!.

      Терзається душею сива жінка
      й закоханий у неї чоловік…
      Відверто – нетипова ця картинка,
      уже надворі двадцять перший вік.

      Мелькають кілометри, дні, години
      і незабаром десь вже й вічна мла,
      але вона жива усе ж людина,
      їй хочеться хоч трішечки тепла!..



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Романс зрілої любові
      Любов статечна – як ота примара,
      немов пекельні чари чи дурман,
      останній шанс полинути за хмари,
      думок медових пристрасний туман.

      В якому віці серце більше плаче?
      Звичайно ж, ув останньої межі…
      Кохання літнє – то нарзан неначе,
      оази життєдайні міражі.

      Життя вирує, кров хвилює серце,
      бентежить душі, голови п’янить…
      Потоки терцій, з'єднаних у скерцо,
      спадають подарунками за мить!

      Любов остання – ніжний промінь світла,
      вологи крапля у пекучий день.
      Жоржиною осінньою розквітла,
      щоб заспівати декілька пісень…

      Любов поважна – випадок, дар божий,
      то долі у житті останній шанс.
      Нехай Всевишній стане на сторожі
      і якнайдовше лине той романс!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Усміхнись, кохана

      Усміхнись, кохана, посміхнися,
      чарівну усмішку вже забув…
      Хай казково там, у синій висі,
      але день земний ще не минув.

      Ще укриє нас холодна нічка
      темним, як у ворона, крилом.
      Не одна згорить в зажурі свічка,
      вся віддавшись світлом і теплом…

      Усміхнись, кохана, посміхнися,
      в думи мої лагідно прилинь,
      горлицею сизою наснися,
      та іще не зви у неба синь!..

      02.10.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Шепіт осені
      Не Марічка й не Оксана,
      не Софійка чарівна.
      Ти – царівна-несміяна,
      в цілім світі ти одна!

      Ти зими ласкавий промінь,
      солов’їний літа свист,
      весняна бурхлива повінь
      і осінній падолист.

      Ледь прихована усмішка –
      неповторна і проста.
      Невідома досі книжка,
      смак задуми на вустах.

      Голубі великі очі
      і стрункий, тендітний стан…
      Осінь же мені шепоче –
      навіть думать перестань!

      03.10.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. До зустрічі

      Ми зустрілися запізно,
      мабуть так лягли зірки…
      Та не варто править тризну
      посеред життя ріки.

      Ще побачимось на небі
      посеред легких хмарин.
      Пригорну тебе до себе,
      де байдужий часу плин.

      Ще збиратимемо мушлі,
      де зіркам згубився лік,
      і свої буремні душі
      поєднаємо навік!

      01.10.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Божий дар

      Вразлива, ніжна і привітна,
      мов хризантема чарівна –
      ти зоресяйний згусток світла,
      у світі ти така одна!

      В душі твоїй якась жаринка,
      ти як джерельце у гаю!
      Іскринко, Божий дар, Іскринко, –
      втрачаю голову свою…

      30.09.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Сліди на піску
      В морське свічадо сонце зазирає,
      промінням сипле по хисткій воді.
      Світило з днем новим усіх вітає,
      своїй радіє вроді молодій.

      На п’ятому мільярді власних років
      під ноги світоч стелить оксамит
      котромусь диваку, життя якого
      у вимірах зірок одна лиш мить…

      Пускає в очі зайчиків грайливо,
      тче полотно із золотих ниток,
      у часоплин вплітаючи дбайливо
      із хвиль і промінців палкий танок.

      По крайці моря, лінії прибою,
      піщаним берегом удаль іде юнак.
      У постаті знайоме щось до болю,
      вже зустрічався десь той одинак…

      Дивак радіє сонцю ніби чуду,
      мереживу із піни та води,
      що веселково виграє повсюди
      і тихо злизує залишені сліди…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Шлях крізь осінь
      Входжу неквапливо в пізню осінь,
      вже тобі назустріч йду крізь вітер.
      Зимні роси миють ноги босі,
      все лихе із пам’яті я витер.

      Вже іду до тебе я крізь роки,
      крізь туман, негоду, буревії…
      Дзвонами лунають мої кроки,
      юності лише замовкли мрії.

      Вже останнє листя опадає
      й хороводить у повітрі чистім.
      Я іду до тебе виднокраєм,
      як тоді – карпатським падолистом.

      І несе мене стрімка уява,
      аж до Синевиру водоспадом,
      в думах знову дівчина русява…
      Я іду крізь осінь листопадом.

      12.10.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Вальс вічності
      Стою над прірвою, дивлюсь, як гине час…
      Крижиною той на осонні тане,
      а з високосся тихо лине вальс –
      то вічність грає на фортепіано.

      Секунди падають, хвилини та роки,
      летять в безодню як осіннє листя,
      і зазирають в урвище зірки –
      не спиться їм у космосі імлистім…

      Триклятий час, його не зупини́ть,
      між пальцями водою утікає.
      Тече й тече, не стане ні на мить,
      лише мигнув – пів віку вже немає!.

      Життя – немов стрімкий метеорит,
      що небо навпіл вдруге не розітне,
      але без ми́тей тих яскравих світ –
      побляк би, став одноманітним!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Подорож
      Пливу човном прозорим, дно зі скла,
      життя рікою вже десятки літ.
      Від сонця доста я зібрав тепла,
      знаходив часто папороті цвіт…

      По берегах – стіною окуга,
      туман долину густо огорнув.
      Давно затихли жайвори в лугах
      і вітер прохолодою дихнув…

      Вода парує ніби молоко,
      в повітрі запах полину висить.
      На березі статечний дід Сашко
      із вудкою задумливо сидить.

      Заплющу очі – ранок у росі,
      біжу босоніж вдаль по споришу.
      Від захвату тону у тій красі,
      надихатися юністю спішу.

      Навіяне, в картину що сплелось,
      як ковдра той туман густий накрив.
      Минуло пів століття, пронеслось,
      та видається, ніби і не жив…

      Здається, все не гірше за людей,
      але комфорту мало у душі.
      Залишу після себе що? Дітей,
      ще роздуми, байки, пісні, вірші…

      Вони весь час лунають в голові,
      як у діброві пісня солов’я,
      і раптом розумію, се-ля-ві,
      а дід Сашко насправді – то вже я…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Полум’я душі
      Шалено молодість помчала у минуле,
      солодкуватий залишивши присмак мрій.
      Погода сонячна в дощах уже втонула,
      а душу стомлену терзає буревій…

      Ми часто затишок серед суєт шукаєм,
      гіркої кави філіжанку пригубить.
      А як гроза над нами раптом нависає –
      уже безпомічні, не знаєм, що й робить…

      Плаща немає, парасолька десь удома,
      всі сили віддано безплідній боротьбі.
      Та серце мліє, як у юності, в судомах,
      коли дивлюся знову в очі я тобі…

      Пташиний плач стає на щебет навіть схожий,
      з твого лиця як чарівну усмішку п’ю.
      Враз зупинився одинокий перехожий,
      згадав він також, мабуть, молодість свою…

      Останні крапельки з даху життя спадають,
      а думи серце обвивають, мов вужі.
      Воно сердешне рветься й раптом затихає,
      та жевріє ще полум’я в душі…

      28.01.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Ліки від туги
      Печаль – то стан зболілої душі,
      коли вона забула вже про радість.
      І біль чужий для неї не рушій,
      вона бреде в зажурі мовчки в старість…

      Тут лікар час, а краще – тільки праця
      до поту, до знемоги, до судом.
      В тандемі тім збороти тугу вдасться,
      лиш часу плин вперемішку з трудом.

      Від втрат не має жоден з нас гарантій,
      втрачаєм з часом рідних і близьких.
      Нас сила волі ставить на пуанти,
      а пам’ять – лиш нагадує про них…

      05.01.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Розмови з тишею
      Із тишею ми мовчазні розмови
      ведемо в ці зимові вечори,
      та пам’ять повертає знову й знову
      в далекі дні щасливої пори.

      Пригадую твої бездонні очі
      і посмішку веселу на вустах,
      а тиша про любов мені шепоче…
      Ну, зовсім підла загубила страх!

      Вже нічка розпустила темні крила,
      зірок парад на чорному рядні,
      що й погляд відірвати вже несила…
      Чом так приємно й затишно мені?

      Цікава співбесідниця ця тиша
      і душу спомин лагідно ятрить.
      Життя само нову сторінку пише,
      та інколи й минувшиною снить…

      24.12.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Життєві угоди
      Цибулина і хліба окраєць
      у торбині, що через плече.
      Світ за очі, в поля, ніби заєць,
      коли серце від болю пече…

      У лугах свою долю шукаю,
      я до істин іду між дібров
      і від Неба щедрот не чекаю,
      не надіюсь на вічну любов.

      Є у всього кінець і початок,
      має наслідок кожна з причин,
      та від кількості „мокрих“ печаток
      не залежить життя правочин…

      Віднедавна життєві угоди
      замінили для мене вірші
      і під кожним з них, навіть в негоду,
      я штампую відбиток душі!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Не варто*

      Помо́вчимо, люба. Не бачились до́вго ми.
      Так ле́гше у сутінках ви́датись скромними.
      Забудеться все, що згадати не хо́четься.
      Обра́зи твої неприємно лоско́чуться.

      Помо́вчимо, мила. Ми довго не ба́чились.
      Серця́ вже відвикли постійно соба́читись.
      Ні я́сних оче́й, ні привітного о́клику.
      Лиш пу́стка в душі, навіть жо́дного до́тику.

      Навіщо слова́, ніби листя, що падає.
      Воно ще красиве, та серце не ра́дує.
      Не треба і сліз, випадко́во ми стрілися.
      Окремо серця́ наші в ро́ки ці би́лися.

      Помо́вчимо, ніжна колись і кохана.
      Нехай ці хвилини пройду́ть без обману.
      Не варто вмика́ти тепер уже світло.
      Хай в душах у нас залиши́ться лиш світле.

      06.06.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Майже тост

      Летять роки, немовби ластівки,
      що восени у вирій відлітають.
      Ми ще міцні, але й не юнаки,
      і багатьох вже серед нас немає.

      Життя від кожного завжди бере своє,
      нам сивини і зморшок добавляє.
      Йому ж себе ми без остатку віддаєм,
      а іншого життя у нас немає…

      Тож, як казав Маестро, – Будем жить!
      І хай там що, каміння навіть з неба.
      Чи ж варто сльози лити і тужить,
      як ще всього зробити стільки треба?!.
      Тим більше випити усе це й з’їсти треба!

      23.05.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Минає все
      Колись тебе я люто ненавидів
      всіма своїми фібрами душі.
      Хоча давним-давно уже не видів,
      та очі залишилися чужі.

      З них холодом ласкаво й зараз віє
      і так же визирає пустота.
      Там заповітні не живуть вже мрії
      і покосилися колись п’янкі вуста.

      Проходить все… Уже давно минулись
      і ті часи, коли тебе любив.
      Образи, зради, ніби сон, забулись
      і жаль недовгу ненависть змінив.

      18.09.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Осінні побачення
      Посміхнусь листопаду, забуду про дощ і негоду,
      прогуляюся парком, укутавшись в тепле пальто.
      Не люблю із дитинства похмуру і мокру погоду,
      та не хочу чекати на тебе в порожнім авто.

      Зупинюся під кленом, в кінці прохідної алеї,
      де з тобою в часи ті далекі стрічались не раз.
      Пригадаю, троянди, гвоздики, ромашки, лілеї
      як тобі дарував і твій стан обіймав повсякчас.

      Хай скимить падолист і сумує за променем сонця,
      хай чекає зима на казковий до міста прихід,
      бо немає, на жаль, від гірких помилок охоронця –
      тож, гуляючи парком, дивлюсь тобі сумно услід.

      Та чому дотепер зупиняєшся ти біля клена,
      щосуботи чекаєш когось, як тоді восени?
      Час лежить під ногами у тебе, мов листя черлене,
      і нерідко ночами приходиш до мене… у сни.

      І збагнути не можу, чому до сих пір приїжджаю
      я до іншого міста у пору осінню оцю.
      Подивлюся на тебе і юність шалену згадаю,
      знов радію туману, дощу, холодам, багрецю…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Круговерть
      Життя ще не минула й половина,
      та вже прогрес гайнув за небокрай –
      допитливих очей шкільна країна
      перетворилась в прихисток Wi-Fi.

      Летять роки, нас накриває осінь,
      усе частіше озираєм тил,
      де із верхівок вже столітніх сосен
      звисає рам‘я розових вітрил.

      Біжить удаль незвідана дорога,
      минувшині немає вороття.
      Уже не за горами зустріч з Богом
      і фініш школі з назвою „Життя“…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Розмова з листопадом
      Добридень, друже листопаде!
      Ти знову в гості завітав?
      Господарем ідеш по саду,
      де квітень коси заплітав
      порічкам, грушам, айвам, сливам…
      Де терном жовтень частував.
      Де кожен з нас бував щасливим,
      як квіти папороті рвав.

      Без жалю листя обриваєш
      з горіхів, лип і не лишень.
      Невже нікого не кохаєш
      чи не настав любові день?
      Невже у тебе, строгий брате,
      осіннє серце не болить?
      А може, ти так любиш владу,
      що не чекаєш ні на мить?!.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Кунтуші часу
      Журлива осінь знову пропливає,
      немов у небі журавлиний клин.
      Ховається уже за небокраєм
      і сумно лине малиновий дзвін.

      Сльозить росою, опадає листя,
      жоржини гублять запізнілий цвіт.
      Калина у багряному намисті,
      як дівка увібралась в оксамит.

      І день, забувши всі перестороги,
      приречено блукає між осик.
      Кричить душа про болі і тривоги,
      а голосу не чути, геть осип.

      Дощить частіше темними ночами,
      сирішає у зболеній душі.
      Снують думки невтомно, як прочани
      заковані у часу кунтуші.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Осінній вітер
      Дощем холодним сіє за вікном
      розсудлива зело, статечна осінь.
      Ще вчора літо ніжило теплом,
      сьогодні ж вітер чеше вербам коси.

      Гортає сторінки мого життя,
      перебирає думи свіжий вітер
      та студить запізнілі каяття,
      рядки здуває непотрібних літер…

      У сірім небі плетиво хмарин
      він сумно гонить у краї далекі,
      а поміж ними загубився клин –
      несуть у вирій біль свою лелеки.

      Зриває потьмянілі пелюстки
      з останніх вже змарнілих пізньоцвітів
      й відносить їх між очерет хисткий,
      немов у небуття, осінній вітер.

      11.10.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Осінній настрій
      Люба осене, зранку холодним дощем
      змий з душі увесь осад дощенту.
      Покрутися у вальсі повільно, а ще
      заспівай на прощання крещендо.

      Посумуй, моя мила, зі мною удвох
      під низьким пошматованим небом.
      Засинає усе, лише килимом мох
      вистилає доріжку до тебе.

      Пожурися, поплач і послухай „курли“,
      що з небес долина усе рідше.
      Ниє серце і сум огортає коли
      клин лелечий врізається в тишу.

      Відлітають з ключами і часточки нас
      за моря, у країни далекі.
      Та красуню-весну все одно, пройде час,
      принесуть на крилятах лелеки.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Передчуття зими
      Удвох бредемо вечором осіннім,
      стікає мерхлим листопад дощем.
      Чекав тебе, як Божого спасіння,
      лиш душу роз’ятрив собі ущерть.

      В твоїх очах ні крапельки кохання,
      вони холодні, мов осінній дощ.
      Ти першим взором вбила сподівання,
      мені не допоможуть й сотні прощ…

      Нас вихор підганяє в невідомість,
      як перекотиполе по степу.
      Скінчається не розпочавшись повість,
      вже вітер сіє льодяну крупу.

      Життя негода люта отруїла,
      мов королева сніжна й ти сама.
      Сьогодні осінь трунком ще поїла,
      а завтра заморозить нас зима.

      19.09.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. На краю кохання
      Ну, ось і все скінчилося. Прощай!
      Ми розійшлись, як в морі кораблі.
      Прийшов поневірянням нашим край.
      Твій слід розтанув поглядом в імлі.

      Серця навік заклякли у пітьмі,
      багаттю не під силу їх зігріти.
      Немає краю лютій тій зимі,
      зів’яли нашого кохання квіти.

      Ти не повернешся і не чекаю я.
      Прийшов кінець і це ми добре знаєм.
      Ми не шепочем один одного ім’я,
      бо вже обоє більше не кохаєм.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Люблю
      Люблю сидіти вечорами в самоті
      біля вікна відкритого до саду,
      пригадувати роки молоді
      і все приємне, що уже позаду…

      Люблю шептатись з вітром-мудрецем,
      знавцем-філософом просторів неозорих,
      і гомоніти по обіді із дощем,
      плащем коли він накриває все прозорим.

      Люблю чаклунку-осінь зустрічать,
      що ранками пливе у багряниці,
      дивитись на її чарівну стать
      і думати, що все мені те сниться.

      Люблю вірші писати про любов,
      що серце огортає веселково.
      Не втомлююсь любити знов і знов
      та мов дитина бавитися словом…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Безмовне „Прости“
      З дерев останнє опадало листя
      і килимом лягало біля ніг.
      Калина ще в гранатовім намисті,
      та завтра може все накрити сніг.

      Ми випадково стрілися у парку,
      на мить схрестили погляди свої,
      бо кожен має тріумфальну арку –
      ти все одна і я вже без сім’ї…

      Образи у серцях хоча й не носим,
      кохання все ж не повернуть назад.
      Прийшла в життя нарешті й наше осінь,
      нас запросив у гості листопад.

      На вкритій золотом і бронзою алеї,
      де клени зсохлим листом шелестять,
      вже не побачив я своєї Лорелеї
      і не зумів тобі хоч пару слів сказать.

      Бо туга з біллю горло вмить здавили,
      палаючі згадалися мости…
      Хоч слова мовити тоді не мав я сили,
      та подумки сказав усе ж: „Прости!..“

      14.09.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Бажання
      Безвісті зникнути хочеться
      звідти, де злоба й цинізм,
      щоби не бачити збоченців
      і зберегти оптимізм.

      Безвісті зникнути хочеться
      з місця, де вмерла любов,
      де лише зрада клубочиться,
      посеред лісу без дров.

      Безвісті зникнути хочеться
      звідти, де мруть почуття
      й ниткою доля торочиться,
      де в каяттях – небуття…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Усе було
      Усе було… і гарного удосталь:
      на Кінбурнській косі весь пляж на двох,
      Карпатське небо, корабельні сосни,
      а Синевір як нас вітав обох!..

      Так, добре нам було, усім на диво!
      Губилися в перелісках, між трав…
      Це зробимо повільно і красиво? –
      пригадуєш, як я тебе питав?

      А Чорне море як котило хвилі,
      духмяніло навколо чебрецем!
      Тепер обоє горді й посивілі
      ми лише пригадати можем це…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Станцюй мені
      Станцюй, красуне, радості танок –
      нехай життя сумне на мить забуду.
      Косу товсту, заплетену в вінок,
      я вже довіку пам’ятати буду.

      Станцюй, богине, пестощів танок,
      візьми за руку й відведи до раю.
      В житті немало бачив я жінок,
      та кращої, повір, не пригадаю.

      Станцюй, любове, величі танок
      і поведи за обрій-видноколо.
      Полинь зі мною в небо, до зірок,
      з моїм з’єднай назавжди своє соло.

      Станцюй віків, Осірісе, танок,
      він серце крає і бентежить душу.
      Терновий, не папірусний, вінок
      уже з недавніх пір носити мушу.

      03.04.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Реалії
      У різні боки розвела нас доля,
      у кожного давно життя своє.
      Ми вільні, ніби вітер в чистім полі,
      та спільне щось усе ж між нами є…

      Хоча не разом ми вже довгі роки,
      а з пам’яті не стерти все одно
      бурхливих сцен невивчені уроки
      і радощів яскраве полотно.

      Хай бредемо життям ми поодинці,
      у різних напрямах планетою йдемо,
      та долі незабутні ті гостинці
      у душах і понині таїмо.

      Нас невідомо завтра що чекає
      і як не склалося б мінливе майбуття,
      та пам’ять неодмінно нагадає –
      не викреслити щастя із життя.

      05.09.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Танці осені
      Закружляла осінь в дивовижнім вальсі,
      замелькало листя жовто-золоте.
      Проминуло ламбаді літо й сальсі,
      а тепер у моді па і фуете.

      Залунало танго й літня танцівниця
      в золотім наряді в коло увійшла,
      та ялин і сосен зеленіє глиця –
      осінь їм заміну так і не знайшла.

      Липи з ясенами крутяться у польці,
      вітами махають ніби вітряки,
      виграють багрянцем на осіннім сонці,
      щедро розсипають злото й мідяки.

      У низькому небі заясніла просинь,
      промінцями світоч землю обійма.
      Бал останній править танцівниця-осінь.
      Залишилась кода, скоро і зима…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Осінні дзвони
      Уже багрянцем заквітчались пишні крони
      осик, черешень, кленів, ясенів
      і з ніжним переливом линуть дзвони,
      відлунюючи пісню про синів.

      Ой, сини-ясени, відлітають у вирій лелеки,
      у осінній красі мию душу немов у росі.
      До зими восени ще порою здається далеко,
      та частіше мені бракне ваших дзвінких голосів.

      Ті дзвони дивні мою юність нагадали,
      безсонні ночі і щасливі дні.
      Це зрозуміє тільки той, кого кохали,
      хто сам кохану бачив уві сні.

      Ой, сини-ясени, сипле золотом жовтень статечно,
      в оксамит одягає й лаштунки із бронзи кує.
      Так, завжди восени стережуть нас роки недоречно,
      двері все ж відчини – то невтішне багатство твоє.

      Нехай з літами красні весни плинуть вічно,
      не зазирає осінь у вікно,
      і незрадливо ваша доля чоловіча
      лягає на життєве полотно.

      Ой, сини-ясени, ви для батька надія й опора,
      прилітайте як сніг кожну зиму на отчий поріг.
      Не чекайте весни, завітайте до отчого двору,
      повертайтесь завжди ви додому з далеких доріг.

      03.09.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Будень

      Цей день без вечора – як липи без верхівок,
      ядучий дим з багаття без вогню,
      як спогади нездійснених мандрівок
      чи згадка про некошену стерню…

      Нічим не виділявся він із решти,
      перед очима знов глуха стіна
      і тиснуть ноги невагомі мешти,
      а душу накриває пелена.

      Здаватись кращими – така вже ваша карма
      чи може кара, хто вас розбере,
      та час навіщо ж марнувати дарма
      чеканням край відчинених дверей?!.

      Бувають різні примхи у людей,
      де поряд дивні і звичайні речі.
      Так і сидиш біля незамкнених дверей
      і знов чекаєш на черговий вечір…

      31.08.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Не варто перейматись
      Не зупиняється життя на полустанках,
      летить воно немов нічний експрес.
      Міцної кави тільки випив зранку
      і вже не загальмуєш той процес:

      Навчання, друзі, дім, сім’я, робота
      і радощі, і навіть перші втрати,
      і вітряки, немов у Дон-Кіхота,
      і дійсністю потріпані всі лати.

      Так шістдесят, як блискітки, мелькнули
      і кращі роки ніби відцвіли…
      Зупинишся, поглянеш у минуле
      і думаєш, що майже й не жили.

      Не переймайся, юність не вернути,
      та й старості не варто виглядать.
      Зірви рішуче з себе часу пута,
      забудь про вигляд, вік і навіть стать.

      21.08.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. На грані
      Ми часто живемо на грані
      любові, нервів, почуттів,
      стрічаємо світанки ранні
      й кохання захід у житті.

      Ми топчем ряст, немов існуєм,
      існуємо – не живемо.
      Життя безцінне тане всує,
      а ми вперед все спішимо.

      По лезу ковзаємо бритви
      чи балансуємо під час,
      але шаленої гонитви
      витримує не кожен з нас.

      Все ж зупинись перед обривом,
      хоч на останній стань межі –
      не балансуй на грані зриву,
      хай як не манять міражі.

      10.08.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Забудь
      Ти в пеклі побула зі мною,
      тепер забудь сюди дорогу.
      Хай Гетсиманський сад стіною
      закриє стежку до порогу.

      Він пропускає лише тих,
      хто вірне серце зберігає.
      Удавані любов і сміх
      мене віднині не торкають.

      Повірив я тобі, а ти
      кохання вибила опору.
      Воно дозволило зійти,
      тобі на недосяжну гору.

      Хай буде так, аніж ніяк,
      любов від віку не залежить.
      Можливо то лиш долі знак,
      та це мене вже не бентежить.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Теорія у практиці жива
      Життя прожить – не поле перейти,
      а на віку немов на довгій ниві.
      Пройшли роки, живемо я і ти,
      постаршали, хоча й не зовсім сиві.

      Давно у кожного уже своє життя,
      свої проблеми, інтереси, драми.
      Та без минулого немає майбуття,
      воно уже довіку буде з нами.

      Пригадую, у давнину не раз
      „У тебе світла голова“ – казала.
      Але то був всього лиш парафраз…
      То не любов, бо ти її не знала!

      Не мала і не матимеш дітей.
      Ну, що подієш, так планида склалась.
      І не одна, живеш серед людей,
      душа ж завжди само́тньою лишалась.

      У тебе цілих два сини зате, –
      пригадую іще розмови наші. –
      Для мене діти взагалі святе!
      Сім‘я, – ти говорила, – повна чаша.

      Але коли до діла добрело –
      весну і літо зими замінили.
      А святості вже ніби й не було
      і голова зі світла потемніла…

      Як не згадати мудрі тут слова:
      Стратегії самі – ніщо без тактик.
      Теорія – у практиці жива,
      вона лише мозаїка із практик.

      Дай Бог тобі усе те зрозуміть
      і негаразди всі свої здолати,
      із совістю у злагоді дожить
      і щоб води було кому подати.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Спас
      Яблучний вітаєм щиро спас,
      тепле літо покидає нас,
      кожуха провітрювати треба
      і тримати одежину про запас.

      Святим яблука та інші ще плоди,
      хоч і робим це вряди́-годи́.
      Пом‘янемо родичів і друзів,
      тож вина хутчій неси сюди.

      Вже давно закінчились жнива,
      та стоїть ще в полі курява́.
      Збіжжя віємо і в засіки зсипаєм,
      щоб узимку не боліла голова.

      Стало менше в лузі вже окра́с,
      потихішав комариний бас,
      а невдовзі завіта Пречи́ста
      і цю по́гань забере від нас.

      Літо добіга свого кінця,
      та далеко хліборобам до вінця́.
      Ласка хай ніколи нас не покидає,
      Бога – сина, духа і отця.

      19.08.2016



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Дай тобі Бог
      Я все ще згадую ті миті,
      коли ти спала як дитина,
      і не було у всьому світі
      більш щасливішої людини.

      Твій сон старанно зберігав,
      дихнути зайвий раз боявся,
      все ковдру ніжно поправляв
      й не потривожити старався.

      Минуло все, любов пройшла,
      згубила щастя підла зрада.
      Любов з душі все ж не пішла,
      хоч почуттям своїм дав раду.

      Назад немає вороття,
      минулим нічого пишатись,
      та у людей – людське життя
      й людьми потрібно залишатись.

      Не викинеш із пісні слова,
      коли воно тим паче світле.
      Порядність – всьому в нас основа,
      дорожча золота і срібла.

      Казав і повторю я знову –
      любив й з любов‘ю буду жити.
      Дай Бог й тобі відчуть любові
      і научитися любити.

      13.10.2016



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Візьми мене в свої обiйми*

      Візьми мене в свої обійми,
      я так втомилась пити будні!..
      Колюччя з мого серця вийми,
      ще жовтень, а я ніби в грудні.

      Журбою стомлена, безсила,
      розлуками життя багате.
      Усмішку знов сльоза зросила,
      та хочу серцем обійняти.

      Прошу – мене ти обійми,
      зігрій теплом своїх очей.
      Втомилось серце від пітьми,
      холодних і сумних ночей...

      Прийди і поруч залишися,
      не розмикай своїх обіймів.
      До мого серця доторкнися
      і душу забери у прийми.

      12.10.2016



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Цiна помилки

      Не ту зустрів я у своїм житті
      і сторінки життя гортав я не з тією.
      Без крил був з нею і на самоті,
      бо не виходило ніяк літати з нею.

      Хоча здавалось, що одну її кохав,
      про неї мріяв довгі дні і ночі.
      З шкільної парти за дружину брав,
      в полон взяли мене вуста дівочі.

      Тепер увечері за кавою гіркою
      ховаю смуток, замикаючись в собі.
      Лиш друзі юності веселою юрбою
      ще намагаються зарадити журбі.

      Весь розпорошений в думках і наяву,
      у дощову чи сонячну погоду,
      лиш спомином про щастя і живу,
      похожий на велику брилу льоду.

      25.10.2016



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Примара
      Душа перетворилась в чорний попіл
      у пошуках свого земного щастя…
      Стискає серце біль як здобич сокіл,
      мов зорі гаснуть дні сумні в напасті.

      Із неба тихо сипле білий сніг,
      зима скувала льодом струни серця.
      Колись же пах і падав цвіт до ніг,
      пили ми щастя з нашого джерельця.

      Лебідкою приходиш в мої сни,
      а ранком відпливаєш в синє море.
      Між зорями у казку два човни
      пливуть, та наяву – лиш туга з болем.

      Між нами чвари, прірва і туман,
      а час летить, життя рікою плине.
      Дощить ніч темна, серце повне ран
      і край дороги схилена калина…

      07.08.2016



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Так наостанок я скажу*

      А на останок я скажу:
      прощай, назад не повертайся!
      Ти перейшла свою межу –
      тому дарма уже не кайся.

      Як я любив! Боготворив
      тебе одну у всьому світі.
      Я полюбив й перетворив
      наші життя в кохання миті.

      А на останок я скажу…
      Життя летить дощем в пісок,
      іще пишу, та мерзнуть руки.
      Рідкою зграйкою в лісок
      втекли п‘янкі слова і звуки…

      А на останок я скажу:
      Прощай. Любить не зарікайся
      і марно спокою межу
      уже здолати не старайся.
      Так наостанок я скажу…

      29.11.2016



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Дощовий портрет
      Я намалюю краплями портрет
      на склі вікна порою дощовою.
      Він збереже думок моїх секрет,
      яких уже зібралося сувої.

      Я намалюю твій дівочий стан
      і пустотливі, ніжні завжди, руки,
      і гострий погляд крізь часу туман,
      і пісню серця з нотками розпуки.

      Я намалюю промені нічні,
      що з неба шлють мені далекі зорі.
      Вони, як твої очі чарівні,
      крапки розставлять у одвічнім спорі.

      Я намалюю жадібні вуста,
      що завжди так бажали поцілунку!
      Картину цю я бачу неспроста,
      вона бринить в душі надії трунком…

      Я намилюю лагідну тебе,
      що в сонці враз розтанула зимовім,
      дощем упавши весняним з небес,
      відлунюєш у кожнім моїм слові.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Зрiла любов

      Не зміряєш любов одним лиш часом,
      та кажуть, що з роками вона кріпне.
      Якщо прожити років тридцять разом,
      можливо знову та любов розквітне.

      Розквітне те, що звичкою вже зветься,
      що з серця перейшло повільно в душу.
      Те, що теплом морозним днем озветься,
      приємно вразить чи хоча б зворушить.

      Любов – завжди надійні, сильні плечі,
      що все життя тримають на плаву.
      А ще – розважливі і мудрі речі,
      у снах та роздумах і навіть наяву.

      Любов – це завжди щастя й горе навпіл,
      одна дорога разом до кінця.
      Любов – це гострий кут й пологий нахил,
      і в унісон співаючі серця.

      08.12.2016



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Не чекай
      Не чекай, не повернусь, не потрібно слів,
      як у вічі вже сміюсь – значить розлюбив.
      То навіщо я грішу й котрий уже рік
      Бога подумки прошу, щоб тебе беріг?!

      Ждеш мене? Я не вернусь, нізащо. Пробач,
      що на тебе вічно злюсь, за дитячий плач.
      Може згодом поміж трав і старих могил
      я знайду, кого шукав і кого любив…

      Не чекай, я не вернусь вже назад. Прости!
      Відновити не берусь спалені мости.
      В річку двічі не ввійти, щастя не вернуть.
      Заросли твої сліди, загубився путь.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Без тебе
      Без тебе – немає життя.
      Без тебе – скінчилася пісня.
      Без тебе – одні каяття
      і спомин про щастя колишнє.

      Без тебе – весь світ опустів.
      Без тебе – не в змозі сміятись.
      Без тебе – ріка без мостів,
      на той бік вже не перебратись.

      Без тебе – зима і сніги.
      Без тебе – тріскучі морози.
      Без тебе – немає снаги,
      вітри лише, зливи і грози.

      Без тебе – окі́л заметіль.
      Без тебе сумує і небо.
      І лине луна звідусіль:
      Без тебе, без тебе, без тебе!..



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Осінні почуття
      Похмурий день. На серці щем.
      Осінній парк і ми з тобою...
      Сумні, під проливним дощем,
      пливем приречено обоє.

      У хмаровинні небо все,
      не визирне жадана просинь.
      У різні сторони несе –
      прийшла до нас у гості осінь.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Осінні листи
      Пиши мені з осені теплі листи,
      за все нехороше, кохана, прости!
      Хай вітер і дощ барабанять у вікна,
      пиши, коли темно, пиши, коли світло…

      На жовтім і бронзовім листі платана
      пиши мені пізно, пиши мені рано.
      Пиши мені теплі, хороші листи
      і знову у серце надію пусти!

      Камін розпалю і зварю тобі каву,
      за руку візьму тебе ніжну, ласкаву.
      В душі і на серці відразу тепліше,
      читаю листи і стає все світліше…

      Вдихну нашу осінь, той запах знайомий,
      всередину ллється гаряча утома.
      Минулі чуття, як багаття в каміні,
      спалахують раптом мов іскорки й гинуть.

      А час зупинився, забути непросто
      і пам‘ять тих днів знов приходить у гості.
      По берегу йдемо за руки узявшись,
      в палкому коханні відверто зізнавшись.

      Прямуєм донизу бурхливим потічком,
      лише про любов нам шепочуть смерічки…
      Не знаю, навіщо пішла назавжди…
      Пиши мені, люба, чарівні листи!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Фотоальбом
      Альбом із фото знову погортаю –
      згадаю все, що об‘єктив піймав.
      Вже багатьох на світі цім немає,
      та у живих міцніє дружби сплав.

      Шкільні роки, весна життя, минуле…
      Перед очима крутиться кіно.
      То щоб нічого ми не позабули,
      згадали все, минуло що давно.

      Книжки, екзамени, п‘янкі безсонні ночі,
      кохання першого такий приємний щем.
      А руки пам‘ятають стан дівочий,
      і ніжні губи, й танці під дощем.

      Вступні екзамени і знов безсонні ночі,
      нова сторінка в нашому житті.
      Перед очима знову твої очі
      і постать юна в маминім шитті.

      Пальміра, південь, море, яхти, чайки,
      вечірній пляж і хвилі на піску.
      Усе уже в минулому, звичайно ж,
      та ще так хочеться посидіть на містку…

      Екзамени, диплом, сім‘я, робота,
      в ній можна проявити свій талант.
      В минулому День армії і флоту,
      й тридцять три роки старший лейтенант...

      А саме дороге – це діти, внуки,
      кому і з правнуками вельми повезло.
      Маленькими все лізуть нам на руки,
      та то в житті для нас найменше зло!

      Мелькають сторінки, літа і весни,
      все більше поглинає нас фантом.
      Минувшина щоб дійсно не воскресла -
      я тихо закриваю свій альбом.

      28.02.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. В обiймах ночi
      Сплять гірські вершини у обіймах ночі,
      білий кущ калини спати лиш не хоче.
      Шелестить тихенько, згадує пісні,
      що співав хлопчина молодій мені.

      Облітає білий із калини цвіт,
      з тих часів минуло три десятки літ.
      Похилила віти на горі калина,
      сивину ховає вже й моя хустина.

      З гір густим потоком засіває млу,
      вітер на всі боки гладить ковилу.
      Підіймуся вгору, сяду під калину –
      ні, не вічне горе, скоро відпочину...

      26.03.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Літа птахами в небо відлітають
      Летять мої літа, вже й рахувать не треба.
      Вони й любов свята птахами линуть в небо.
      Весною все ж птахів ждуть з вирію удома.
      Моїм літам назад дорога ж невідома…

      Дитинства й юності не вернуться літа,
      горить багрянцем осінь золота.
      Ось ще один в житті минає рік,
      та втратив я тим сизим птахам лік.

      Сипнула срібла пізня осінь вже у коси
      й зима давно до себе в гості щиро просить.
      Та не спішу й назад на літо поглядаю,
      свою весну як повернути все гадаю.

      Життя людське, воно тоді як пісня світла,
      коли в душі буя весна й сади розквітли.
      То й на вустах твоїх усмішка щира грає,
      вона тобі і людям серце зігріває.

      Дитинства й юності не вернуться літа,
      горить багрянцем знову осінь золота.
      Ось ще один в житті минає рік,
      та втратив я тим сизим птахам лік.

      02.08.2016



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Нінка мов картинка
      Нінка як картинка берегом пливе,
      каблучки-родзинки й платтячко нове.
      Груди-горошинки, ніженьки стрімкі.
      укривають спинку кучері п‘янкі.

      Нінка мов картинка, гарна і струнка,
      ніби балеринка, точена така.
      Горда постать й вдача, очі-ліхтарі,
      але часто плаче з ночі до зорі…

      Нінка як картинка, дівка – хоч куди,
      але догулялась раптом до біди.
      Мокрі сині очі, плутані слова,
      никне стан дівочий й горда голова.

      Нінка мов картинка, каблучки тук-тук,
      знов до вечоринки поверта цей звук.
      Талія осина, віченьки сумні,
      народила сина в дальній стороні.

      Нінка як картинка, вітер в голові,
      гне додолу віти, свище у траві.
      Хвилями він грає, обвиває стан,
      мозок накриває знов густий туман.

      Нінка мов картинка, щастя все ж нема,
      вже й життя минає, а вона сама.
      І не розійдеться той густий туман,
      все себе питає, чом такий талан…

      Нінка як картинка стежкою біжить,
      із років хустинка на чолі лежить.
      Нінка – літня жінка, сива голова,
      вже зігнулась спинка, та любов жива…

      2016



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --