Безмовний крик і зціплені вуста
Байдужому не чути мого болю
Нехай горить , згорає все дотла…
Я мрію лише вирватись на волю.

Туди , де вже любов не ранить мою душу
І де слова позбавлені провини й каяття
Там де немає більше слова мушу
Переболіло, згинуло, пішло у небуття…

Немов би подих вітру між дерев
Легкою стати має моя думка
І полетіть туди, подалі від людей
Там де не треба одягати з сталі обладунки
09/09/2020 р.

Хтось одягнув одежину митця,
І думає зловив за гриву самого Пегаса
А інші всі не варт розбитого яйця
Гнилої грушечки на Спаса

Із слів митець складає мінарети
Оздоблює і сріблом й златом
До нього не підходьте без потреби
Він вас покриє поетичним матом.

Лиш він поет, і має незрівнянний хист
Але ви гляньте в небо синє,
Без золота кленовий лист
Без срібла сніг, без срібла іній

Без діамантів зорі і без кришталю
Все просто, але так прекрасно
Немає слів без болю і жалю
Немає віршів, і немає щастя…

Красиві рими без любові
Слова загорнуті в фіміам
Так не буває , лиш коли до крові
Лише тоді відкриється Сезам…
15.12.2018

Відлітають у даль недосяжну
Дні і ночі, хвилини і дні
Відлітають, щоб стати несправжнім
Залишитись десь там - в самоті

Відлітають мов хмари із вітром
Забуваю …Туди не дійти…
Лише думка блукає манірно
Без надії і навіть мети.

Лише усмішка іноді створить
На обличчі гримасу удач
І проникливі старістю очі
І той тихий і жалісний плач…

І ті порвані з силою струни
На яких моя грала душа,
Все безслідно , лиш тихе відлуння
Лише попіл, лише забуття…
13.12.2018

Я вишню посаджу поблизу хати
І почекаю доки зацвіте
До неї, може, знову вийде мати
І щось розкаже стиха й обніме.

І білий цвіт нестиме вітер
Навкруг все знову оживе !
Додому повернуться діти !?
Я вишню посаджу, нехай росте.

Нехай росте поблизу дому
Щоб біля неї сісти всім за стіл
Нехай росте , не знає втоми
Я вишню посаджу, щоб була всім…

09.12.2018р.

Слова проростають в загублених душах
Ще крихти лишились , ще віра жива
Слова проростають і паростки зрушать
Цю землю, цю вічність, що несла зима.

Слова проростають , сильніші за зброю
Якщо вони правда й за ними добро
Слова проростають, і змінюють долю
За ними є сила, що знищує зло…

09.12.2018р.

Скільки грошей треба сьогодні,
Скільки грошей? А завтра ще?
Скільки треба , щоб був я хороший ?
А ,може, потрібно щось зовсім не це ?

Я мішок, мов той лантух із грішми
Кожен день щось я мушу і винен комусь
І терпіти цього я не можу вже більше
Віддавати усе я мабуть розучусь.

Я піду десь туди, де живуть білі люди
Що читають книжки і бувають в кіно
Я піду десь туди , де немає облуди
Де надія і віра, світить сонце в вікно…
03.12.2018

Нехай слова мої, можливо, недоречні
Нехай думки чиїсь повторюють сліди
Нехай всі кажуть, що я бездар, безперечно
І що мені з усім цим не сюди

Але я йду , збиваючи коліна
Втрачаючи і віру , і любов.
А я все йду і розбиваю стіни
Лише із ран моїх стікає кров…
02.12.2018

Літає душа від думки до думки
Приносить то радість, а то печаль
Все потаємне ховає в пакунки,
А те що не треба - того їй не жаль.

Відкинемо сум і даремні надії
Зберемо в дорогу добро і любов
Загорнемо в ковдру усі наші мрії
Розпалим багаття, загріємо кров.

Спалимо сутність свого існування
Загубимо душу в коханні дотла
Забудемо значення слова чекання
Ніколи не скажемо, це була гра…
27.11.2018

Де знайти останню людину ?
Допоки темінь освітлює полум’я свічки,
Де живе честь і совість до згину ?
Чи блукатиму тут цілу вічність…

Чи не знатиме серце спокою ?!
Не знайду , не знайду, вже немає ніде
Я стоптав свою душу до крові
Скоро згасне свіча,лише морок прийде…

23.11.2018р.

Ліс затих і завмер немовби на фото
Тільки холодом дише у груди зима
А навкруг жовте листя багряне й болото
Радує душу і серце твоя самота.

Чорні руки дерев простягає до мене
Тихим смутком повіє , навіє печаль
Як давно я не був, не приходив до тебе
А ти скинув вже жовтого листя вуаль.

А ти спиш, засинаєш під вітер
Лише інколи скрипнуть дуби…
Засинай, засинай, нікуди дітись
Лише прошу тебе - дочекайся весни.

Я прийду навесні, подивитись на квіти
Порадіти за тебе, що знову живий
Я прийду навесні і прийдуть мої діти
Бо я знову тоді, як і ти молодий…
18.11.2018

Чуєш іде біда ?
Насувається з темного краю
Чуєш – вона сильна і молода.
А ми ? – я не знаю.

Чорний вершник крила свої розкрив
Він устав на стременах
Бачиш ? Сотні і тисячі чорних грив
І не тільки на наших теренах.

Кров проллється,
Іде війна, всеосяжна й жорстока
Ангел білий більше не б’ється
Його рана глибока.

На поталу звіру весь світ
Від краю до краю
І ріку перейшов він вже в брід
І все ближче до знищення раю.

12.09.2018

На самоті ламають крила ангели небесні
І падають додолу втративши свій рай
Палають догоряючи всі душі не воскреслі
А попіл відлітає аж за небокрай.

Ридають згублені, покарані й нещасні
А сльози росами вкривають землю знов
І проростають навіть часу не під власні
З надією і вірою в любов…

А на душі моїй замерзли сльози
І холодом нездійснених бажань
Заплакані і почорнілі з горя рози
Лишають слід кохання і страждань.

Вмирають мрії пелюстками квітів
І падають під ноги, як вода дощу
Нема й не буде від кохання ліків
І я не знаю чи тебе прощу…
01.09.2018

Я кохаю тебе все життя
А ти збайдужіла й не варта кохання.
Але що поробиш, нема вороття
І серцю не скажеш навіщо чекання.

А розум мій каже, що час проминає
Відходять в минуле роки молоді
А те що малюю, того вже немає
Ніколи й не було, приснилося в сні.

Я вірив у те, що придумав колись
Без мене не можеш ти жити,
Але від любові пора відректись
Не буду я більше любити…

Не буду чекати від тебе нічого
Ні слова хорошого, ні співчуття
В душі я звернусь лиш тільки до Бога
Я винен, караюсь , прошу каяття

Я винен у тому , що вірив в кохання
Що душу свою я віддав всю тобі
А ти все не бачиш , не чуєш, не знаєш
Чого це все варте мені…
01.09.2018

В стране безумных мыслей
И в городе кошмарных снов
На улице жестокости украдкой, быстро
Расцвел цветок по имени Любовь

И пробиваясь сквозь бетон
Роняя капли юной крови
Мечтал увидеть небо розовый бутон
И рвался вверх не чувствуя преград и боли

И вот расцвел, увидел небо
Оно - клочок меж двух домов
Какой-то чёрный, не то грязно серый
Он остудил его и пыл и кровь

Цветок смотрел - и рушились надежды
Один среди безжизненной пустыни
Уже не быть ему таким как прежде
И верить не во что отныне…
23.02.2000г

По вулиці я йшов
З тобою
В твоїх очах я бачив
Кохання
Нам усміхалось
сонце й доля
Нічого більше нам
не треба
А люди йшли повз нас
Юрбою
І озиралися вони нам
В слід
У їх очах світилась
Заздрість
Вони тепло любові холодили
В лід
Не помічали ми , кохана
Зернини щастя люди крали
В нас
Вони приходили в наш дім
незвані
З собою жадобу і зло приносили
Не раз
А я кричав, що ж робите ви люди !
Схаменіться
Чуже вам щастя у житті не
підійде
Ви краще навкруг добре
Подивіться
І може знайдете
Своє
Та люди моїх не чули слів
І бачив я, як віддалялась ти
Зернини щастя вберегти я
не зумів
І загубив в житті твої сліди

Я біг,шукав тебе, кричав
у темінь
Та зникла ти, й мабуть вже
назавжди
І мою шию біль здавив немовби
ремінь
І сплутались в клубок навколо тебе всі
Думки
І я упав колінами на грішну землю
І закричав я Господи ?! Невже ти є ?
Як можеш ти дозволити , щоб справи
темні
Робили люди, як можеш ти дивитися на те
Як Зло Добро уб’є ?
І підіймав я руки
до неба
Й кричав я, Господи,
Тобі
Та ти не чув, не чув ?
Не треба
Вже все одно однаково мені.
17.01.1999р

Пусть жизнь горит шальным огнем
Пусть пепел серый дым развеет
Я не хочу заснуть глубоким сном
Пусть дух мой гордый с жизнью реет

Я жить хочу как ветер в поле
Свободно й весело всегда
Я жить хочу как лань на воле
Как дуб, которого не старят и года

Мне жизнь дороже звука серебра
Что сыплет между пальцами владыка
Нет в мире лучшего добра и зла
Чем жизнь, лишь смерть одна безлика…
31.03.1997 г.

Я падал в пропасть чувств
Утопал в море слез
Я к тебе не вернусь
Нежный шепот берез

Я к тебе не вернусь
Тихий солнечный день
Я к тебе не вернусь
Ты поверь, ты поверь

Не приду я к тебе
Подаря много роз
Не приду я к тебе
Показать своих слез

Я не буду просить
О любви умолять
Я не буду просить
И не буду страдать…
09.02.1999г

Прийшла квітуюча весна
І пам’ять колихне оте далекеє життя
Як я малим хлопчиною страждав
Тому що ласки материнської не знав

Від горя й праці мама на той світ
Пішла залишивши маленьких двох сиріт
За них віддала все своє життя
І з думкою про них навіки зникла в небуття.

І знову біля могили матері стою
І рідну матінку свою молю
Пробач мені, пробач мої гріхи
Що може я тобі колись зробив
О матінко я половину вже прожив…

Але мовчить матуся у могилі
Й змінити це ніхто не в силі
Лиш чорний хрест, червоні квіти
І смуток в серці ніде діти

Але весна не знає злого горя
Й не дивиться кого яка спіткала доля
Цвіте, буяє і радіє ,
Бо сумувати й плакати не вміє

Людина ж серце має, що болить
Від лиха й втрати у вогні горить
Горить поволі та й згорає
Лиш попелище після себе залишає

Я ж біль через усе життя несу
Й тому сумний у цю веселую весну
Могила й квіти крають мою душу
Але життя іде, я далі жити мушу

Мої роки минають наче дні
І все ввижається мені
Що матінка жива і молода
На мене дивиться, лиш посмішка її сумна

Чого ж ти зажурився сину ?
Тебе в біді і горі я не кину
Я ж мати і тобі я не чужа
І з вами діти вся моя душа

Я її голос чую і бачу добрі очі
І краще на душі і не страшні вже ночі
Вона зі мною її ласка і тепло
Зі мною щирість, мудрість і добро…

Прощук Михайло Степанович
Дубровський В.В
Березень 1997 р.

Століттями полита кров’ю й потом
Просякнута сльозами і стражданням ця свята земля
Ніяк не скине з себе це прокляття роду
Нещасну долю,карму, біль і забуття.

Народе мій, такий знедолений і бідний
Такий терплячий, вірний і цупкий
Народе мій , для мене ти чужий і рідний
Для мене ти і зрячий, і сліпий…

Хотів би бачить, як здійсняться твої мрії
У краї ріднім, в мирі і добрі.
Та мабуть не судилося… Страшні злодії
Украли все, прийшли і йдуть в твоїй крові…
21.08.2018 р.

Знову осінь зажурилась жовтим листям,
У повітрі пахне картоплиння і спориш
У рожеві шати горобини одяглося місто
І питає ніченькою місяць: «Ти не спиш ?»

Ні, не спиться… Ні , чомусь не спиться
У душі моїй осінній щем,
Тільки вітер розкриває більше крильця,
Щоб летіти разом з листям під дощем.

Тільки осінь залишає вранці сльози
На траві холодній і землі
І зажурено хитає на деревах коси
Плаче осінь стиха у імлі…
21.08.2018 р.

Білий сніг на зелене листя
Думав я є легенда така
Але раптом в вікно подивився
А там сніг, знову сніг і зима

Проте холод білого снігу
На гарячий весняний цвіт
Не поверне на зиму літо
Хоча б навіть хотіти міг

І дивлюсь я на сніг, що тане
Та все ж йде із сірого неба
Але завтра його не стане
Завтра нам його більше не треба

Нам не треба холодних сердець
Поглядів хижих і льоду в душі
Бо увірвався давно вже терпець
Важко від холоду жити мені…
20.04.1999

Ты видишь капельки весны
Что падают из снежных крыш ?
Ты видишь ! Видишь, как они чисты !
Мой маленький и ласковый малыш !

Ты видишь , видишь белый свет
Глазами детскими простыми
Ты видишь утра солнечный рассвет
И улыбаешься улыбкой моей милой …

Когда по чистому листу
Слов пробежатся строки
Когда бумаге нанесу
Неисправимые уроки

Когда истлеет жар в груди
От новой мысли странной
Когда красивые слоги
Я напишу почти в нирване

Тогда душа, как лилии цветок
Завянет и угаснет насовсем
И упадет последний лепесток
Словами белыми на лист воды

И буду снова я искать
И вдохновение и музу
И буду снова нежно ждать
Тех чувств которых не забуду…
09.02.1999 г.

Ой над горбочком сонце та й сходить
Ген косарі із косами йдуть
Білий лелека по ставку бродить
Трудящі бджоли в небі гудуть.

Ой сходи сонечко, зігрій віконечко
Зігрій травичку і чисту водичку
Ой прокинсь дівчинко, дівчинко – донечко
Усміхнись личку, глянь на росичку

Глянь на росичку, в сонці що грає
В сонці що грає, коси вмиває
Коси вмиває, косарям помагає
Втому осилить, сил доливає

Глянь на лелеку, що в річечці бродить
В річечці бродить, тінь свою водить
Глянь у віконечко на яснеє сонечко
І усміхнись, усміхнись люба донечко

Випий краси з роси сльози
Сил наберись від бджіл - трудівниць
В сонця візьми, тепла й весни
Душу візьми з прозорих криниць

Хай тобі сонце допомагає
Хай тобі небо щастя дає
Кращого в світі нічого немає
Як та зозуля що довго кує…
24.09.1996

Я вижу снег сегодня тает
И плачут крыши капельками слез
А в небесах воронья стая
Кружится лепестками черных роз

И солнце оставляет тени
Крылатых птиц в серебряной земле
И чувство счастья на короткое мгновенье
Свечою озарило душу мне

И вижу я на небе синева,
И ветра мощного порывы
Природа просыпается от сна
И снова я как в юности счастливый…
1998

Ніч на темнім небосхилі
Засвітила срібні зорі
Очі сині, серцю милі
Ладен бачить я щоночі

Ладен чути ніжні руки
І твої вуста медові
Я не знав такої муки
Я не знав любові

Я не бачив вранці світла
А вночі краси
Доки дівчино привітна
Не зустрілась ти мені

Ти мов зірка в темну ніч
Мов промінчик із-за хмари
Осяваєш кожну річ
Що торкають твої чари

Я без тебе не живу
Я без тебе не радію
Я без тебе мабуть вмру
Бо без тебе жить не вмію

Ти мені даєш надію
Ти мені даєш любов
Я з тобою мрію й мрію
Зустрічаю ранок знов…
26.11.1996р.

Последний вздох слетел с тех губ
Что раньше нежно целовали
В глазах застыла боль разлук
И сердце ждать любви устало

И соскользнула на землю рука
И з черным ещё теплым пистолетом
И маленькая струйка у виска
Траву украсила вдруг алым цветом

И белый свет, и яркий свет
В моих глазах потухших
Любимой нет, любимой нет
А больше мне никто не нужен…
15.04.1999

Скорбит ли лист осенний
Упавший на землю последним ?
Умолкла ль песня соловья
Что улетел в далекие края ?

Остыла ли любовь
От суеты и серых будней ?
И ль так как прежде бьется кровь
В сердцах любимого, любимой ?

А может ветер все унес
С листом осенним, желтым ?
А, может умерло уж всё
Рассыпалось как у гадалки четки

Не вспомнит дерево своих детей
Опавших желтых листьев
И не споет уж соловей
В саду у дома близко

Не теплится любовь
Остужена жестокой жизнью
Не забурлит в душе горячей кровь
Заполнена одной лишь мыслью

Но всё неправда, все ведь только ложь
Любовь жива , но лишь страдает
Но ты ее ведь не поймешь
Что надо ей и почему она скучает…
22.01.2000

Оборвалась струна
У гитары старой
Смолкла песня моя
Больше нет ее мама

Уже нет в сердце страсти
И в душе нет огня
Только годы – ненастья
Все сжигают дотла.

Все уносится быстро
Пролетает как миг
И как гром, и как выстрел,
Что гремел и затих.

Все уходит, и песни
И слова и мечты
И ничто не воскреснет
Без любви, без любви.

Оборвалась струна
У гитары старой
Старость и седина
Нам приносят усталость…
14.09.1999г.

Фотография твоя
В мраморной плите
Тебе было столько же
Сколько сейчас мне.

Тебе было столько же
Двадцать юных лет,
Так зачем же, Господи ?
Ты забрал рассвет

Так зачем же Господи
Девушку ты взял
Так зачем же Господи
Ведь и ты страдал

Не пойму я Господи
Смотришь или нет
Как проклятой осенью
Жизнь ушла навек…
18.04.1999 г.

Окошко, снег, мороз,
Береза, иней, воробьи
Камин, тепло, из свечки воск,
Постель, любовь и ты.

Объятья, поцелуи и слова
Взгляд глаз, лица черты
Собака, стул, в углу дрова
Мечты, фантазии и сны…
1997

Безсонні ночі, і сумні думки
Самотній погляд вдалечінь
Ідуть, ідуть мої роки
Лишають після себе лише тінь

Але мені не шкода ні хвилини
Що має бути того не минуть
Немає в тому ні жалю ані провини
І шляху пройденого не вернуть…

Я йду вперед, не озираючись і не шкодую
Що щось забув зробить чи щось зробив не так
І в серці слави я собі ніколи не будую
Я не поет, не геній але й не простак.

Я просто хочу щоб мене почули
І зрозуміли, я живий, я маю почуття
Я хочу щоб мене ніколи не забули.
Я прагну вічного життя…

У цих рядках, у цих думках
Словах ,що вічні як цей світ
Я хочу жити хоч у снах
У тих у кого в серці лишу слід…

Постаріла школа
Разом з нею ми
Облетіли стіни
Тріснули шибки

На шкільнім подвір’ї
Почорнів садок
Лиш дерева мріють
Про весну квіток…

Вже не буде того
Що було за нас
Не вернуть ніколи
Той щасливий час.

Не вернути гамір
У шкільнім дворі
У якому ми тоді
Були молоді.

Постаріла школа
Прийшов інший час
Але все ж до болю
Згадує про нас…
1998 десь так

Хтось украв моє серце, хтось украв мою душу
І відтоді нещасний і терпіти я мушу
І відтоді лиш смуток ,і печаль назавжди
Лише дух мій шепоче , не тужи , не тужи !

Я ще маю боротись, я ще поки не вмер
І нікому й ніколи я не здамся тепер
І тобі не здолати в моїм серці добро
І тобі не сказати,що було загуло...

Я ще маю боротись, ще надія жива
Я ще маю сказати, я ще маю слова
І тобі не згубити мою душу навік
І тобі не чекати, щоб від бою я втік…

Шелестіло жовте листя
Шепотіли чорні клени
Зірочок ясне намисто
Розсипало небо темне

Вітер сивий листя гнав
По бруківці кам’яній
І торкавсь руками трав
Пригортався до землі

А ті трави колисались
І журилися у сні
Про сумне все забувались
Щоб буяти навесні

Щоб буяти і радіти
Сонцю, вітру і теплу
Щоб цвісти і молодіти
Переживши зиму злу…