Слизнула в сад повз тернії шипшини,
Злизнула сік з амберної донешти.
До (й після) тебе душі - по коліно.
Твоя ж сягнула серця. І, нарешті...

Моє намисто з карколомних зорей
Ряхтіло крізь рясний серпанок зваби.
В свідомості незаймано прозорій,
Що оболок тобі, мені – кульбаба.

Смішній шкуринці, нареченій тілом,
По собі залишав амур-р-р-ну втому.
Приємні дрібки не ліпились в ціле,
А крапка відкусила хвіст у коми.

Аж-аж хотів, щоб я ... тебе ... про любість...
Якби не ... так, повір, було б ще гірше.
Відбиток спогадів, мов кістка для Гекуби.
До речі, в тебе хрумкотливі ... вірші.

Дзигає навкруг Сонця строкате гетто,
Обіймами кисню сповите щільно.
Плямкають клямки. У Віттових піруетах
Натхнення тільки Поети вільні,
Як їм нічого не тисне,
Звісно...

Зіркована ковдра ночі.
Пір'їнки цілунків...Ну-бо!
Мов кіт на вершки муркочеш -
У тебе солодкі губи.

У мене солодкі губи,
У мене гіркі парфуми,
У мене долоні грубі,
У мене недобрий гумор.

У мене крешанні крила,
В очах самота сповита.
У мене дівоче тіло,
А серце – з палеоліту.

Розчулена? Ні, мій любий.
Даруй, за складне минуле.
Про згубні солодкі губи
Нелічено-сумно чула...